ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 листопада 2016 року № 826/7888/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовом громадянки Сомалі ОСОБА_2,
до відповідача-1 Державної міграційної служби України,
відповідача-2 Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянка Сомалі ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про:
- визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, на підставі якого громадянці ОСОБА_2 було видане повідмолення № 27 від 02.02.2016 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
- визнання неправомірним та скасування рішенняДержавної міграційної служби України № 14-16 від 04.04.2016 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову к прийнятті заяви про визнання громадянки ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, представником позивача під час судового розгляду справи наголошено, що підстава, яка слугувала підгрунттям для прийняття оскаржуваного рішення, а саме: повторне звернення позивача з підстав, аналогічних тим, що вже були предметом розгляду, є необґрунтованою, оскільки у положення Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з того часу були внесено зміни, якими було розширено поняття "особа, яка потребує додаткового захисту ".
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, з урахуванням того, що у даному випадку не доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.
Так, дослідивши наявні у справі матеріали, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду даної справи у порядку письмового провадження.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ОСОБА_2 громадянка Сомалі, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася в Сомалі, м. Беледуейне, за національністю сомалійка (етнічна група мідган), сповідує іслам, перебуває у релігійному шлюбі. Документів, що посвідчує особу не має. Прибула в Україну 06.06.2013 нелегально.
08.07.2013 позивач подала до Управління ДМС України в Закарпатській області заяву-анкету № 31 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ДМС України за результатами розгляду особової справи позивача підготувала висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Сомалі як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.
25.11.2013 року ДМС України прийняло рішення № 680-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно з яким за результатами розгляду особової справи № 2013 UZ 0031 ДМС України відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23.12.2013 року Управління ДМС України в Закарпатській області направило позивачу повідомлення № 69 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У зв'язку із вищевикладеним позивач звернулася із позовом до Волинського окружного адміністративного суду, за результатом розгляду якого вирішено адміністративний позов задовольнити частково, визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 листопада 2013 року № 680-13, зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у адміністративній справі №803/32/14 - без змін.
Управління ДМС України в Закарпатській області на виконання вимог постанови Волинського окружного адміністративного суду здійснено заходи задля повторно розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак у зв'язку із неявками заявниці та неможливістю у зв'язку із цим неможливістю вивчення обставин розгляд заяви було зупинено.
ОСОБА_2 02.02.2016 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач 04.02.2016 отримала повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач подала скаргу на рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Державної міграційної служби України.
Позивач отримала повідомлення № 129 від 27.04.2016 про відхилення скарги на рішення органу Державної міграційної служби України у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи повідмолення № 27 від 02.02.2016 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та № 14-16 від 04.04.2016 про відхилення скарги протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на таке.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).
Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Слід зазначити, що стаття 2 Закону №3671-VI встановлює, що питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами статті 5 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (ч. 1) Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (ч.2)
З огляду на статтю 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. (ч.1). Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. (ч.2) До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. (ч. 7) У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(ч.8) Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. (ч.12)
При цьому, стаття 17 Закону №3671-VI встановлює, що особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених упунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (ч. 1). Особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також яка оскаржує відповідне рішення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 13 цього Закону. (ч.2) Особа, яка отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" законних підстав для перебування в Україні. (ч.3).
Згідно до ч. 6 статті 5 Закону №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Я к вбачається із матеріалів справи, Управління ДМС України в Закарпатській області на виконання вимог постанови Волинського окружного адміністративного суду здійснено заходи задля повторно розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак у зв'язку із неявками заявниці та неможливістю у зв'язку із цим неможливістю вивчення обставин розгляд заяви було зупинено.
Крім того, встановлено, що при зверненні заявниці до ГУ ДМС у Закарпатській області неодноразово вживалися заходи для встановлення місця перебування позивача для належного інформування її про необхідність звернення для поновлення строку розгляду її заяви з метою виконання рішення суду.
Так, листами ГУДМС у Закарпатській області від 09.10.2015 № 5.2/17000, від 21.10.2015 № 5.2/17570 заявницю було належним чином повідомлено про необхідність звернення для поновлення строку розгляду справи, а листами від 09.10.2015 № 5.2/17001, від 21.10.2015 № 5.2/17569 Всеукраїнську благодійну фундацію "Право на захист", яка представляє інтереси заявниці.
Відповідно до п. 5.3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою,яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути припинений на будь-якому етапі за відповідним клопотанням заявника.
Рішення про припинення розгляду заяви оформлюється наказом органу, в якому на розгляді перебуває особова справа заявника.
Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути призупинено за ініціативою територіального органу ДМС у випадку неприбуття заявника до територіального органу ДМС, належним чином повідомленого про дату та час здійснення процедури, передбаченої цими Правилами, без поважних причин або без повідомлення ним причин неприбуття. У разі призупинення розгляду заяви довідка про звернення за захистом в Україні визнається недійсною.
Рішення про призупинення розгляду заяви оформлюється наказом територіального органу ДМС за вмотивованим поданням уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено обов'язок щодо розгляду справи.
У випадку звернення заявника до територіального органу ДМС уповноваженій посадовій особі територіального органу ДМС надаються письмові пояснення від заявника, а також зазначеною особою здійснюється перевірка щодо наявності у діях заявника складу адміністративного правопорушення (у випадку наявності підстав уповноваженою посадовою особою складається протокол про адміністративне правопорушення) та готується вмотивоване подання про поновлення розгляду заяви, яке оформлюється наказом.
Разом з тим, суд зазначає, що у ст. 33 Глави 3 Розділу 2 Директиви Европейського парламенту та ради ЕС 2013/32/EU від 26 червня 2013 года «Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту» (перероблена) міститься перелік випадків, коли держави можуть визнати заяву про надання міжнародного захисту неприйнятою до розгляду, серед яких: інша держава надала міжнародний захист; держава, яка не є членом ЕС, вважається першою країною, яка надала заявнику притулок, згідно ст.35; країна, яка не є членом ЕС, вважається безпечною для заявника третьою країною, згідно ст.38; заява є повторною заявою, в якій заявник не надав, або в якій не були виявлені нові дані або висновки, які стосуються розгляду заявника в якості особи, що має право на міжнародний захист відповідно до Директиви 2011/95/EU.
Суд також враховує, що відповідно до п. (36) Директиви Европейського парламенту та ради ЕС 2013/32/EU від 26 червня 2013 года, якщо заявник подає повторно заяву без надання нових доказів або аргументів неспіврозмірно було б вимагати від держави-члена ЕС проведення нової процедури в повному обсязі. В таких випадках держави-члени повинні відхилити заяву як неприпустиму для розгляду згідно принципу неприпустимості повторного розгляду.
Оскільки, Управлінням Державної міграційної служби у Закарпатській області не прийнято остаточно рішення по попередній заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянки Сомалі ОСОБА_2, то суд вважає, що прийняті відповідачем оскаржувані рішення є обгрунтованими та правомірними, оскільки у даному випадку подана позивачем заява до ГУ ДМС у м. Києві є повторною.
З приводу фактичних обставин спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись приписами зазначеної норми, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, суд доходить висновку, що відповідачем прийнято оскаржувані рішення в межах та в спосіб визначеними чинним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих рішеннь Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України.
Положеннями частини 1 статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.69-71, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволені адміністративного позову громадянки Сомалі ОСОБА_2 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.І. Добрянська
Судді В.А. Кузьменко
А.Б. Федорчук