79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" листопада 2016 р. Справа № 914/1568/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я. О.
суддів Зварич О.В. Хабіб М.І.,
за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.
та представників сторін:
від позивача: Глодан І.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи); Худоба Г.М. - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Міст Експрес", вих №1162/1/2016 від 19.10.2016
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 (головуючий суддя Петрашко М.М. судді Мазовіта А.Б. та Мороз Н.В.)
у справі № 914/1568/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Міст Експрес", м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області
про стягнення 99 024, 68 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Міст Експрес" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 99 024, 68 грн збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на замовлення позивача, відповідач здійснював перевезення ватажу, однак при прибутті транспортного засобу виявлено часткову втрату та пошкодження вантажу, у зв'язку з чим, замовнику завдано матеріальних збитків.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 у справі № 914/1568/16 в позові відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що ТТН не містить жодних відомостей про перелік, найменування вантажу та його вартість, а відтак твердження позивача, що вантаж який не прибув було втрачено, не підтверджене належними та допустимими доказами. Вказує, що обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в ТТН, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Однак у даному випадку, таку розбіжність позивачем не доведено. Інших супровідних документів на перевезення вантажу сторони не підписували.
Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено одного з таких елементів складу цивільного правопорушення як збитки у розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України стосовно втрати майна, і їх розміру у розумінні ч. 1 ст. 225 ГК України стосовно вартості втраченого майна, з урахуванням ст. 924 ЦК України (реальні збитки).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач - ТОВ "Торговий Дім "Міст Експрес" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 та просить прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.
Зокрема, звертає увагу, що факт прийняття вантажу до перевезення підтверджено підписом водія, який перед виїздом перевірив наявність та відповідність пломби супровідним документам, зауважень не було. Отже, з урахуванням ст. 924 ЦК України, наявні підстави для відшкодування збитків, з огляду на часткову втрату вантажу. Висновок суду про непідтверженість факту втрати вантажу вважає невірним з урахуванням наявності оформлених актів з фіксацією переліку номерів втрачених та пошкоджених вантажів. Щодо відсутності найменування вантажу у ТТН, пояснює, що міжнародні поштові відправлення приймаються до перевезення по цілісності зовнішнього упакування, вазі, оголошеній цінності, а найменування товару є невідомим. Отже, ТТН не може містити вказаних відомостей.
Крім того, зазначає, що вантажі приймаються перевізником (в особі водія) згідно з магістральним реєстром.
Щодо розміру збитків, вказує про ненадання оцінки місцевим господарським судом митним деклараціям та платіжним дорученням, що свідчать про сплату коштів ТОВ СП «Росан».
В судове засідання з'явилась представник позивача, яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Представники відповідача проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечили, просили залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 у справі № 914/1568/16 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За умовами ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.12.2015 ФОП ОСОБА_4 зобов'язалась виконати для ТОВ "Торговий Дім "Міст Експрес" перевезення вантажу по маршруту Львів - Одеса, що підтверджується оформленою товаро-транспортною накладною №ЛВ0011486, яку підписано водієм відповідача ОСОБА_5
Відповідно до вказаної товаро-транспортної накладної, найменування вантажу: коробки - 1168 шт.; палети - 2 шт., маса брутто - 4,541т.
Представник позивача в судовому засіданні вказувала, що водію разом з ТТН перед відправленням передано магістральний реєстр, який містить перелік номерів відправлень, завантажений у транспортний засіб.
Однак, доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять, як і не містять самого магістрального реєстру. Отже, колегією суддів вказані твердження розцінюються як недоведені, отже не береться до уваги.
Як зазначає позивач, при прибутті транспортного засобу НОМЕР_1 перевізника ОСОБА_4 на Одеське операційне відділення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Міст Експрес" виявлено, що транспортний засіб без пломби і з доступом до вантажного відсіку. Отже, було виявлено факт втрати та пошкодження вантажу.
Факт втрати та пошкодження вантажу було оформлено актами виявлення пошкодженого вантажу від 21.12.2015, чек-листом огляду магістрального транспортного засобу від 21.12.2015, актом № 51-1 №ОД0002102 від 21.12.2015, актом № 51-1 №ОД0004689 від 21.12.2015, актом № 51-1 №ОД0004693 від 21.12.2015, актом № 51-1 №ОД0004694 від 21.12.2015, актом № 51-1 №ОД0004690 від 21.12.2015.
Вказані документи підписані лише позивачем. В судовому засіданні представник позивача пояснювала, що від підпису водій відмовився.
Про факт втрати було повідомлено правоохоронні органи, порушено кримінальне провадження. В судовому засіданні представники вказували, що кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування.
