14 листопада 2016 р. № 876/7718/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність щодо виплати заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. відповідно до ч.1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI у редакції Закону України "Про прокуратуру"; за період з 29.03.2015 р. по 31.12.2015 р. відповідно до абз.2 ч.1 ст.147 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"; зобов'язання перерахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. відповідно до посадового окладу встановленого ч.1 ст. 144 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням усіх надбавок які нараховувалися в даний період залежно від розміру його посадового окладу; зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 29.03.2015 р. по 31.12.2015 р. відповідно до посадового окладу встановленого абз.2 ч.1 ст. 147 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про право на справедливий суд" з урахуванням усіх надбавок які нараховувалися в даний період залежно від розміру його посадового окладу.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що в період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. отримував заробітну плату в розмірі, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 144 Закону №2453-VI в редакції Закону України "Про прокуратуру", а в період з 29.03.2015 р. по 31.12.2015 р. отримував заробітну плату, в розмірі що не відповідає вимогам абз. 2 ч.1 ст. 147 Закону №2453-VI в редакції закону "Про забезпечення права на справедливий суд".
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю за необґрунтованістю позовних вимог.
Не погодившись з таким рішення, його оскаржив позивач ОСОБА_2 Вважає, що оскаржувана постанова винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, при тому висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовує аналогічно доводами, якими обґрунтовано позовні вимоги, зазначаючи, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не керувався Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України, Верховного Суду України, без урахування позиції Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.
Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 працює у Кременецькому районному суді Тернопільської області на посаді помічника судді з 01 квітня 2013 року, яка віднесена до 5 категорії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" (чинного на момент виникнення спірних відносин).
Посадовий оклад позивача в період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року становив 1218,00 грн., а з вересня по 31 грудня 2015 року - 2756,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного адміністративного суду з врахуванням наступного.
Предметом даного позову є визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 відповідно до посадового окладу встановленого ч.1 ст.144 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 відповідно до посадового окладу встановленого абз.2 ч.1 ст. 147 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про право на справедливий суд".
Так, 26 жовтня 2014 року внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VI та передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів».
Аналогічна норма викладена і у новій редакції статті 147 Закону № 2453-VI з 28.03.2015 р.
Наведене узгоджується з положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» та частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці».
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VI застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VI застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 51 БК України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Однак, на час виникнення спірних правовідносин, схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою від 9 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - Постанова № 268), яка до 09.09.2015 року залишалася незмінною. Також в період з 26.10.2014 по 09.09.2015 зміни до Постанови № 268 щодо розмірів окладів працівників апарату суду Кабінетом Міністрів України внесено не було.
І відповідно, законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VI та частини першої статті 147 Закону № 2453-VI у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено.
Таким чином, підставою для нездійснення нарахування та виплати заробітної плати у заявлених позивачем вимогах щодо її розміру є відсутність бюджетного фінансування та механізму при здійсненні нарахування та виплати заробітної плати позивачу.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 року №21-1726а16 та від 13.07.2016 року №21-1888а16, №21-1488а16.
Верховний Суд України у даних категорія справ за аналогічними обставинами прийшов до висновку, що управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Отже, вказані положення дають підстави для висновку, що управління ДСА України не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплату заробітної плати у відповідному розмірі. З огляду на зазначене, а також на те, що у спірний період посадові оклади працівників апаратів місцевих судів Кабінетом Міністрів України були змінені та застосовувались з урахуванням 50-відсоткового зменшення, колегія суддів вважає, що відповідач не допустив бездіяльності, діяв на підставі та в межах, що передбачених Конституцією та Законами України в частині виплати позивачу заробітної плати в межах видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників та у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки з 26.10.2014 по 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VI, частини першої статті 147 Закону № 2453- VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, ТУ ДСА України в Тернопільській області як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 року у справі № 819/521/16 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.П. Сапіга
Судді Н.Г. Левицька
І.М. Обрізко
Повний текст виготовлено 17.11.2016р.