04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" листопада 2016 р. Справа№ 910/11351/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
За участю представників:
Від позивача : Дубовецький Ю.О.- представник;
Від відповідача: Макарчук Л.Л. -представник;
Від третьої особи: не з'явився.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016
у справі № 910/11351/16 (суддя Пукшин Л.Г)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез"
до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національний Банк України
про стягнення 842 466,32 грн.
Публічне акціонерне товариство "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" (далі, позивач або орендодавець) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії (далі, відповідач або орендар) про стягнення 696 431,02 грн. основного боргу, пені - 99 239,89 грн., 3% річних - 8421,71 грн. та інфляційні втрати - 38373,70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умов договору несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював розрахунки по орендній платі, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в період з 01.09.2015 по 31.05.2016.
Ухвалою суду від 15.08.2016 було залучено до участі у справі Національний банк України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 по справі № 910/11351/16 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру в особі Одеської регіональної філії на користь Публічного акціонерного товариства "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" 696 431 грн. 02 коп. заборгованості з орендної плати, 99 239 грн. 89 коп. пені; 8 421 грн. 71 коп. - 3% річних; 38 183 грн. 70 коп. втрат від інфляції та 12 634 грн. 14 коп. судового збору.
В частині позовних вимог про стягнення 190,00 грн інфляційних втрат відмовлено.
Не погоджуючись із винесеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/11351/16 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення було порушено ст. 9 та ст. 12 Закону України "Про іпотеку" та ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України.
Як зазначає скаржник, пунктом 1.4 ст. 1 Договору №2012-01-20 визначено, що орендоване приміщення є предметом іпотечного Договору від 24.03.2009, укладеного між орендодавцем та Національним банком України. Відповідач вказує, що позивачем не було отримано на момент укладення Договору №2012-01-20 згоди Національного банку України щодо передачі об'єкту іпотеки в оренду. Тобто, на думку відповідача, відсутність згоди іпотекодержателя на передачу майна в оренду призводить до того, що такий правочин є недійсним з моменту його вчинення.
Також, апелянт вказує, що майно позивача знаходиться в державній власності та повинно передаватись в оренду відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Тобто, на думку відповідача, орендна плата повинна визначатися за спеціальною методикою розрахунку, а не за домовленістю позивача та відповідача, що є істотним порушенням умов Договору оренди №2012-01-20 стосовно орендної плати.
Одночасно апелянтом подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв'язку з перебуванням у скрутній фінансовій ситуації, оскільки відповідач зобов'язаний проводити розрахунки за наявними заборгованостями перед контрагентами, вчасно та в повному обсязі виплачувати заробітну плату, а також здійснювати інші платежі необхідні для підтримання господарської діяльності підприємства на належному рівні та виконувати основні завдання підприємства по адмініструванню, зберіганню та забезпеченню функціонування Державного земельного кадастру та всіх його систем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії у справі № 910/11351/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії прийнято до провадження, відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до винесення постанови по справі та призначено до розгляду на 20.10.2016.
Представник позивача 18.10.2016 через відділ документального забезпечення суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача 19.10.2016 через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
В судове засідання, призначеному на 20.10.2016, представники відповідача та третьої особи не з'явилися.
Представник позивача не заперечував проти клопотання про відкладення розгляду справи, що було подано представником відповідача 19.10.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 задоволено клопотання представника відповідача, розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії відкладено на 01.11.2016.
Представник відповідача 31.10.2016 через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
В судове засідання, призначеному на 01.11.2016, представники відповідача та третьої особи не з'явилися.
Представник позивача заперечував проти клопотання про відкладення розгляду справи, що було подано представником відповідача 31.10.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 задоволено клопотання представника відповідача, розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії відкладено на 15.11.2016.
Представник позивача у судовому засіданні 15.11.2016 проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.11.2016 підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 15.11.2016, вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 16 січня 2012 між Публічним акціонерним товариством "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 2012-01-20.
Пунктом 1.1. Договору зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове, оплатне користування приміщення, що розташовані на 4, 5, 7, 8, 9 поверхах 11 поверхового будинку (літ. "А"), а також складське приміщення, яке розташоване на господарчому подвір'ї (літ. "Б2"), яке знаходиться за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32. Загальна площа орендованих приміщень складає 1186,80 кв.м. Право власності орендодавця на зазначений будинок підтверджується наказом від 18.01.1995 Держаного комітету з медичної та мікробіологічної промисловості "Держкоммедбіопром".
Відповідно до п.1.4 Договору оренди орендоване приміщення є предметом іпотечного договору від 24.03.2009, укладеного між орендодавцем та Національним банком України (далі - іпотекодержатель, третя особа).
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що орендоване приміщення надається для розташування офісу та складу (закритого/відкритого) орендаря й останній реалізує своє право користування орендованим приміщенням таким чином, щоб його дії не суперечили чинному законодавству України та не створювали перешкод і не обмежували прав інших орендарів у будівлі, а також орендодавця.
Відповідно до п. 3.1. Договору строк оренди встановлюється з 16.01.2012 по 15.01.2013. Про наміри на продовження строку оренди орендар письмово повідомляє орендодавця за два місяці до строку закінчення оренди за цим Договором. Строк оренди може бути виключно шляхом укладання нового Договору. Користування орендованим приміщенням після закінчення цього строку не є підставою для продовження строку оренди.
Згідно з п. 4.2 Договору передача орендованого приміщення від орендодавця до орендаря здійснюється відповідно до Акту здачі-приймання приміщення, підписання якого свідчить про фактичну передачу орендованого приміщення.
Орендна плата на місяць за орендовані приміщення складає: 83 240,42 грн, крім того ПДВ - 16 648,08 грн, а всього до сплати - 99 888,50 грн, з розрахунку - 84,16 грн за 1 кв.м. Орендна плата на місць за обслуговування телефонних мереж становить 92,92 грн, крім того ПДВ - 18,58 грн, а всього до сплати - 111,50 грн. Загальна орендна плата за всі послуги становить: 83 333,34 грн, крім того ПДВ - 16 666,66 грн, а всього до сплати 100 000 грн на місяць (п. 5.1 Договору).
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків своєї господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 календарного дня поточного місяця за поточний місяць оренди у національній валюті України на розрахунковий рахунок орендодавця.
Згідно з п. 5.2.1. Договору оплата послуг по оренді здійснюється на підставі рахунку-фактури, що виставляється орендодавцем, а в разі відсутності цього рахунку без нього.
Відповідно до п.5.3 Договору орендна плата включає в себе компенсацію за комунальні послуги (електроенергія, теплопостачання, водопостачання, каналізація, обслуговування лічильників, вивіз сміття тощо), компенсацію за експлуатаційні витрати (витрати пов'язані з утриманням, належним управлінням та використанням будівлі, а також площами та обладнанням, що знаходяться в будівлі та на прилеглій до неї території).
Як зазначено п.5.5 Договору після закінчення строку дії договору, його розірвання з підстав визначених в цьому договорі або у випадку відмови орендаря від оренди приміщень відповідно до умов цього договору, орендна плата та інші платежі, передбачені договором, сплачуються по день фактичної здачі приміщень орендодавцю згідно з Актом приймання-передачі, в зв'язку з чим договір буде чинним в частині виконання орендарем зазначених зобов'язань по поверненню орендодавцю приміщення за актом та оплаті зазначених до виконання цих зобов'язань.
Згідно п. 7.4. Договору оренди дія Договору оренди припиняється після підписання сторонами акту здачі-приймання орендованого приміщення від орендаря орендодавцю.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди сторонами 16.01.2012 підписано та скріплено печатками Акт здачі-приймання, за яким позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування приміщення, що розташовані на 4, 5, 7, 8, 9 поверхах 11 поверхового будинку (літ. "А"), а також складське приміщення, яке розташоване на господарчому подвір'ї (літ. "Б2"), яке знаходиться за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32. Загальна площа орендованих приміщень складає 1186,80 кв.м (а.с. 22).
