16 листопада 2016 р. Справа № 902/847/16
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - Сфера", м.Калинівка, Вінницька область
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АМСК", м.Калинівка, Вінницька область
про визнання угод про разрахунок векселями недійсними
За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 28.09.2016 р., паспорт серії АТ № 042408 виданий Ленінським РВ УДМС України у Вінницькій області 07.08.2013 р.
відповідач: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко - Сфера" звернулось до суду з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМСК" про визнання угод про розрахунок векселями недійсними, які оформлені актами приймання-передачі векселів № 1 від 10.01.2012 р. та № 2 від 28.02.2012 р.
Ухвалою суду від 04.10.2016 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 26.10.2016 р.
Ухвалою суду від 26.10.2016 р. розгляд справи відкладено до 16.11.2016 р.
15.11.2016 р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява (вх.№ 06-52/10707/16) про зміну предмету позову, якою останній просить суд визнати такими що не підлягають виконанню, векселя, які є предметом розгляду даного спору.
16.11.2016 р. позивачем подано ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 04.10.2016 р.
Відповідач в судове засідання 16.11.2016 р. повторно не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 26.10.2016 р. надіслання якої стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції суду.
Про факт обізнаності відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про порушення провадження у справі №2240000421608, яке знаходиться в матеріалах справи.
При цьому суд зазначає, що вся судова кореспонденція надсилались рекомендованим листом за адресою місцезнаходження відповідача, що є ідентичною тій яка міститься в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг № НОМЕР_1 від 04.10.2016 р.).
Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (ОСОБА_2 України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши клопотання позивача про зміну предмету позову, якою останній просить суд визнати такими що не підлягають виконанню, вісім векселів від 10.01.2012 р. та від 28.02.2012 р., які є предметом розгляду даного спору, суд ухвалою від 16.11.2016 р. повернув останню без розгляду відповідно до п.4 ч.1 ст.63 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
31.10.2009 р. між сторонами у справі укладено Договір поставки сировини та матеріалів для виробництва соків та напоїв № 121/09, за умовами якого відповідач зобов'язався передавати у власність, а позивач приймати та оплачувати сировину та матеріали для виробництва соків та напоїв, а також інші матеріали (товар), на умовах передбачених цим Договором або додатками (Специфікаціями) до нього (п.1.1 Договору, а.с.8-9, т.1).
Поставка товару здійснюється на умовах EXW - Калинівка, вул.Фрунзе, 45, на умовах Інкотермс - 2000 за адресою Постачальника (п.3.2 Договору).
Пунктом 5.1 даного Договору передбачено порядок розрахунків, а саме Постачальник (відповідач) передає Покупцю (позивачу) товар у власність на умовах відстрочення платежу строком на 30 днів від дня отримання партії товару Покупцем.
При цьому, Покупець має право здійснювати попередню оплату.
Умови цього Договору можуть бути змінені за взаємною угодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу та підписанням його уповноваженими представниками сторін (п.11.1 Договору).
При виконанні даного Договору у ТОВ "Еко - Сфера", як Покупця за неналежне виконання своїх договірних зобов'язань виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 26 344 191,89 грн на підтвердження чого сторонами надано обопільнопідписаний акт звірки станом на 09.01.2012 р. за період з 01.01.2010 р. по 09.01.2012 р., наявний в справі (а.с.10-27, т.1).
Згідно актів прийому - передачі № 1 від 10.01.2012 р. та № 2 від 28.02.2012 р. відповідач згідно Договору поставки № 121/09 від 31.10.2009 р. прийняв від позивача векселі на загальну суму 24 445 000,00 грн (а.с.28-37, т.1).
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про визнання угод про розрахунок векселями недійсними, які оформлені актами приймання-передачі векселів № 1 від 10.01.2012 р. та № 2 від 28.02.2012 р. посилаючись на те, що між сторонами не було укладено жодних договорів, які б передбачали б вексельну форму розрахунків; в актах приймання - передачі векселів, укладених 10.02.2012 р. та 28.02.2012 р. відсутні дані про зміну, набуття чи припинення будь - яких прав та обов'язків для сторін та те, що дані акти не містять посилань на припинення грошових зобов'язань ТОВ "Еко - Сфера" за Договором поставки № 121/09 від 31.10.2009 р. та одночасне виникнення грошового зобов'язання щодо платежу за переданими векселями.
Оскільки, на думку позивача, при запровадженні розрахунків в даному спорі за допомогою простих векселів такі зміни слід було оформити у належній письмовій формі, ТОВ "Еко - Сфера" вважає, що при укладанні та виконанні Договору поставки № 121/09 від 31.10.2009 р. усне погодження сторонами вексельної форми розрахунків не відповідає діючому законодавству, а тому прості векселі серії АА № 1999473, АА № 1999474, АА № 1999475, АА № 1999476, АА № 1999477, АА № 1999478, АА № 1999479, АА № 1999480 надані ТОВ "АМСК" без відповідних на те підстав, а угода про їх передання та виконання є недійсною.
В якості нормативно - правового обгрунтування позивач посилається на ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.215 Цивільного кодексу України.
Розглянувши подані матеріали та заслухавши пояснення представника позивача. суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Пленумом Верхового Суду України у Постанові від 08.06.2007 р. № 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" роз'яснено, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202 - 211, 215 - 236, 509 - 609 Цивільного кодексу України).
За наявності на переказному або простому векселі підписів осіб, не здатних брати зобов'язання за векселем, або підроблених підписів, або підписів вигаданих осіб, або підписів, що з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язувати тих осіб, які поставили їх на векселі чи від імені яких він був підписаний, то згідно зі статтями 7, 77 ОСОБА_2 закону зобов'язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є юридично дійсними. Отже, підписи індосантів, що не можуть зобов'язувати тих осіб, від імені яких вони поставлені, не переривають ряду індосаментів. Правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 ЦК (435-15 ), із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд (п.8 Постанови № 5 від 08.06.2007 р.).
Положеннями Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. ст. 11, 202 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно з ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено ОСОБА_2 про переказні векселі та прості векселі (надалі - "ОСОБА_2 закон", з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 р.), а також Законом України "Про обіг векселів в Україні", Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок", Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено ОСОБА_2 закон про переказні векселі та прості векселі", Законом України "Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів" у редакції, чинній на відповідний момент.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" (у редакції на момент видачі спірних векселів) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.
Згідно з ч. 2 ст. 43 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (п.п. 3, 4, 6, 8 і 11 ст. 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. У разі неподання відповідних документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК України.
З метою з'ясування обставин щодо доводів позовної заяви в даній справі суд витребував у позивача оригінали простих векселів серії АА № 1999473, АА № 1999474, АА № 1999475, АА № 1999476, АА № 1999477, АА № 1999478, АА № 1999479, АА № 1999480, виданих 10.01.2012 р. та 28.02.2012 р., докази виконання Договору поставки № 121/09 від 31.10.2009 р., докази наявності боргу в сумі 26 344 191,89 грн.
Але ці докази позивачем на вимогу суду надано не було з посиланням на відсутність їх в позивача.
Однак, як вже зазначалось, судом встановлено, що вказані векселя прийнято за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженою особою позивача.
Клопотання про витребування в інших осіб оригіналів векселів або інших доказів, що підтверджують відповідні обставини, позивачем не заявлялось.
Сторонами не надано суду ані правочинів з видачі переказних векселів серії АА № 1999473, АА № 1999474, АА № 1999475, АА № 1999476, АА № 1999477, АА № 1999478, АА № 1999479, АА № 1999480, вчинених ТОВ "Еко - Сфера", ані доказів зобов'язань останнього за вищевказаними переказними векселями, посилаючись на відсутність їх у нього.
Суд зазначає, що актами приймання-передачі векселів № 1 від 10.01.2012 р. та № 2 від 28.02.2012 р. чітко та недвозначно не обумовлено проведення розрахунків із застосуванням векселів та припинення грошових зобов'язань щодо платежу за договором поставки та виникнення грошових зобов'язання щодо платежу за векселями.
Окремого письмового договору укладеного між сторонами щодо проведення розрахунків векселями матеріали справи не містять.
Згідно з ч.1 ст.207 ГК України на яку посилається позивач в якості підстави для визнання недійсним господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Водночас наявності будь-якої із ознак наведеної у даній нормі позивачем не доведено.
Також позивач не довів порушення при укладенні Договору положень законодавства, які регулюють правовідносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, зокрема, певних правових норм, що забороняють укладення договорів купівлі-продажу векселів.
Посилання з цього приводу на положення ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" є безпідставним, оскільки названа норма регулює порядок видачі векселів та не містить заборон щодо подальшого відчуження векселя його держателем шляхом укладення відповідного правочину, в якому вексель виступатимете в якості об'єкту цивільних прав.
Зважаючи на викладене, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем взагалі не обґрунтовано нормативно-правові підстави для визнання правочину недійсним та не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст.49 ГПК України.
16.11.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - Сфера" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМСК" про визнання угод про розрахунок векселями недійсними, які оформлені актами приймання-передачі векселів № 1 від 10.01.2012 р. та № 2 від 28.02.2012 р. відмовити повністю.
Повне рішення складено 21 листопада 2016 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 2 прим.:
1 - до справи.
2 - відповідачу вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка, Вінницька область, 22400.