ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 листопада 2016 року № 826/7400/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія»,
Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»
про визнання протиправними дій, зобов»язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» (далі - ДП «УЗШК»), в якому (з урахуванням уточнень) просить суд: визнати протиправними дії Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія», які виявилися у відмові в наданні інформації на запит про надання публічної інформації позивача від 12.11.2015 р.; зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» надати на вказаний запит повну інформацію. При цьому в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач є розпорядником публічної інформації відповідно до ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою від 21.07.2016 р. судом залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», запропоновано Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» надати через канцелярію суду нормативно-правове обґрунтування своєї позиції з приводу даного спору.
Під час судового засідання заявлені позовні вимоги представником позивача підтримано у повному обсязі.
Представник відповідача-1 позовні вимоги не визнав з огляду на їх невмотивованість та безпідставність, надав до суду письмові заперечення.
Так, як йдеться у запереченнях, відповідно до п. 5.6 та 6.2 додатку №1 до наказу ДП «УЗШК» від 04.12.2012 р. №279-УЗШК «Про комерційну таємницю» до переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ДП «УЗШК» відносяться проекти конкурсної документації на закупівлю обладнання, матеріалів робіт та послуг, а також зміст та характер договорів та контрактів, однією із сторін в яких виступає підприємство, а тому, на переконання відповідача-1, запитувана у спірному запиті інформація позивачу наданою бути не може.
Представник ПАТ «Українська залізниця», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не прибув, повноваженого представника не скерував, про причини неявки суд не повідомив, заперечення та/або письмові пояснення по суті позовних вимог до суду не надходили.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. З огляду на зазначені вище обставини суд прийшов до висновку про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Згідно до п. 1 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. №735, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон), постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. N 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підприємства залізничного транспорту).
Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (п. 2 Статуту).
Так, зокрема, відповідно Додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», віднесено в тому числі Державне підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія».
В той же час згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія» на час вирішення справи, починаючи з 06.08.2014 р., перебуває в стані припинення.
Водночас 12.11.2015 р. ОСОБА_1 звернувся на адресу Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» із запитом на інформацію вих. №127-2015, в якому просив надати інформацію щодо суб»єктів господарювання, які надають послуги громадського харчування (буфетів, вагонів ресторанів) у потягах відповідача, а саме: найменування суб»єкта господарювання, перелік послуг, які вони надають, перелік потягів (маршрутів), на яких надає послуги кожен суб»єкт господарської діяльності; відомості про проведення конкурсу щодо права надавати зазначені послуги; умови договору на надання послуг (включаючи винагороду, яку отримує відповідач у будь-якому вигляді від суб»єктів господарювання); строк дії зазначених договорів.
Листом від 17.11.2015 р. №УЗШК-20/294 за підписом директора - голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» повідомлено позивачу, що на підставі п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач не є розпорядником публічної інформації як суб»єкт господарювання, який займає домінуюче становище на ринку, а отже в розумінні цього закону є розпорядником щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, окрім цього, зазначивши про відсутність підстав для надання запитуваної інформації.
Відтак, вважаючи, що в порушення законних прав та інтересів позивача відповідачем на запит про надання публічної інформації протиправно не надано запитувану ним інформацію, а тому за їх захистом він звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939) встановлено, що публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч. 2 ст. 5 Закону №2939).
Частиною 1 ст. 6 Закону №2939 передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно до положень ч. 2 цієї статті обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше (ч. 3).
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше(ч. 4).
Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (ч. 5).
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (ч. 6).
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч. 7).
Як встановлено положеннями ч. 1 ст. 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно ч. 2 цієї статті до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону №2939).
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону №2939 запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5 ст. 19 Закону №2939).
Так, як визначено положеннями ст. 20 Закону №2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1). У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (ч. 2).
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4).
Між тим, як зазначено Вищим адміністративним судом України у довідці про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 01.06.2013 р. (далі - Довідка), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі спори щодо правовідносин, пов'язаних з доступом до публічної інформації, в яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність розпорядників публічної інформації, в тому числі й у разі, якщо і такими розпорядниками є не суб'єкти владних повноважень.
Разом з тим, Вищим адміністративним судом України зауважено, що характерними ознаками, які виокремлюють публічну інформацію з-поміж інших видів інформації, є наступні:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Щодо несуб'єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.
Для з'ясування того, чи є інформація публічною, суди досліджують підстави одержання чи створення інформації суб'єктами владних повноважень.
Для вирішення цього питання суди з'ясовують підстави отримання чи створення запитуваної інформації та враховують те, що публічна інформація одержується чи створюється суб'єктами владних повноважень на виконання обов'язків, визначених чинним законодавством.
Як встановлено судом, наказом Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» від 04.12.2012 р. №279-УЗШК для ефективної роботи підприємства та з метою забезпечення надійного і всебічного збереження комерційної таємниці, конфіденційної інформації підприємства про обслуговуючі організації, підприємства, фірми, банки та ін. затверджено та введено в дію Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ДП «УЗШК», затверджено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, затверджено зобов2язання про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства.
Згідно до п. 2.2 Положення, до відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ДП «УЗШК», належать відомості, зазначені в. Додатку 1 цього Положення.
Так, до переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, згідно Додатку 1, віднесено серед іншого: відомості про постачальників, продавців та покупців продукції підприємства; проекти конкурсної документації на закупівлю обладнання, матеріалів, робіт та послуг; відомості про план закупівель, продажу та інвестицій; зміст та характер договорів та контрактів, однією із сторін в яких виступає підприємство.
При цьому, як вбачається, запитувана позивачем інформація підпадає під зазначений перелік, а тому наданою за запитом позивача бути не може.
Аналізуючи встановлені обставини, суд зауважує, що види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч. 5 якої не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Разом з тим, наведених вище виключень під час судового розгляду встановлено не було, а відтак, виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Відмовити у задоволенні позову.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська