21.11.2016
Справа № 408/7402/16-ц
2-о/408/384/16
21 листопада 2016 року смт. Біловодськ
Біловодський районний суд Луганської області у складі:
головуючого Соболєва Е.О.
при секретареві Разаковій Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, про встановлення факту смерті,
ОСОБА_1 звернувся до суду з цією заявою, в якій він вказав, що 20 серпня 2016 року у м. Свердловську Луганської області внаслідок інфаркту головного мозку лівої півкулі при церебросклерозі помер його батько ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Оскільки Біловодським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Луганській області було відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2, який не зміг провести цю реєстрацію через сумнів у легітимності лікарського свідоцтва про смерть, заявник просить встановити факт смерті його батька у певний час, що необхідно для отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка.
У своїй заяві ОСОБА_1 просить справу розглянути за його відсутності.
Заінтересована особа - Біловодський районний відділ ДРАЦС ГТУЮ у Луганській області також надіслала письмову заяву, в якій вони просили розглядати справу за відсутності їх представника, заперечень проти поданої заяви не мали.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що заяву необхідно задовольнити з огляду на наступне.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У даному випадку заяву подано сином померлого, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник подав лікарське свідоцтво про смерть №250 від 20.08.2016р., видане медичною установою, що розташована на окупованій території, згідно якого ОСОБА_2 помер 20 серпня 2016 року у м. Свердловську Луганської області від інфаркту головного мозку лівої півкулі при церебросклерозі. Також заявник долучив до справи копію витягу з медичної карти ОСОБА_2, копію свідоцтва про поховання, акт депутата про поховання, фотокартка з місця поховання.
Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.
Таким чином, керуючись ст.ст. 11, 57-64, 212-215, 234, 235, 256, 257-1, 367 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, помер у м. Сердловську Луганської області 20 серпня 2016 року від інфаркту головного мозку лівої півкулі при церебросклерозі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Біловодський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Головуючий: