Провадження № 22-ц/774/5682/16 Справа № 205/9015/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.
Категорія 58
16 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.
суддів: Тамакулової В.О., Баранніка О.П.,
при секретарі Гулієву М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» до ОСОБА_3, третя особа - прокуратура Дніпропетровської області, про звільнення майна з-під арешту, -
У грудні 2015 року ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 16 липня 2007 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит №030/07-ФЛ/03, у відповідності до вимог якого банк надав останньому кредит в сумі 227250,00 грн., зі сплатою відсотків за користування у розмірі 12% річних, строком до 10 червня 2033 року. 09 серпня 2007 року між банком та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №619, відповідно до якого банк передав права вимоги за договором про іпотечний кредит №030/07-ФЛ/03 від 16.07.2007 року, іпотечним договором, договором поруки № 030/07/01/03 від 16.07.2007 року. На підставі акту приймання-передачі від 07.12.2012 року Державна іпотечна установа повернула банку кредитну справу ОСОБА_3 За договором про іпотечний кредит №030/07-ФЛ/03 від 16.07.2007 року, предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та передана відповідно до іпотечного договору №030/07/01/03 від 16.07.2007 року в іпотеку АТ «ОСОБА_2 та Кредит». Позивач звертався до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про стягнення заборгованості, на підставі якого судом було ухвалено заочне рішення від 24.02.2014 року, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі (стягнуто в солідарному порядку заборгованість із позичальника та поручителя). На виконання вказаного заочного рішення ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» були отримані виконавчі листи та пред'явлені до державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. В ході виконавчого провадження виявилось, що Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою зареєстровано арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, на підставі постанови прокуратури Індустріального району від 17.11.2010 року. Зазначений арешт перешкоджає задовольнити банку свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Тому позивач просив виключити з-під арешту, накладеного постановою прокуратури Індустріального району від 17.11.2010 року, трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та стягнути судові витрати із відповідача на свою користь.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит», посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення повинне бути змінене в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 16 липня 2007 року між Товариством з обмежено відповідальністю «Банк «ОСОБА_2 та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит №030/07-ФЛ/03, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати останньому кредит в сумі 227250,00 грн., зі сплатою відсотків за користування у розмірі 12% річних, строком до 10 червня 2033 року (а.с.5-8, 135).
16 липня 2007 року між сторонами укладено іпотечний договір №030/07/01/03, відповідно до умов якого, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит, ОСОБА_3 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 17-19).
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2014 року позовні вимоги ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ ОСОБА_2 «ОСОБА_2 та Кредит» заборгованість за іпотечним договором №030/07-ФЛ/03 від 16 липня 2007 року в сумі 270342,26 грн., а саме: заборгованість строкова по кредиту - 216830,95 грн., заборгованість прострочена по кредиту-1413,00 грн.; заборгованість строкова по відсоткам - 3394,91 грн.; заборгованість прострочена по відсоткам - 45091,99 грн.; заборгованість по сплаті пені - 3611,41 грн., стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ ОСОБА_2 «ОСОБА_2 та Кредит» судові витрати у розмірі 2703,42 грн. (а.с.135).
З Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5, на підставі постанови прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська від 17.11.2010 року, накладено арешт (а.с. 20-21).
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні оглянуто кримінальну справу №0417/1-25/2011 Індустріального районного суду м. Дніпропетровська за обвинуваченням ОСОБА_3 в скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч. 2 КК України у 5-ти томах, та встановлено, що постановою слідчого прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська від 17.11.2010 року накладено арешт на нерухоме та рухоме майно, яке належить на праві власності обвинуваченому ОСОБА_3 (а.с.120 у т.4 кримінальної справи №0417/1-25/2011).
З матеріалів зазначеної вище кримінальної справи встановлено, що вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2011 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні злочинів, передбачених ст..ст. 366 ч.2, 364 ч.2 КК України та призначено покарання. Також зазначеним вироком стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 264512,13 грн. Вирок суду не оскаржувався та набрав законної сили (а.с.77 - 80 у т.5 кримінальної справи №0417/1-25/2011).
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2011 року було уточнено, що за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.02.2011 року необхідно стягнути з ОСОБА_3 в інтересах держави, на користь державної податкової інспекції Ленінського району м. Дніпропетровська, грошові кошти в розмірі 264512,13 грн. (а.с.95 кримінальної справи №0417/1-25/2011).
Колегія звертає увагу, що матеріали оглянутої кримінальної справи №0417/1-25/2011 Індустріального районного суду м. Дніпропетровська не містять письмових доказів виконання вироку від 22.02.2011 року в частині стягнення з ОСОБА_3 в інтересах держави, на користь державної податкової інспекції Ленінського району м. Дніпропетровська грошових коштів в розмірі 264512,13 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ст. 391 ЦК України власник може вимагати усунення перешкод у праві користування та розпорядження своїм майном.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» судам роз'яснено, що відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Також у п. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (ст. 3 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року).
У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що до участі у даній цивільній справі у встановленому законом порядку в якості співвідповідача не залучено відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України, - колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення та відмову у задоволенні позовних вимог саме з даних правових підстав.
На викладені обставини місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи та коло учасників процесу не встановив, що зумовило передчасний висновок про відсутність правових підстав для задоволення даного позову Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» та порушило право територіального органу Державної фіскальної служби України на захист відповідних прав та інтересів держави у судовому процесі.
Отже, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 рокунеобхідно змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог; в решті рішення підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, зважаючи на положення ст.ст. 88 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року- змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку.
Головуючий
Судді