17 листопада 2016 року Справа № 876/7940/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Івано-Франківської обласної організації товариства сприяння обороні Україні (ТСО України) до управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області про скасування постанови за апеляційною скаргою Івано-Франківської обласної організації товариства сприяння обороні Україні (ТСО України) на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду,
20.05.2016 року Івано-Франківська обласна організація товариства сприяння обороні Україні (ТСО України) звернулася до суду з позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Івано-Франківській області в якому просить скасувати постанову відповідача №3/1009/02-43/2016 від 17.02.2016 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 13780 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав, передбачених ст. 100 КАС України.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківська обласна організація товариства сприяння обороні Україні (ТСО України) оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі зазначає, що апелянт дізнався про порушення свого права, яке полягає в притягненні його до відповідальності за невиконання скасованого судом припису, лише після набрання законної сили постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 809/64/16, тобто 22.04.2016 року, якою скасовано цей припис. Ухвалюючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції залишає позивача відповідальним за невиконання незаконних вимог відповідача, що викладені в скасованому приписі.
У судове засідання представники сторін не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовній заяві та представником позивача у судовому засіданні не зазначено причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б суд міг визнати поважними.
Однак, колегія суддів з такими доводами суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.
Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї норми Закону встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» № 208/94-ВР від 14.10.1994 року постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.
У відповідності до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Згідно ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2016 року посадовими особами Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області складено акт про недопущення посадових осіб управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій, яким зафіксовано недопущення головою Івано-Франківської обласної організації товариства сприяння обороні Україні ОСОБА_1 посадових осіб відповідача на об'єкт будівництва
За результатами даної перевірки, 22.01.2016 року посадовими особами відповідача винесено припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, архітектурним вимогам, затвердженим проектним рішенням, технічним умовам та іншим нормативно-правовим актам, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або без отримання дозволу на виконання будівельних робіт спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Гетьмана Мазепи, 144, м. Івано-Франківськ.
Як вбачається із вказаного припису з метою усунення виявлених порушень позивача було зобов'язано зупинити будівельні роботи на об'єкті будівництва, допустити на об'єкт будівництва посадових осіб управління державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області. Виконати вимоги в 10-и денний термін (а.с. 10).
В подальшому, 01.02.2016 року посадовими особами управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, за результатами якої встановлено невиконання вимог приписів від 22.01.2016 року при будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Гетьмана Мазепи, 144, м. Івано-Франківськ та 02.02.2016 року складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності (а.с. 52-55).
17.02.2016 року на підставі акта перевірки від 01.02.2016 року, протоколу від 02.02.2016 року та припису від 22.01.2016 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 3/1009/02-43/2016 від 17.02.2016 року, яка є предметом розгляду даної справи, відповідно до якої Івано-Франківську обласну організацією товариства сприяння обороні України визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 3 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», а саме: за невиконання вимог приписів від 22.01.2016 року, та накладено штраф у сумі 13780 грн.
Згідно з копією постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року позов Івано-Франківської обласної організації товариства сприяння обороні Україні (ТСО України) задоволено частково. Скасовано припис управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 22.01.2016 року про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, архітектурним вимогам, затвердженим проектним рішенням, технічним умовам та іншим нормативно-правовим актам, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або без отримання дозволу на виконання будівельних робіт (а.с. 64-70).
Тобто, скасовано припис, за невиконання якого на позивача накладено штраф оскаржуваною постановою відповідача.
Для вирішення питання про застосування строку звернення суду необхідно з'ясувати, коли розпочався перебіг цього строку.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували момент, коли позивач дізнався про оскаржувану постанову відповідача №3/1009/02-43/2016 від 17.02.2016 року, якою на його думку порушено його права.
Слід зазначити, що суд першої інстанції встановивши ці обставини і передчасно прийняв оскаржуване рішення, що є суттєвим порушенням процесуального законодавства, яке обмежило права позивача.
Враховуючи наведене, в суду першої інстанції не було достатньо правових підстав стверджувати, що позивачем пропущено строк встановлений ст. 99 КАС України для звернення до суду без поважних причин, а відтак, і не було підстав для залишення позовної заяви без розгляду з підстав передбачених ст. 100 КАС України.
Суд першої інстанції, залишивши позов без розгляду, позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
У Рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року).
Суд має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть, також, обмеження доступі до суду не буде відповідати ч. 1 ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Рішення у справі «ОСОБА_2 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» від 12 липня 2001 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, оскільки винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду, а справу слід направити до цього ж місцевого суду для продовження її розгляду.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. ст. 204, 205, 206, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу скаргу Івано-Франківської обласної організації товариства сприяння обороні Україні (ТСО України) - задовольнити, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 809/562/16 - скасувати та справу направити до цього ж місцевого суду для продовження її розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
ОСОБА_3
Повний текст виготовлено 22 листопада 2016 року.