Провадження № 22-ц/774/6634/16 Справа № 207/598/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Литвинчук В. П. Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 53
08 листопада 2016 року м. Дніпро
08 листопада 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Глущенко Н.Г., Повєткіна В.В.,
при секретарі - Григор'євій В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу «Спортивний комбінат «Прометей» Дніпродзержинської міської ради, ОСОБА_3 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і час вимушеного прогулу, та моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_2
на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року, -
14 березня 2016 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів, який 27 травня 2016 року вточнила, і просила визнання звільнення незаконним, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку і час вимушеного прогулу та моральну шкоду у сумі 5000 грн. ( а.с.а.с.4-7,101-103).
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволенні частково.
Стягнуто із Комунального закладу "Спортивний комбінат "Прометей" Дніпродзержинської міської ради на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 14 грудня 2015 року по 25 грудня 2016 року у сумі 1.126 гривень 40 копійок.
Внесено зміни у наказ № 85-к від 11 грудня 2015 року " Звільнити ОСОБА_2, секретаря-друкарку, 14 грудня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України".
Стягнуто із Комунального закладу "Спортивний комбінат "Прометей" Дніпродзержинської міської ради на користь ОСОБА_2 у рахунок спричиненої моральної шкоди - 1 000 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Також вирішено питання щодо судових витрат ( а.с. 128-132).
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року, виправлено допущенні описки в рішенні Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
« Стягнути із Комунального закладу "Спортивний комбінат "Прометей" Дніпродзержинської міської ради на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 14 грудня 2015 року по 25 грудня 2015 року у сумі 1.126 гривень 40 копійок.
«Внести зміни у наказ № 85-к від 11 грудня 2015 року " Звільнити ОСОБА_2, секретаря-друкарку, 14 грудня 2015 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України".
В описовій частині рішення ( а.с. 70) вважати правильним: « із заяви № 230 від 09 листопада 2015 року вбачається…»
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі в якості секретаря - друкарки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року до дня винесення рішення, та стягнення маральної шкоди у розмірі 5000 грн., та ухвалити нове рішення, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити (а.с. 158-160).
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи, що апелянт фактично оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом - не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуємій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.
Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до заяви № 230 від 09 листопада 2015 року, позивачка просила відповідача надати їй відпустку з 16 листопада 2015 року з наступним звільненням за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст.38 КЗпП України в останній день відпустки (а.с.70).
Перебуваючи у відпустці з 16 листопада 2015 року по 13 грудня 2015 року, свою заяву про звільнення, подану 09 листопада 2015 року, позивачка не відкликала.
Згідно наказу № 85-к від 11 грудня 2015 року позивачка була звільнена з роботи 13 грудня 2015 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком відповідно ст. 38 КЗпП України з нарахування та виплатою компенсації за невикористану частину відпустки за період роботи з 04 травня 2014 року по 13 грудня 2015 року (а.с.14).
14 грудня 2015 року позивачкою була отримана трудова книжка та копія наказу про звільнення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем не доведено незаконність наказу про її звільнення та не надано суду належних доказів на підтвердження свої позовних вимог, при цьому посилався на ст. 57 ЦПК України де встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета.
Судом не було прийнято до уваги пояснення свідків, скільки останні пояснили, що всі обставини, про які вони доповіли у судовому засіданні, їм стали відомі зі слів позивачки. Безпосередніми свідками чинення на позивачку тиску стосовно подачі заяви про звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом не пенсію за віком вони не були.
При цьому, судом 1 інстанції також було зазначено, що позивачці про звільнення стало відомо 14 грудня 2015 року, в цей же день нею була отримана копія наказу про звільнення та трудова книжка, а до суду з позовом вона звернулась лише 14 березня 2016 року, тобто, через три місяці після звільнення. А отже нею був пропущений строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, клопотання про його поновлення та доказів поважності причин його пропуску позивачкою та її представником не заявлялось та не надавалось, чого не було зроблено й в суді апеляційної інстанції.
Також, врахувавши конкретні обставини справи та частково задовольняючи позов, суд 1 інстанції дійшов висновку щодо необхідності стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.
Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, з урахуванням усіх обставин, встановлених судом, відповідно до засад трудового законодавства України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст.. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відповідно до ч.1ст.233 КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно роз'яснення Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у п.4 зазначено, що, встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення, незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України у разі поновлення працівника на роботі орган, який розглядає спір, приймає рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що 09 листопада 2015 року позивачка подала заяву про відпустку з 16 листопада 2015 року з наступним звільненням за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст.38 КЗпП України в останній день відпустки. Дану заяву позивачка не відкликала, 14 грудня 2015 року отримала трудову книжку та копія наказу про звільнення.
Позивачка не скористалася наданими їй правами, не довела незаконність наказу про її звільнення, належним чином не обґрунтувала свої позовні вимоги та не надав суду належних та допустимих доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів щодо незаконності наказу про звільнення позивачки з роботу, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутні підстав поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині і вважає, що суд обґрунтовано відмовив у позові щодо визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за його безпідставністю.
При цьому, врахувавши роз'яснення Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд 1 інстанції з'ясовував не лише причини пропуску строку, а і всі обставини справи права, оскільки при пропуску місячного строку, у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, враховуючи, що при звільненні позивачки з нею не було проведено повний розрахунок, відповідно до вимог ст.. 116 КЗпП України, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд 1 інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, підстав для збільшення якої немає, оскільки підстави для задоволення позову в повному обсязі - відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо здійснення на позивачку тиску стосовно подачі заяви про звільнення за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за віком, є безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано суду належних доказів та не вказано на них в апеляційній скарзі, а тому колегія суддів вважає, що вони не обґрунтовані та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Також колегія враховує, що позивачкою заяву про звільнення не було відкликано, як і не повідомлено про бажання продовжувати працювати у відповідача, тобто своїм правом, встановленим ч. 2 ст.. 38 КЗпП України, позивачка не скористалася.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскаржує мій частині відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року в оскаржує мій частині - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: