Справа: № 752/9840/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Антонова Н.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
15 листопада 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Мамчура Я.С. Сорочко Є.О. Кондратенко Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання провести перерахунок підвищення до пенсії, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням основного розміру пенсії, який становить 90% грошового забезпечення та здійснити відповідні виплати з 24.12.2015р.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення при обчисленні ОСОБА_5 максимального розміру підвищення до пенсії, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату ОСОБА_5 пенсії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням основного розміру пенсії, який становить 90% грошового забезпечення, починаючи з 24.12.2015р. по 05.10.2016р., з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з постановою суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, просить змінити третій абзац резолютивної частини постанови шляхом виключення слів і цифр «по 05 жовтня 2016 року».
Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_5 є пенсіонером та з 25.02.1998р. перебуває на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 90% сум грошового забезпечення відповідної посади.
20 травня 2016 року позивач звернувся до уповноваженої особи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про проведення перерахунку підвищення до пенсії, згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 355 від 23 квітня 2012 року, з урахуванням основного розміру пенсії, який складає 90% та провести відповідні виплати.
Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вих. № 11068/03/14-1132 від 09.06.2016р. позивачу було відмовлено у проведенні перерахунку основного розміру пенсії та роз'яснено, що розмір пенсії за вислугу років ОСОБА_5 обчислено, відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зміни внесені до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення максимального розміру пенсії, у розмірі, що не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення стосується порядку реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Постанова суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується, а оскаржується лише в частині зазначення судом кінцевої дати перерахунку пенсії позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Колегія суддів звертає увагу на те, що захисту підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах. Задоволення позовних вимог про зобов'язання пенсійного органу проводити перерахунок та виплату пенсії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без обмеження кінцевою датою такого перерахунку, є задоволенням вимог на майбутнє, тоді як на даний час, спір між сторонами не виник, а підстави вважати, що пенсійний орган у майбутньому порушить права та інтереси позивача - відсутні.
Враховуючи зазначене, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.
Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами КАС України, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Водночас, суд не наділений повноваженнями на зобов'язання органів державної влади виконувати будь-які дії в майбутньому, оскільки порушення прав, свобод та законних інтересів ще не відбулося.
Як вбачається з поданої апелянтом апеляційної скарги, вона містить лише доводи про те, що виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання підвищення до пенсії, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Втім, матеріали справи не містять будь-яких рішень відповідача, якими наразі були б порушені права позивача після зазначеної судом першої інстанції кінцевої дати перерахунку пенсії, тобто після 05 жовтня 2016 року.
Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).
Проте, будь-яких доказів в підтвердження своїх висновків про неправомірність дій відповідача після 05 жовтня 2016 року, апелянтом надано не було.
Зі змісту ст. 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосовувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про зобов'язання відповідача вчинити певні дії або зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій, тощо.
Відповідно до положень пп. 10.3 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Таким чином, рішення суду не може прийматись як застереження від будь-яких порушень, і також не може бути умовним. Розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявності не існуючі порушення, суперечить вимогам законодавства України.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зазначення кінцевої дати перерахунку пенсії ОСОБА_5, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Мамчур Я.С. Сорочко Є.О.
Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2016 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Мамчур Я.С
Сорочко Є.О.