16 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/1546/16
Категорія: 8.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Запорожана Д.В., Романішина В.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року у справі за поданням Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, -
У липні 2016 року податковий орган звернувся з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
В обґрунтування подання зазначалось, що у відповідності до пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ДПІ видано наказ №530 від 15.07.2016 року про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1
На підставі наказу № 530 від 15.07.2016 року та направлень на проведення перевірку № 714/14-29-03-43 від 15.07.2016 р., № 715/14-29-03-43 від 15.07.2016 року, 22.07.2016 року працівниками ДПІ було здійснено вихід за адресою ФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1. Але позивач, відмовилась допустити посадових осіб ДПІ до проведення перевірки, про що було складено акт № 0145/14/29/14/НОМЕР_1 від 22.07.2016 року.
У зв'язку із вищевказаним начальник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків № 7/14-03-17-037 від 27.07.2016 року, обґрунтованість якого, в силу п. 94.10 ст. 94 ПК України, протягом 96 годин має бути перевірена судом, що й зумовило податкову інспекцію звернутись із даним поданням.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року провадження у справі було закрито.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити подання.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуємого судового рішення:
суд першої інстанції не зазначив яке саме майно на праві приватної власності належить ОСОБА_2
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі від 01 серпня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 5 статті 1833 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Колегія суддів вважає цей висновок суду першої інстанції вірним з огляду на таке.
Суд встановив, що відповідач надав письмові заперечення на подання ДПІ, згідно яких вбачається спір про право, а саме відповідач не згоден зі складом майна, щодо якого застосовуються арешт, оскільки дане майно належить на праві приватної власності іншій особі (ОСОБА_2.), а також відповідачем оскаржено в адміністративному порядку факт проведення перевірки (звернення відповідача від 25.07.2016 року).
За змістом частини 5 статті 1833 КАС України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства. Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платник податків оскаржив до суду рішення про застосування адміністративного арешту (п. 94.11 ст. 94 Податкового кодексу); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків з рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, зазначених у ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також зі змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.
Отже, в ході судового розгляду встановлено наявність спору про право, оскільки відповідач не згоден зі складом майна, щодо якого застосовуються арешт.
У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № від 12.04.2012 р. N 1044/11/13-12 у разі розбіжностей між сумою податкового боргу в поданні та у податковій вимозі суди повинні ретельно з'ясовувати обставини збільшення такого податкового боргу. При цьому слід ураховувати зміст заперечень платника податків. Якщо матеріалів у справі недостатньо для висновків щодо безспірності суми податкового боргу, суд на підставі пункту 2 частини четвертої статті 1833 КАС України відмовляє у прийнятті подання, а відкрите провадження у справі закриває на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, роз'яснивши заявнику, що відповідні вимоги підлягають розгляду в адміністративних судах, але в загальному порядку позовного провадження.
Стосовно посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не зазначив яке саме майно на праві приватної власності належить ОСОБА_2, колегія суддів зазначає, що це в даному випадку не є предметом розгляду. Водночас зазначені обставини мають бути ретельно встановлені під час розгляду справи в загальному порядку позовного провадження.
Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ч.1 ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року у справі № 814/1546/16 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: Д.В. Запорожан
Суддя: В.Л. Романішин