07 листопада 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
МазурЛ.М., ЗавгородньоїІ.М., Попович О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Четверта харківська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 травня 2016 року,
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати недійсним заповіт, складений на користь ОСОБА_5, посвідчений 23 січня 2009 року державним нотаріусом Четвертої харківської державної нотаріальної контори за № 4-145.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, яка 26 березня 1999 року заповіла їй належну на праві власності квартиру № АДРЕСА_1.
Позивачка зазначала, що після смерті матері їй стало відомо про те, що остання 23 січня 2009 року склала інший заповіт, зареєстрований Четвертою харківською державною нотаріальною конторою за № 4-145, яким заповіла вищевказану квартиру ОСОБА_5
Посилаючись на те, що на час складання вказаного заповіту у матері спостерігався психічний розлад, у зв'язку з чим за станом свого фізичного та психічного здоров'я вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, відповідно до ст. ст. 225, 231 ЦК України ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За приписами ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України) та показань свідків, правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, у сукупності з іншими доказами врахували висновок судово-психіатричної експертизи від 25 січня 2016 року № 48, відповідно до якого спадкодавець ОСОБА_7 в період складення оспорюваного заповіту ознак хронічного або тимчасового психічного розладу не мала, була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшовши обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_4 того, що при складанні заповіту 23 січня 2009 року спадкодавець ОСОБА_8 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, у зв'язку з чим її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
О.В.Попович