ухвала
іменем україни
16 листопада 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,
МаляренкаА.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу державного земельного агентства у Мелітопольському районі Запорізької області про визнання недійсним частини рішення, визнання незаконним та скасування державного акта та про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що внаслідок приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, була змінена конфігурація та зменшена площа належної їй земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати недійсним пп 1.5 п. 1 рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 04 березня 2010 року № 1/29 «Про передачу у власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків (присадибні ділянки), ведення садівництва та ведення особистого селянського господарства»; визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 квітня 2010 року серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0885 га, призначену для обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати відділ державного земельного агентства у Мелітопольському районі Запорізької області скасувати реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0885 га, розташованої по АДРЕСА_1.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним пп 1.5 п. 1 рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 04 березня 2010 року № 1/29 «Про передачу у власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків (присадибні ділянки), ведення садівництва та ведення особистого селянського господарства».
Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 квітня 2010 року серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0885 га, призначену для обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011026200294.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5 від 12 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2016 року № 307/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_5, у результаті чого 11 жовтня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу Ступак О.В.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Рішення апеляційного суду відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягав відповідач. Зокрема, суд вважав, що про приватизацію відповідачем своєї земельної ділянки позивачу було відомо з моменту видачі - 02 квітня 2010 року - державного акта на право власності на землю. Крім того, суд врахував надані колишнімвласником будинку та його сином пояснення в судовому засіданні, які зазначили, що коли позивач купувала у них будинок, то попросила їх поставити паркан, який був установлений у присутності відповідача.
Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд та на підставі наявних у справі матеріалів, зокрема відповідей про перевірку звернень ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Держсільгоспінспекції України від 17 липня 2014 року, 07 серпня 2014 року, 18 червня 2014 року щодо захоплення земельної ділянки з боку ОСОБА_3, правильно вважав, що ОСОБА_3 лише у 2014 році після перевірок Держсільгоспінспекцією України вищевказаних звернень ОСОБА_4, ОСОБА_6 отримала новий технічний паспорт на вказаний будинок, зареєструвала у Державній реєстраційній службі Мелітопольського МУЮ право власності на вказане незавершене будівництво, отримала у КП «Проектно-виробниче архітектурне планувальне бюро» план-схему земельної ділянки у масштабі 1:500 та витяг з містобудівного кадастру від 04 серпня 2014 року № 492 в Управлінні містобудування та архітектури і саме з цих документів у 2014 році довідалася про приватизацію відповідачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про непропущення позивачем строку позовної давності на звернення до суду із заявленим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, апеляційний суд виходив з наступного.
Положеннями ст. ст. 116, 118 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.
За нормами ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.
Згідно з п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК Українизахист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. У разі видання таким органом акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).
Так, судом установлено, що 10 березня 1983 року Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 108/4 «Про вилучення земельних ділянок», відповідно до умов якого Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради народних депутатів вирішив вилучити та зарахувати в фонд міських земель ділянку від садиби у ОСОБА_7 по АДРЕСА_2, площею 322 кв. м, залишивши в її користуванні 1 412 кв. м. Розмір та межі земельної ділянки відображені на генеральному плані.
16 квітня 2007 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області ухвалено рішення, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок літ. «А-1», незавершений будівництвом, готовністю 12 %, розмірами 9,0 х 17,0 м, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Також суд зобов'язав КП «ММБТІ» внести зміни в технічну документацію на означене майно, що належить ОСОБА_3
За заявами позивачаОСОБА_3 05 червня 2014 року складено новий технічний паспорт на вказаний будинок, 27 червня 2014 року Державною реєстраційною службою Мелітопольського МУЮ зареєстровано право власності на вказане незавершене будівництво, 27 липня 2014 року за заявою позивача КП «Проектно-виробниче архітектурне планувальне бюро» виготовило план-схему земельної ділянки у масштабі 1:500, а управління містобудування та архітектури виготовило витяг з містобудівного кадастру від 04 серпня 2014 року № 492.
Також установлено, що відповідно до державного акта НОМЕР_1 власником земельної ділянки, кадастровий НОМЕР_3, площею 0,0885 га, розташованої по АДРЕСА_1, є ОСОБА_4, спільна межа між земельною ділянкою позивача та сусідською земельною ділянкою позначена на державному акті цифрами 2 і 3, складає 26,73 м. Відповідно до фактичного використання спільна межа між земельною ділянкою позивача та сусідською складає 36 м, такий розмір межі збігається з розміром межі, визначеним на план-схемі 1:500, виготовленій КП «Проектно-виробниче архітектурне планувальне бюро», та генеральним планом.
Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зменшено розмір земельної ділянки позивача, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, унаслідок суттєвого зменшення спільної межі між вказаними земельними ділянками, у результаті чого позивача незаконно позбавлено частини земельної ділянки площею 27,92 кв. м, а також розділено земельну ділянку позивача на дві без встановлення земельного сервітуту, що позбавило позивача можливості належним чином користуватися проходом до своєї земельної ділянки та приватизувати її.
Нормами ст. ст. 98, 99 ЗК України установлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безплатне користування чужою земельною ділянкою(ділянками).
Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати вставнолення земельних сервітутів, зокрема, право проходу.
Суд належно оцінив ту обставину, що під час проведення замірів та встановлення межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 позивач як власник сусідньої земельної ділянки не була залучена, що позбавило її права на встановлення земельного сервітуту та на встановлення межових знаків згідно з генеральним планом.
У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вищевказаний державний акт на право власності на землю складений і виданий відповідачу з порушенням вимог чинного законодавства. Внаслідок непроведення кадастрової зйомки при складанні технічної документації під час приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, було незаконно позбавлено позивача частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, площею 27,92 кв. м, а також було розділено її на дві частини без встановлення земельного сервітуту, що позбавило позивача можливості належним чином користуватися проходом до своєї земельної ділянки та приватизувати її.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі відповідача доводи про те, що після приватизації ним земельної ділянки позивач встановила новий паркан і таким чином порушила межу між їхніми земельними ділянками і зменшила площу належної йому на праві власності земельної ділянки, що підтверджується актом погоджувальної комісії по вирішенню земельних спорів від 30 січня 2015 року, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
Доводи касаційної скарги про недоведеність належними і допустимими доказами факту порушення прав позивача внаслідок приватизації відповідачем земельної ділянки у зв'язку з відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_2, є помилковими, спростовуються наявними у справі матеріалами та вищевказаними нормами матеріального права, адже порушене право позивача ОСОБА_3 як землекористувача підлягає захисту у вищевказаний спосіб, що правильно зроблено апеляційним судом.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Дем'яносов Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак