Ухвала
іменем україни
15 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянувши в судовому засіданні у межах кримінального провадження № 12013040220000180 касаційні скарги прокурора та засудженого на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_7 ,
За вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Уджара Республіки Азербайджан, громадянина цієї держави, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей на території України,
засуджено: за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років; за ч. 2 ст. 125 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк один рік, і на підставі ст. 70 цього Кодексу остаточно - до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування майнової шкоди 3319,15 грн та моральної - 100 000 грн.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_7 покарання: за ч. 2 ст. 121 КК - у виді позбавлення волі на строк дев'ять років; за ч. 2 ст. 125 КК - у виді обмеження волі на строк один рік, і на підставі ст. 70 вказаного Кодексу за сукупністю злочинів остаточно - у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.
30 січня 2013 року в період із 17.30 до 22.00 год. ОСОБА_7 разом із ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 розпивав спиртні напої на кухні будинку АДРЕСА_2 . Під час цього між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на грунті незгоди з боку ОСОБА_10 на те, щоби ОСОБА_7 із нею та ОСОБА_11 ішов за дровами, виникла сварка. ОСОБА_7 , маючи умисел на заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, ударив останню дерев'яною табуреткою по голові, заподіявши їй легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Близько 22.03 год. ОСОБА_11 , обурений такими діями ОСОБА_7 , штовхнув останнього руками у груди і зробив зауваження щодо його неправомірних дій. У зв'язку з цим у ОСОБА_7 виник умисел на протиправне заподіяння ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, для чого він кухонним ножем, який носив при собі, один раз ударив ОСОБА_11 у ліву частину передньої поверхні грудної клітини, чим заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило його смерть.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Зазначає, що вирок указаного суду не відповідає вимогам ст. 420 КПК, адже не було перевірено належним чином доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, про необґрунтовану перекваліфікацію місцевим судом дій засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК, вирок якого у цій частині безпідставно залишено без зміни.
Засуджений у скарзі просить змінити вирок апеляційного суду і пом'якшити призначене покарання, яке визначити із застосуванням положень ст. 69-1 КК у виді позбавлення волі на строк сім років. На обгрунтавання цього він посилається на пом'якшуючі покарання обставини, які, на його думку, є у провадженні та яких апеляційний суд не врахував.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення і заперечував проти скарги засудженого, думку захисника та засудженого, котрі підтримали скаргу ОСОБА_7 і заперечували проти скарги прокурора, перевіривши кримінальне провадження, обговоривши викладені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а скарга засудженого - частковому задоволенню на таких підставах.
Зміст вироку суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 420 КПК. У ньому мають зазначатися: зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті зазначених вимог.
Із цього вироку убачається, що прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати вирок місцевого суду (який, на його думку, безпідставно перекваліфікував діяння ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК і призначив м'яке покарання), а також просив апеляційний суд ухвалити свій вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначити відповідне покарання. Прокурор навів доводи стосовно наявності у провадженні доказів, що свідчать про умисел засудженої особи на вчинення вбивства потерпілого.
Апеляційний суд, не погоджуючись з апеляційними доводами прокурора, навів певні мотиви свого рішення про те, що місцевий суд правильно перекваліфікував діяння засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК.
Між тим, на думку колегії суддів, із цих мотивів переконливо не убачається, що ОСОБА_7 не мав умислу на вбивство ОСОБА_11 , коли перший, не перебуваючи у стані оборони (як встановлено судами), кухонним ножем, який мав при собі, одним цілеспрямованим ударом у серце позбавив другого життя (згідно із судово-медичною експертизою раневий канал був довжиною 21 см) і одразу пішов із місця пригоди.
Крім того, апеляційний суд, викладаючи мотиви, через які погодився з місцевим судом у тому, що засуджений не мав умислу на вбивство потерпілого, припустився у своїх висновках у вироку істотних суперечностей.
Зокрема, цей суд дійшов висновку (арк. вироку 18 зв.) про те, що обставини злочину свідчать: обвинувачений ОСОБА_7 , наносячи потерпілому ОСОБА_11 удари (в дійсності був один удар) у грудну клітину зліва, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, можливість настання смерті, але ставився до цього та інших можливих наслідків байдуже. Тобто цей суд фактично дійшов висновку, що ОСОБА_7 діяв стосовно ОСОБА_11 із непрямим умислом (ч. 3 ст. 24 КК). У такому випадку кваліфікація вичненого діяння має бути за ч. 1 ст. 115 КК. Проте суд апеляційної інстанції необгрунтовано залишив її за ч. 2 ст. 121 КК.
За таких обставин вирок указаного суду не може залишатись у силі і підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час цього розгляду згідно з ч. 2 ст. 439 КПК суду належить врахувати вказівки суду касаційної інстанції, перевірити вирок місцевого суду за доводами, наведеними в апеляційних скаргах, і ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.
Що стосується касаційних доводів засудженого про пом'якшення покрання із застосуванням положень ст. 69-1 КК, то їх може бути розглянуто під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Керуючись п. 6 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 433, 436 КПК, колегія суддів
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначти новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2