16.11.2016 року Справа № 904/6367/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач,
суддів: Подобєд І.М., Орєшкіної Е.В.
при секретарі судового засідання Петровській А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 4689 від 27.11.2015;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 5 від 17.05.2016;
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1 від 12.09.2016;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ", м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2016р. у справі №904/6367/16
за позовом Державного підприємства "Національна атомна
енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш",
м. Енергодар Запорізької області
до Виробничо-комерційного підприємства Товариство з обмеженою
відповідальністю "СТАЛЬПРОМ", м. Дніпро
про стягнення 158 836,49 грн
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2016р. у справі №904/6367/16 (суддя Золотарьова Я.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" 30971,29 грн - пені, 47764,61 - штрафу та 2362,08 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено з огляду на неправомірне включення Позивачем до періодів нарахування пені дня, в який товар був переданий, та наявність підстав для застосування ст. 233 Господарського кодексу України.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Виробничо-комерційне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив наступне:
- товар було поставлено позивачу з порушенням строків в зв'язку з притримання поставки товару тому, що Позивачем не була здійснена оплата за товар, поставлений за іншими договорами, внаслідок чого заборгованість Позивача складала 1 635 119,92 грн;
- притримання є одностороннім правочином, володіння притримуваною річчю не обов'язково повинно виникнути у кредитора з договору, зобов'язання по якому забезпечуються, а може виникати за попередніми зобов'язаннями боржника;
- лист про здійснення притримання поставки №16613 від 25.01.2016р. підтверджує вчинення одностороннього правочину відповідно до вимог ст.ст. 547, 594 Цивільного кодексу України;
- Позивач прийняв продукцію без зауважень, доказів наявності завданих притриманням збитків не надав;
- на час звернення з апеляційною скаргою в господарському суді Запорізької області наявний спір (справа №908/2766/16) про стягнення з Позивача заборгованості по договору поставки №20/05/10 від 04.01.2016р. та 3% річних.
Позивач проти апеляційної скарги заперечив, обґрунтовуючи тим, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та сторонами в договорі не було обумовлено такого виду забезпечення зобов'язання як притримання. Дії постачальника щодо притримання товару є неправомірними, зобов'язання мало бути виконано в строк до 15.03.2016р. Вважає, що суд невірно визначив дату поставки товару як дату накладної, оскільки умовами договору передбачено постачання товару саме на склад покупця, тому датою отримання товару є дата складання прибуткового ордеру про його надходження на такий склад, який і є первинним бухгалтерським документом, тобто товар було поставлено відповідно 27.04.2016р., 29.04.2016р., 12.05.2016р., тому кількість днів прострочення постачання визначається саме до вказаних дат. Проти застосування судом положень ст. 233 Господарського кодексу України не заперечував.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
При перегляді справи апеляційним судом встановлено, що 04.01.2016р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" як покупцем (надалі Позивач) та Виробничо-комерційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" як постачальником (надалі Відповідач) був укладений договір поставки №20/05/10 (надалі - Договір) строком дії з моменту його підписання на 2 роки (п. 10.1 Договору).
Відповідно до п. 1, 5 Договору Відповідач зобов'язався поставити Позивачу в передбачені Договором строки (до 01.07.2016р.) наступну продукцію: труба 32х4х7000мм Ст20 ТУ 14-3-460-2009, у кількості 24,0 тон на загальну суму 1389600,00 грн з ПДВ (продукція постачається партіями в строки та кількості згідно заявки Позивача), а Позивач - прийняти та оплатити її.
29.01.2016р. на виконання умов Договору Позивач звернувся до Відповідача з листом вих. №543/14, в якому просив здійснити поставку продукції (труба 32х4х7000мм Ст20 ТУ 14-3-460-2009) в строк до 15.03.2016р. (а.с.15).
Станом на 15.03.2016 Відповідач поставку продукції не здійснив.
06.04.2016р. Позивач направив на адресу Відповідача претензію вих. №1631/15 від 05.04.2016р., в якій просив допоставити продукцію за Договором протягом 30 днів після її отримання та сплатити пеню (а.с.16-17).
Листом №16740 від 20.04.2016р. Відповідач повідомив про призупинення поставки продукції, в тому числі по Договору, у зв'язку з наявною у Позивача заборгованістю за іншими договорами поставки, укладеними між сторонами, в сумі 1 217 732,95 грн (а.с.18).
В подальшому Відповідачем зобов'язання з поставки продукції були виконані, продукція поставлена з простроченням визначених Договором строків, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні:
- видаткова накладна №7358 від 26.04.2016р. на суму 142434 грн (а.с.19) та прибутковий ордер №ПН-0000237 (а.с. 22);
- видаткова накладна №7363 від 28.04.2016р. на суму 949560,00 грн (а.с.20) та прибутковий ордер №ПН-0000247 (а.с. 23);
- видаткова накладна №7374 від 11.05.2016р. на суму 272709,00 грн (а.с.21) та прибутковий ордер №ПН-0000259 (а.с. 24).
За приписами п. 7.2. Договору за порушення вказаних в даному договорі строків поставки Відповідач сплачує Позивачу пеню у сумі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, Відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення поставка продукції втратить інтерес для Позивача, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.
У зв'язку з порушенням Відповідачем строків поставки продукції, Позивач нарахував та просить стягнути з Відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.03.2016р. по 11.05.2016р. у сумі 63307,28 грн та штраф у сукупності по періодах у загальній сумі 95529,21 грн. Вказане стало причиною виникнення спору.
Як вірно визначено судом першої інстанції, відносини, що виникли між сторонами є господарськими відносинами з постачання товару, що регулюються параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України та до яких застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі продажу.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України).
У відповідності зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначалось вище та не заперечується Відповідачем, зобов'язання за Договором щодо поставки продукції були виконані з простроченням визначених сторонами строків, тобто Відповідачем допущено порушення зобов'язання, за яке п. 7.2. Договору передбачена відповідальність.
Відповідно до приписів ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як притримання повинно бути передбачено письмовим договором.
Умовами укладеного Договору не передбачено права Відповідача на притримання продукції, окремих угод з цього приводу сторонами не укладалось та суду надано не було, отже, застосування Відповідачем притримання товару є безпідставним.
Посилання Відповідача на вчинення одностороннього правочину про здійснення притримання поставки шляхом направлення листа №16613 від 25.01.2016р. не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки договір притримання не може бути одностороннім правочином, бо створює права та обов'язки для обох сторін, тому має відповідати вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України. Направлення Відповідачем листа, на який він посилається, є фактичним виконанням обов'язку згідно ч. 1 ст. 595 Цивільного кодексу України. Втім, враховуючи відсутність укладеного правочину про притримання, такий лист не створює жодних правових наслідків для сторін.
Апеляційний суд також зазначає на відсутність підстав для застосування ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України щодо права продавця зупинити постачання товару, бо зупинення передачі товару може мати місце лише в межах одного договору купівлі - продажу і не поширюється на інші договори, укладені між сторонами, тоді як притримання допускає забезпечення вимог за різними договорами.
Враховуючи, що підставою для притримання постачання продукції стало невиконання Позивачем своїх зобов'язань за іншими договорами (№20/05/55 від 03.08.2015р., № 20/05/56 від 03.08.2015р., № 20/05/09 від 04.01.2016р.), умови для застосування зупинення постачання товару за ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України також відсутні.
Таким чином, підстав вважати відсутніми в діях Відповідача порушення зобов'язання щодо вчасної поставки товару немає, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про покладення на останнього відповідальності відповідно до п. 7.2. Договору.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.10.2016р. у справі №904/7412/16, що набрало законної сили 04.11.2016р., відмовлено у задоволенні позову Виробничо-комерційного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" про визнання недійсним п. 7.2. Договору з підстав відповідності спірного пункту Договору ч. 1,2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Перевіривши розрахунок пені та штрафу, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності заявлених вимог по пені за загальний період з 16.03.2016р. по 10.05.2016р. у сумі 61942,57 грн та штрафу - 95529,21 грн. В решті вимог про задоволення пені судом правомірно відмовлено, бо до періодів прострочення Позивачем неправомірно включені дні поставки продукції (26.04.2016р., 28.04.2016р, 11.05.2016р.).
Видаткові накладні №№ 7358, 7363, 7374 відповідно до ч. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами та підтверджують отримання продукції Відповідачем, про що наявний підпис повноважного представника позивача в графі «отримав». Оскільки представником Відповідача на видаткових накладних не зазначено будь-якої іншої дати отримання продукції, вона вважається прийнятою датою їх складання. Прибуткові ордери та дані Книги обліку матеріальних цінностей, що ввозяться, вносяться є односторонніми внутрішніми документами позивача та не можуть засвідчувати дату постачання продукції саме від постачальника покупцю, тому доводи Позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційним судом відхиляються.
У додаткових поясненнях до відзиву від 10.10.2016р. (а.с.159) Відповідач заявив про право суду відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України зменшити розмір штрафних санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Зазначив про недоведеність Позивачем завдання збитків притриманням поставки товару та наявну заборгованість за поставлену продукцію.
Відповідно до п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Враховуючи ступінь виконання зобов'язання з боку Відповідача (зобов'язання, не зважаючи на прострочення, виконано), відсутність доказів понесення Позивачем збитків, неспіврозмірність розміру штрафних санкцій із ціною Договору, непогашену на час розгляду справи в суді першої інстанції заборгованість Позивача за поставлену продукцію, а також відсутність відповідальності останнього за Договором, що вказує на його несправедливість по відношенню до Відповідача, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення суми пені та штрафу відповідно до 30971,29 грн та 47764,61 грн, що складає 50% від визначених судом сум.
Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.
Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 44-49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ", м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2016р. у справі №904/6367/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2016р. у справі №904/6367/16 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з часу її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцятиденного строку.
Повний текст постанови складено 18.11.2016р.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя І.М. Подобєд
Суддя Е.В. Орєшкіна