15 листопада 2016 року Справа № 876/7780/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області про визнання незаконним рішення та зобов»язання вчинити певні дії,-
В серпні 2016 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Соймівської сільської ради від 12.07.2016 року №7 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1.»; зобов»язати Соймівську сільську раду повторно розглянути її заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що їй безпідставно відмовили в наданні надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на невідповідність місця розташування земельної ділянки.
Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв»язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач в лютому 2016 року звернулась до Соймівської сільської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення мені земельної ділянки з метою передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,05 га, за адресою: с. Сойми, ур. «Підкалиновець».
27.03.2016 року рішенням Соймівської сільської ради їй було відмовлено в наданні такого дозволу.
Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13.05.2016 року визнано протиправним рішення сесії Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 27.03.2016 року про відмову в наданні ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,05 га для будівництва та обслуговування ж/будинку, господарських і будівель та споруд; зобов»язано Соймівську с/раду повторно розглянути її заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність для будівництва та обслуговування ж/будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,05 га, за адресою: с. Сойми, ур. «Підкалиновець».
На виконання зазначеної постанови суду Соймівською с/радою Міжгірського району 12.07.2016 року скликано сесію для повторного розгляду заяви.
Рішенням Соймівської с/ради Міжгірського району VII сесії VII скликання від 12.07.2016 року №7 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1.» їй повторно відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв»язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів суду, що земельна ділянка, про яку просить позивачка, є у постійному користуванні Міжгірського райспоживтовариства, тобто не є комунальною власністю, якою може розпоряджатись орган місцевого самоврядування.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються приписами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Як встановлено частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Також відповідно частини 3 цієї статті безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Статтею 118 ЗК України передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з частинами 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об»єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З матеріалів справи видно, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою було те, що земельна ділянка більшою своєю частиною, майже повністю знаходиться на земельній ділянці, яка є в постійному користуванні Міжгірського райспоживтовариства.
Так, в матеріалах справи знаходиться державний акт на право постійного користування землею Міжгірської райспоживспілці торгового комплексу в с. Сойми на постійне користування земельною ділянкою, загальною площею 0,3016 гектарів.
Відповідно до плану зовнішніх меж землекористувачів цього державного акта на право постійного користування землею, суміжними землями на відрізку від «Б» до «В» зазначеної земельної ділянки є землі сільської ради.
За таких обставин, очевидним є той факт, що із земельною ділянкою Міжгірського райспоживтовариства межує земельна ділянка, що є у власності Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.
Крім цього, апелянтом до матеріалів справи додано матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки складений за результатами кадастрової зйомки (збірний кадастровий план суміжних землевласників та землекористувачів) с. Сойми, ур. «Підкалиновець», складеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Землемір», відповідно до якого видно, що із землями Міжгірської районної спілки споживчих товарів межують дві земельних ділянки, загальними площами 0, 0240 га та 0,0410 га, між якими проходить водостічна канава.
Аналізуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки із землями Міжгірської районної спілки споживчих товарів межують дві земельних ділянки, загальними площами 0,0240 га та 0,0410 га, що перебувають у власності Соймівської сільської ради, а відповідачем не надано суду доказів, що спірна земельна ділянка більшою своєю частиною та майже повністю знаходиться на земельній ділянці, яка є в постійному користуванні Міжгірського райспоживтовариства, то у відповідності до ч. 2 ст. 72 КАС України, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, через що підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору помилково встановив фактичні обставини справи та надав їм не належну правову оцінку через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити.
Крім цього, з матеріалів справи видно, що позивачем сплачено судові витрати у розмірі 551,20 грн. за подання адміністративного позову та 607,21 грн. - за подання апеляційної скарги.
Однак, витрати на оплату ТзОВ «Землемір» за виготовлення матеріалів польових геодезичних робіт і план земельної ділянки складений за результатами кадастрової зйомки (збірний кадастровий план суміжних землевласників та землекористувачів) с. Сойми, ур. «Підкалиновець» судом не береться до уваги, оскільки даний платіжний документ не містить усіх необхідних реквізитів, що підтверджує оплату за здійснені послуги.
Згідно із ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов»язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов»язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов»язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов»язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Частиною 6 цієї статті встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду задоволено заявлені позовні вимоги, то таким чином, на користь позивача слід присудити 1 158,41 грн. (551,20+607,21) сплаченого судового збору.
Крім цього, у своїй позовній заяві позивач просив зобов»язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Статтею 267 КАС України встановлено судовий контроль за виконанням судових рішень у адміністративних справах.
Відповідно до приписів ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов»язати суб»єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначає те, що зобов»язання суб»єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов»язком суду.
У відповідності до частини 1 статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов»язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Таким чином, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 255 КАС України, колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2016 року у справі №302/789/16-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 12.07.2016 року №7 «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1.».
Зобов»язати Соймівську сільську раду Міжгірського району Закарпатської області повторно розглянути ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,05 га, за адресою: с. Сойми, ур. «Пікалиновець», Міжгірський район, Закарпатська область.
Присудити на користь ОСОБА_1 (код ІПН - НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 158 (одна тисяча сто п»ятдесят вісім) гривень 41 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя : Л.Я. Гудим
Судді: О.М. Довгополов
В.В. Святецький
Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.11.2016 року.