Предметом позовних вимог про стягнення збитків є 5 відправлень, по яких отримано претензії від клієнтів (фізичних осіб) та 109 відправлень згідно претензії ТОВ СП «Росан». На підтвердження ціни позову, позивачем долучено до матеріалів справи митні декларації CN 23 та CN 22, в яких міститься інформація про відправника, одержувача, вагу відправлення, оголошену цінність відправлення, в межах якої позивач повинен відшкодувати збитки клієнтам-замовникам.
На підтвердження фактичної оплати згідно з претензією ТОВ СП «Росан» для подальшого перерахування на користь відправників чи одержувачів, позивачем подано копії платіжних доручень про оплати разом із реєстрами, які містять перелік відправлень, де присутні і ті, що предметом розгляду і стягнення.
В призначеннях платежів вказано: післяплата згідно з реєстрів для фірми «Meest Polska» та перерахування коштів на купівлю валюти зг. заявки № 71 від 25.04.2015.
Також, позивач зазначає, що позивачем та ТОВ СП «Росан» укладено договір. Позивач пояснює, що ТОВ СП «Росан» надає послуги з доставки міжнародних поштових відправлень на територію України, а згідно з умовами договору, такий залучає позивача для доставки міжнародних поштових відправлень одержувачам по Україні, як третю сторону.
Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповід.ає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення та за ч. 3 ст. 314 ГК України у відповідному розмірі.
Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків, як зазначено у частині 1 ст.225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У частині 2 статті 224 ГК України зазначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відтак, вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо позивач доведе кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного із них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.
Згідно з статтею 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Вантаж - всі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу (Розділ 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14 жовтня 1997 року).
Як вбачається з товаро-транспортної накладної на перевезення вантажу №ЛВ0011486, окрім кількості коробок, палет і маси брутто, інших відомостей щодо товару, його найменування, вартості тощо, в ній не зазначено. Інших супровідних документів на перевезення вантажу сторони не підписували.
Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР N 401 від 27.06.69, обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.
Згідно з п.15.1. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.
У п.15.2. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, встановлено, що перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.
Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу.
Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.
Місцевим господарським судом встановлено, що товаро-транспортна накладна № ЛВ0011486 не містить жодних відомостей про перелік, найменування вантажу та його вартість. Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР N 401 від 27.06.69 та з урахуванням положень п.15.2. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством абоорганізацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Однак у даному випадку, таку розбіжність позивачем не доведено. Інших супровідних документів на перевезення вантажу сторони не підписували.
Отже, оскільки єдиним доказом перевезення вантажу є ТТН, в якій вказано лише кількість місць та масу вантажу судова колегія не вбачає за можливе встановити (ідентифікувати) який вантаж втрачено, в той час, як кожне відправлення (посилку) можна ідентифікувати за номером. Всі акти складені самим позивачем односторонньо та з урахуванням відсутності інших належних доказів не можуть слугувати підставою для стягнення збитків.
Щодо ціни позову, колегія суддів також погоджується, що така є недоведеною. Копії митних декларацій, в яких вказана інформація про відправника, одержувача, вагу відправлення, оголошену цінність відправлення також не можуть бути належним доказом, оскільки такі також неможливо співставити з ТТН, яка не містять навіть ціни. Доводи позивача про неможливість зазначення ціни колегія суддів розцінює як безпідставні, оскільки самим ж позивачем наголошується, що в митних деклараціях вказано оголошену цінність кожної посилки. Однак, позивачем не підраховано та не вказано загальної вартості вантажу, який перевозився. Також, є незрозумілим визначення ТОВ СП «Росан» суми, яку останній просить позивача відшкодувати, оскільки, зокрема, але не виключно, в додатку № 1 до претензії ТОВ СП «Росан» вказано номер посилки СV168390341PL та остаточну суму збитків по ній в розмірі 506, 00 грн, в той час, як в митній декларації вказаної посилки вказано загальну вартість 505, 71 Євро.
Крім того, з платіжних документів, якими позивач сплачував кошти ТОВ СП «Росан» також не можливо встановити за що такі кошти сплачувались, оскільки в призначенні платежу міститься посилання на реєстр, яким ніким не підписаний та не може бути належним доказом по справі. Також матеріали справи не містять доказів оплати коштів самим замовникам.
Відтак, з огляду на те, що позивачем при перевезенні надано відповідачу лише ТТН, яку неможливо співставити з іншими документами, долученими до матеріалів справи, підстави для стягнення збитків відсутні.
Доводи скаржника, з урахуванням вищевикладеного є спростованими та жодним чином не спростовують недоведеність позовних вимог.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
1.Рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 у справі № 914/1568/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 16.11.2016.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Хабіб М.І.