16.11.2016 Справа № 904/8857/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фукс Мастила Україна", м. Львів
до Дніпропетровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, смт. Слобожанське, Дніпропетровська обл.
про стягнення збитків у сумі 10 247,40 грн.
Суддя Колісник І.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 637 від 18.10.2016, представник;
від відповідача: ОСОБА_2, посвідчення № 415 від 29.07.2016 (без повноважень).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фукс Мастила Україна" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення збитків у сумі 10 247,40 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Заявлені до стягнення збитки позивач обгрунтовує неправомірними діями відповідача, пов'язаними з відмовою у відкритті виконавчого провадження, втратою ним судового наказу, відмовою господарського суду відповідачеві у видачі дубліката наказу, що призвело до неможливості позивача стягнути заборгованість з боржника за наказом господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 у справі № 904/8377/13.
У якості правових підстав позивач посилається на статті 1166, 1173 Цивільного кодексу України.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову з наведених у ньому підстав.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, вважає його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У своїх запереченнях відповідач зазначає, що жодним чином не завдав збитків стягувачу, оскільки останньому було правомірно відмовлено у заяві про порушення виконавчого провадження. Крім того, зазначає, що стягувач не позбавлений права самостійно звернутися до господарського суду із заявою про поновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу з наступним зверненням до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження, про що останньому повідомлялось листом № 18680/3 від 28.09.2016.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду від 10.10.2016 та призначено розгляд справи на 31.10.2016, після чого розгляд справи був відкладений на 16.11.2016.
Відповідач у судове засідання свого повноважного представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України за адресою, зазначеною у позові, що підтверджується наявним у справі рекомендованим поштовим повідомленням.
За таких обставин та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи передбачений статтею 69 цього Кодексу двомісячний строк розгляду справи, розгляд справи здійснюється за наявними у ній матеріалами та за відсутності повноважного відповідача.
У судовому засіданні 16.11.2016 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2013 (суддя Петренко І.В.) у справі № 904/8377/13 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Днепрогазсервиспромойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фукс Мастила Україна» заборгованість у сумі 8526,90 грн. та судовий збір у сумі 1720,50 грн.
На примусове виконання судового рішення господарським судом видано 29.11.2013 наказ зі строком пред'явлення його до виконання до 30.11.2014 (а.с. 10 том 1).
17 січня 2014 року позивач звернувся до Дніпропетровського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 у справі № 904/8377/13 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Днепрогазсервиспромойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фукс Мастила Україна» заборгованості у сумі 8526,90 грн. та судового збору у сумі 1720,50 грн.
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції від 21.01.2014 (ВП № 41614531) у зв'язку з відсутністю у доданих до заяви документів, які б підтверджували правовий статус керівника, у відкритті виконавчого провадження було відмовлено. Копію постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого документа було надіслано на адресу стягувача (а.с. 17 том 1).
Отримавши постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження, позивач звернувся в порядку статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» до начальника відділу ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області зі скаргою № 01/127 від 20.02.2014 з проханням визнати дії державного виконавця протиправними та скасувати винесену ним постанову від 21.01.2014. До скарги позивач додав оригінал наказу господарського суду від 29.11.2013 у справі № 904/8377/13 (а.с. 20 - 25 том 1).
Після цього позивач неодноразово звертався до відповідача з листами № 01/391 від 28.05.2014 та № 01/649 від 02.09.2014 в яких просив повідомити про результат розгляду поданої ним скарги на дії державного виконавця (а.с. 26 - 30 том 1).
Листом № 10584/3 від 08.06.2015 відповідач повідомив позивача про те, що звернення останнього були розглянуті, про що йому надсилалися відповіді листами від 11.06.2014 та 16.09.2014. Також йому було повідомлено, що за результатами перевірки Реєстру виконавчих проваджень АРМ «ВП - Виконавець» v.4.10.0 наказ господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 у справі № 904/8377/13 повторно до вказаного реєстру не вносився.
Разом з тим зазначено, що станом на 04.06.2015 наказ господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Днепрогазсервиспромойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фукс Мастила Україна» заборгованості у сумі 8526,90 грн. та судового збору у сумі 1720,50 грн. втрачений (а.с. 31-32 том 1).
З метою отримання дубліката наказу у справі № 904/8377/13 відповідач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з відповідною заявою від 01.07.2015 №12347/3.
За результатами розгляду заяви ухвалою господарського суду від 15.07.2015 у справі №904/8377/13 (суддя Петренко І.В.) у задоволенні заяви було відмовлено у зв'язку з ненаданням документів, передбачених частиною третьою статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
05 серпня 2015 року відповідач повторно звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою від 23.07.2015 № 13933/3 про видачу дубліката наказу.
Ухвалою господарського суду від 27.08.2015 у справі № 904/8377/13 (суддя Петренко І.В.) у задоволенні заяви було відмовлено у зв'язку зі зверненням відповідача після закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання (а.с. 36 - 38 том 1).
16 серпня 2016 року відповідач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою від 16.08.2016 № 15436 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу.
За результатами розгляду заяви ухвалою господарського суду від 08.09.2016 у справі №904/8377/13 (суддя Петренко І.В.) було відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку зі зверненням після закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.
Разом з тим господарським судом зазначено, що вимога про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання не може бути задоволена, оскільки право подачі такої заяви є тільки у стягувача.
Позивач вважає, що діями відповідача, які призвели до втрати судового наказу, відмови у видачі дубліката наказу і, як наслідок, - до невиконання судового рішення, йому завдано збитків у сумі, визначеній цим рішенням, з чим відповідач не погоджується, що і є причиною виникнення спору.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, Зокрема, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Виходячи з того, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначаються статтею 1166 Цивільного кодексу України.
За частинами першою, другою цієї статті Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
За статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, приписи статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, вказаними правовими нормами визначено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Між тим цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
Відтак до обставин, які підлягають доведенню при вирішенні даного спору, відноситься установлення факту неправомірних дій, бездіяльності органу державної влади при прийнятті відповідного рішення, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями, бездіяльністю органу державної влади і заподіянням шкоди, розмір шкоди.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 цього Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.08.2014 у справі № 910/22889/13.
Позивач доказів вини відповідача у здійсненні ним неправомірних дій або бездіяльності щодо виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 у справі № 9048377/13 під час виконавчих дій, які б були встановлені компетентними органами в порядку, встановленому законом, суду не надав.
Так, судові рішення у межах проваджень господарського суду в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України щодо розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця відсутні.
Не надав позивач також і постанови начальника відділу органу державної виконавчої служби про задоволення поданої ним скарги на дії державного виконавця, розгляд якої здійснювався на той час відповідно до статті 82 Закону України від 21.10.1999 № 606-XIV (із змін. і доп.) "Про виконавче провадження".
Крім того, звертаючись до господарського суду з позовом та під час розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що судове рішення у справі № 904/8377/13 могло б бути виконано після прийняття судового наказу до виконання. Зокрема, позивач не підтвердив наступні обставини: боржник мав майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений у ньому; це майно не було обтяжене іншими зобов'язаннями, які можуть перешкоджати виконанню рішення; були відсутні пріоритетні вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.
Будь-яких клопотань щодо цього в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України позивач суду не заявляв.
Доведення цих обставин є обов'язковим, оскільки для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом.
Викладене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, відображеною у його постановах від 07.10.2015 у справі № 906/270/15, від 12.10.16 у справі № 903/1293/15.
Разом з тим, заявляючи позов з підстав, передбачених статтями 1166, 1173 Цивільного кодексу України, позивач не врахував можливість з його боку вимагати стягнення шкоди, а не збитків.
Невірно визначений позивачем також і суб'єктний склад відповідачів.
Так, за змістом абзацу п'ятого пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України» від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Орган Казначейства позивачем у складі відповідачів не визначений.
За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Позивач не позбавлений права самостійного звернення до господарського суду із заявою про отримання дубліката судового наказу згідно зі статтями 119, 120 Господарського кодексу України.
Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У позові відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.11.2016.
Суддя ОСОБА_3