Сторони уклали 29 лютого 2016 Додаткову угоду до Договору оренди нежилого приміщення №2012-01-20 від 16.01.2012, відповідно до умов якої змінили (зменшили) площу орендованих приміщень та встановили новий розмір орендної плати. Таким чином, сторони дійшли згоди, що 29.02.2016 орендар передає, а орендодавець приймає з тимчасового платного користування нежилі приміщення загальною площею 466,50 кв.м. З 01.03.2016 загальна площа орендованих нежилих приміщень за договором оренди становить 720,30 кв.м., а саме офісне приміщення площею 643,50 кв.м., складське приміщення площею 76,80 кв.м. орендна плата на місяць за орендовані нежилі приміщення загальною площею 720,30 кв.м. становить 60 620,45 грн. з ПДВ (а.с. 47).
На виконання умов Додаткової угоди від 29.02.16 сторони підписали Акт здачі-приймання (повернення) нежилих приміщень, відповідно до якого орендар повернув орендодавцеві нежилі приміщення загальною площею 466,50 кв.м. Вказаний Акт здачі-приймання (повернення) нежилих приміщень від 29.02.2016 містить підписи представників сторін та їх печатки (а.с. 48).
З матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 15.03.2016 вих. № 18/02 повідомив відповідача про відмову від Договору оренди № 2012-01-20 від 16.01.2012 у зв'язку із систематичною несплатою орендної плати протягом листопада 2015 - березня 2016 (а.с. 49). Більш того, листами від 30.03.2016 та 20.04.2016 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість за договором оренди та передати приміщення за актом (а.с. 50-51).
Сторони підписали 31.05.2016 Акт здачі-приймання (повернення) нежилих приміщень, відповідно до якого відповідач повернув позивачу з тимчасового платного користування нежилі приміщення загальною площею 720,30 кв.м., які знаходяться за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32 (а.с. 52).
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору невчасно та не у повному обсязі сплачував орендні платежі, в результаті чого у нього утворився борг з орендної плати у розмірі 696 431,02 грн за період з 01.09.2015 по 31.05.2016.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором найму (оренди).
Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України)
Згідно із ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 1 та ч.4 статті 286 Господарського кодексу України)
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач передав, а відповідач прийняв без зауважень нежитлові приміщення, що розташовані на 4, 5, 7, 8, 9 поверхах 11 поверхового будинку (літ. "А"), а також складське приміщення, яке розташоване на господарчому подвір'ї (літ. "Б2"), яке знаходиться за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32. Загальна площа орендованих приміщень складає 1186,80 кв.м., що підтверджується Актом здачі-приймання від 16.01.2012, який підписано повноважними представниками учасників процесу та скріплено їх печатками.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як було вищезазначено, відповідно до п. 5.1. Договору оренди загальний розмір орендної плати з 01.09.2015 по 29.02.2016 складав 100000,00 грн. з ПДВ., а в період з 01.03.2016 по 31.05.2016 загальний розмір орендної плати за договором складав 60620,45 грн. з ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що протягом вересня 2015 - травня 2016 сторонами були підписані та скріплені печатками Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 781 861,35 грн., а саме: від 30.09.15 № ОУ-0001301 на загальну суму 100 000,00 грн.; від 31.10.15 № ОУ-0001450 на загальну суму 100 000,00 грн.; від 30.11.15 № ОУ-0001602 на загальну суму 100 000,00 грн.; від 31.12.15 № ОУ-0001752 на загальну суму 100 000,00 грн.; від 31.01.16 № ОУ-0000164 на загальну суму 100 000,00 грн.; від 29.02.16 № ОУ-0000180 на загальну суму 100 000,00 грн.; від 31.03.16 № ОУ-0000365 на загальну суму 60 620,45 грн.; від 30.04.16 № ОУ-0000721 на загальну суму 60 620,45 грн.; від 31.05.16 № ОУ-0000793 на загальну суму 60 620,45 грн.
Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково сплачено орендну плату за вказаний період в розмірі 85430 грн. 33 коп, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 65 від 28.09.2015 на суму 20000,00 грн.; № 85 від 23.10.2015 на суму 20000,00 грн.; № 30 від 21.03.2016 на суму 4104,52 грн.; № 31 від 22.03.2016 на суму 5546,20 грн.; № 32 від 23.03.2016 на суму 3183,10 грн.; № 33 від 24.03.2016 на суму 4188,92 грн.; № 34 від 25.03.2016 на суму 4990,02 грн.; № 155 від 28.03.2016 на суму 2833,66 грн.; № 35 від 29.03.2016 на суму 7266,16 грн.; № 156 від 30.03.2016 на суму 3117,75 грн.; № 65 від 15.04.2016 на суму 3500,00 грн.; № 68 від 19.04.2016 на суму 3200,00 грн.; № 80 від 25.04.2016 на суму 3500,00 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заборгованість відповідача з орендної плати за договором оренди №2012-01-20 від 16.01.2012 складає 696 431 грн. 02 коп.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу в розмірі 696 431,02 грн. є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.
Також, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 99 239,89грн. пені, 8421,71 грн. - 3 % річних та 38373,70 грн. інфляційних втрат, що нараховані за період з 11.09.2015 по 31.05.2016,
Статтею 625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Пунктами 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Перевіривши розрахунок трьох процентів річних позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір 3 % річних складає суму більшу, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, враховуючи, що відповідно до п.2 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, з відповідача підлягає стягненню 8421 грн. 71 коп. 3 % річних.
Крім того, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок інфляційних витрат, то суд зазначає, що інфляційне збільшення суми боргу за прострочення виконання зобов'язань з орендної плати складає 38183,70 грн. Таким чином, колегія суду погоджується з судом першої інстанції, про часткове задоволення стягнення інфляційних втрат в розмірі 38 183,70 грн., та відмову в частині стягнення 190 грн. 00 коп.
Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, колегія суддів зазначає наступне.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" зазначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Пунктом 8.2.1 Договору оренди зазначено, що у випадку прострочення оплати платежів, передбачених ст.. 5 цього договору орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за яких нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції щодо стягнення з відповідача пеню в сумі 99 239 грн. 89 коп., тобто, у сумі, яку зазначив позивач у позовній заяві.
Заперечення скаржника, що викладені у апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Питання про визнання недійсним Договору оренди нежилого приміщення №2012-01-20 від 16.01.2012, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" та Одеською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", предметом якого є тимчасове, оплатне користування приміщеннями, що розташовані на 4, 5, 7, 8, 9 поверхах 11 поверхового будинку (літ. «А»), а також складським приміщенням, яке розташоване на господарчому подвірї (літ. «Б»), яке знаходиться за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32, досліджувалось під час вирішення Господарським судом Одеської області від 22.06.2016 спору у справі №916/980/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру". В рішенні Господарського суду Одеської області від 22.06.2016 у справі №916/980/16, що залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 зазначено, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання в судовому порядку недійсним Договору оренди №2012-01-20 від 16.01.2012. Встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" є належним власником нерухомого майна за адресою м. Одеса, вул. Космонавтів, 32, яке було передано в оренду Державному підприємству "Центр державного земельного кадастру". Крім того, судом було встановлено, що відповідачем була отримана згода Управління Національного банку України в Дніпропетровській області, про що свідчить лист від 13.02.2014 №12-110/1135 у якому іпотекодержатель зазначає, що не заперечує щодо передачі в оренду Одеській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» приміщення за адресою: м. Одеса, вул, Космонавтів, 32 площею 1067,3 кв.м. Також, зазначено, що представник Національного банку України наголосив на тому, що була надана згода щодо передачі об'єкту іпотеки в оренду.
Таким чином, факти, що встановлені в рішенні Господарського суду Одеської області від 22.06.2016 та постанові Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 по справі № 916/980/16 мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/11351/16 залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3; ідентифікаційний код: 21616582) в особі Одеської регіональної філії (65078 м. Одеса, вул. Космонавтів, 32) в дохід Державного бюджету України - 13 897 (тринадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн. 57 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу виконавчих документів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/11351/16 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська