іменем україни
10 листопада 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Кафідової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання, за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2016 року,
У квітні 2016 ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 16 березня 2016 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання.
Зазначав, що його дружина не надавала згоди на підписання вказаного договору, оскільки квартира, яка є предметом договору довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя.
Також звертав увагу на те, що він не надавав згоду на щомісячне матеріальне забезпечення у розмірі 800 грн, яке не відповідає розміру прожиткового мінімуму, а ринкова вартість квартири, яка визначено у договорі, є невеликою, його не було повідомлено про реальну вартість квартири.
Посилаючись на наведене, просив розірвати договір довічного утримання від 16 березня 2016 року, укладений між ним та ОСОБА_5
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи та надавши належну оцінку доказам в їх сукупності, правильно визначивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, обґрунтовано виходив із того, що підстави для розірвання договору довічного утримання, передбачені ст. 755 ЦК України, відсутні.
Разом з тим, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про неналежне виконання набувачем взятих на себе зобов'язань за укладеним договором.
З огляду на вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про безпідставність позовних вимог.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Кафідова
М.К. Гримич
І,М.Фаловська