Справа № 201/10431/16-ц
Провадження 2/201/2449/2016
(заочне)
21 листопада 2016 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Ходаківського М.П.,
за участі: секретаря судового засідання - Максимової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Емрах, ОСОБА_3, третя особа: виконавчий комітет Соборної районної у м. Дніпропетровську ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
У липні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 Емрах, ОСОБА_3, третя особа: виконавчий комітет Соборної районної у м. Дніпропетровську ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення. В обґрунтування позову посилається на те, що на підставі договору дарування від 15 червня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропеторвського міського нотаріального округу ОСОБА_4, позивач є власником квартири № 159, яка розташована у м. Дніпропетровську по пр. Героїв у будинку № 40. За вищевказаною адресою разом з позивачем проживає ОСОБА_5 та їх спільні діти - ОСОБА_6 Онурівна, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7 Онурович, ІНФОРМАЦІЯ_2. У період з 2010 року по 2012 ОСОБА_5 працював на підприємстві, яке займалось виготовленням металопластикових вікон. У цей час з Туреччини приїжджали співробітники для вирішення робочих питань, на що ОСОБА_5 попросив винайняти кімнату для своїх працівників і тимчасово зареєструвати їх у квартирі позивача. Позивач погодилась та надала співробітникам кімнату строком на один місяць, а також зареєструвала у вказаній квартирі проживання ОСОБА_2 Емраха у період з 25 грудня 2012 року по 25 січня 2013 року, та ОСОБА_3 у період з 27 грудня 2010 року по 27 січня 2011 року. Всього у квартирі відповідачі проживали два тижні, після чого зібрали свої речі та поїхали у невідомому напрямку. У зазначеній квартирі відповідачі не проживають більше трьох років, за місцем реєстрації місця проживання вони відсутні і їх місцезнаходження позивачу не відоме.
В порушення вимог п. 3.1. Наказу МВСУ № 1077 від 22 листопада 2012 року «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів» заяви про зняття особи з реєстрації місця проживання відповідачами не подавались. 02 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_2 Емрах надав позивачу нотаріально посвідчену довіреність на представництво його інтересів в органах житлово - комунального господарства, у райвідділі з питань зняття його з реєстраційного обліку з належної позивачу квартири. Проте зняти вказаного відповідача з реєстрації не представилось можливим, оскільки для цього необхідна його присутність.
Внаслідок того, що відповідачі не проживають за вказаною вище адресою та не вносять плату за комунальні послуги, не приймають участі у поліпшенні житлових умов, порушуються права позивача як власника, позивач вимушений оплачувати за відповідача зайві кошти, у зв'язку з чим несе додаткові витрати.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представником позивача надано до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Представник Виконавчого комітету Соборної районної у м. Дніпропетровську ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін і постановити заочне рішення суду за правилами ст.169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Як встановлено у ході розгляду справи, на підставі договору дарування від 15 червня 2009 року ОСОБА_1 є власником квартири № 159, яка розташована у м. Дніпропетровську по пр. Героїв у будинку № 40 (а.с. 9, 10).
За вищевказаною адресою разом з позивачем проживає ОСОБА_5 та їх спільні діти - ОСОБА_6 Онурівна, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7 Онурович, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-12).
За проханням ОСОБА_8 в період з 2010 року по 2012 рік у зазначеній квартирі були зареєстровані ОСОБА_2 Емрах, ОСОБА_3 (а.с. 13, 14).
Відповідно до довіреності, виданої ОСОБА_2 Емрах на ім'я ОСОБА_1, відповідач надав позивачу повноваження на представництво його інтересів в органах житлово - комунального господарства, у райвідділі з питань зняття його з реєстраційного обліку з належної позивачу квартири (а.с. 15).
Згіно із поясненнями позивача, викладених нею у позовній заяві, відповідачі у зазначеній квартирі не проживають більше трьох років, не вносять плату за комунальні послуги, не приймають участі у поліпшенні житлових умов.
Приписами ст. 321 ЦК Українив встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно вимог ст. 319 ЦК України визначено здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Крім того, за нормами міжнародного права, зокрема ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Права власника жилого будинку, квартири визначеніст. 383 ЦК України таст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК Української РСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Таким чином відповідачі без поважних причин понад шість місяців не проживають в квартирі № 159, яка розташована у м. Дніпропетровську, по пр. Героїв у будинку № 40, де право власності належить позивачу на підставі договору дарування від 15 червня 2009 року.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, то на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір 551,20 гривень, тобто по 275,60 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Емрах, ОСОБА_3, третя особа: виконавчий комітет Соборної районної у м. Дніпропетровську ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 Емрах, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 159 в будинку № 40 по пр. Героїв у м. Дніпро (колишня назва міста Дніпропетровськ).
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 159 в будинку № 40 по пр. Героїв у м. Дніпро (колишня назва міста Дніпропетровськ).
Стягнути з ОСОБА_2 Емрах (ІНФОРМАЦІЯ_3), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН2560606544, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6) витрати по сплаті судового збору у сумі 275 (двісті сімдесят п'яти) гривень 60 копійок з кожного.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя М.П. Ходаківський