ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 листопада 2016 року № 826/7754/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шулежка В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 04.04.2016 №29089110 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов'язання відповідача зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подано усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації, які відповідають вимогам чинного законодавства, в тому числі постанову Верховного Суду України від 03.02.2016 як документ, який встановлює та закріплює його право власності на квартиру, тому рішення про відмову у державній реєстрації прав є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач є інвалідом ІІІ групи з вадами слуху з дитинства, у зв'язку з чим за клопотанням позивача судом допущено до участі у справі сурдоперекладача (перекладача жестової мови).
У судовому засіданні позивач та його уповноважений представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позов.
Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив суду, що провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 не має можливості, оскільки дане право уже зареєстроване на праві приватної власності за іншою особою. Стосовно постанови Верховного Суду України від 03.02.2016, на яку посилається позивач, відповідач зазначив, що державний реєстратор не міг знати про наявність такого рішення, оскільки до переліку документів, які подавались позивачем для державної реєстрації, її подано не було.
З урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних доказів у матеріалах справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою від 29.03.2016 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яку зареєстровано за реєстраційним №16282899.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Духновською О.А. винесено рішення про відмову позивачу у державній реєстрації прав власності на вказане майно від 04.04.2016 №29089110.
Підставою для відмови у державній реєстрації права власності державним реєстратором зазначено, що з документів, поданих для проведення державної реєстрації прав встановлено наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України від 01.07.2004 №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-ІV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №1952-ІV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до статті 8 Закону №1952-ІV визначено, що до повноважень органу державної реєстрації прав належить:
1) проводити державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;
2) забезпечувати ведення Державного реєстру прав;
3) надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом;
4) забезпечувати облік безхазяйного нерухомого майна;
5) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Водночас, згідно положень частини другої статті 9 Закону №1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема:
- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
- здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до статті 15 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 15).
Згідно частини третьої статті 16 Закону №1952-ІV разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.
Частиною третьою статті 17 Закону №1952-ІV визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що з метою проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру, ним подавались до органу державної реєстрації всі необхідні документи, в тому числі постанова Верховного Суду України від 03.02.2016 №6-1364цс15 як документ, який встановлює його право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, а саме на квартиру АДРЕСА_1.
З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір дарування зазначеної квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік І.П. 29.11.2012.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 03.02.2016 №6-1364цс15, заяву заступника Генерального прокурора України задоволено, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.07.2014, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2015 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.05.2015 скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири від 29.11.2012 недійсним задоволено: визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.11.2012 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік І.П.
Таким чином, вказаним судовим рішенням фактично повернуто право власності на вказану квартиру за позивачем.
Водночас, дослідивши матеріали реєстраційної справи на квартиру 39, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру позивачем було подано:
платіжне доручення №2247268883296861,
копію паспорта та ідентифікаційного номеру,
витяг про державну реєстрацію прав та його копію №35990241, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації,
свідоцтво про право власності та його копію, видане відділом приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації наказом від 29.11.2011 №53300,
технічний паспорт на вказану квартиру.
Тобто, з наведеного вбачається, що до вказаних документів позивачем не додано постанови Верховного Суду України від 03.02.2016 №6-1364цс15, на яку він посилається як на документ, що встановлює перехід права власності на нерухоме майно. В свою чергу, позивач не спростував належними та допустимими доказами протилежного.
При цьому, державним реєстратором при здійсненні перевірки документів, що подавались позивачем для державної реєстрації права власності, встановлено відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 від 06.02.2015 на підставі договору дарування від 29.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік І.П.
За таких обставин, встановивши, що право власності на квартиру зареєстроване на праві приватної власності за іншою особою, беручи до уваги те, що позивачем не було надано вищевказаної постанови Верховного Суду України від 03.02.2016 до документів для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор не міг знати та був позбавлений можливості провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Частиною 1 статті 19 Закону №1952-ІV закріплено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:
) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Водночас, органи державної реєстрації прав проводять реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна відповідно до вказаного вище Закону, а також Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок №1127).
Пунктом 1 Порядку №1127 передбачено, що цей порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав (пункт 19 Порядку №1127).
Як передбачено положеннями статті 27 Закону №1952-ІV, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
При цьому, згідно статті 24 Закону №1952-ІV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
З аналізу викладених норм вбачається, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень має встановити, в першу чергу, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Наведені положення законодавства дають підстави вважати, що позивачу для реалізації свого права щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 необхідно також подати до заяви про державну реєстрацію прав, у даному випадку, судове рішення, яким визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, зокрема, на яке посилається позивач у своєму позові, та інші документи, визначені чинним законодавством.
Таким чином, державний реєстратор, перевіряючи на відповідність заявлених прав і поданих позивачем документів вимогам законодавства, наявність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, діяв у межах наданих йому повноважень, вказавши, що подані документи встановлюють суперечності між заявленими та уже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, як наслідок, рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 04.04.2016 №29089110 є правомірним та скасуванню не підлягає.
Разом з тим, як передбачено пунктом 24 Порядку №1127, за результатом розгляду заяви уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації, а також за бажанням заявника надає інформацію з Державного реєстру прав чи рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі. На примірнику поданої заяви, що долучався до документів, поданих для державної реєстрації прав, заявником зазначаються відомості про отримання документів в повному обсязі.
У разі відмови у проведенні державної реєстрації прав заявникові також повертається документ, що підтверджує внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник під час повернення документів, надання рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі відповідно до пункту 8 цього Порядку встановлює особу заявника та перевіряє обсяг його повноважень.
Тобто, після прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень позивач не позбавлений права повторно звернутися до уповноваженого органу державної реєстрації прав у передбаченому законодавством порядку з надання усіх необхідних документів.
Між тим, згідно статті 11 Закону №1952-ІV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, законодавець саме на державного реєстратора, як на суб'єкта владних повноважень, покладає право приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав, на підставі поданих документів для проведення державної реєстрації прав.
Отже, за відсутності звернення у встановленому законодавством порядку до відповідного органу державної реєстрації прав, державний реєстратор не вправі переглядати документи та/або приймати будь-яке рішення щодо державної реєстрації, водночас, а суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення виконав повністю.
З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а позивачем не надано достатньо доказів на обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко