16 листопада 2016 року м. Київ К/800/66736/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Бухтіярової І.О.
Суддів Веденяпіна О.А.
Приходько І.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2013
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013
у справі № 818/6831/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Керамейя» (далі - позивач, ТОВ «Керамейя»)
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ТОВ «Керамейя» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Сумах про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.07.2013 № 0000461550/34553 та № 0000471550/34552.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2011 року та січень 2012 року, складено акт № 2225/15.5-22/34327895 від 25.06.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено позитивне значення за серпень 2011 року на суму 5 570 грн.; п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.3, 200.4, 200.14 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці поточного звітного періоду, яке буде зараховано до складу податкового кредиту наступного звітного періоду податкової декларації по ПДВ за січень 2012 року - на 16 425 грн.; п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2012 року на суму 16 425 грн.
На підставі результатів проведеної перевірки, 17.07.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000461550/34553 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 16 425 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8 213 грн.; № 0000471550/34552 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 355 грн., в т.ч.: 5 570 грн. основного платежу та 2 785 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Приора» у серпні 2011 року та з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» у січні 2012 року зроблені податковим органом на підставі: акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Приора» від 20.11.2012 № 3791/2220/37186808, в якому зазначено, що підприємство-контрагент ТОВ «Приора» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Лобос-Трейд», в якого відсутні трудові ресурси, виробничі потужності на здійснення будь-якого виду діяльності, внаслідок чого правочини, укладені між ТОВ «Приора» та ТОВ «Лобос-Трейд», є нікчемними; акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» від 15.03.2013 № 1103/224/33972540, де вказано про відсутність підприємства за місцезнаходженням, недостатність у нього фізичних та технічних можливостей до здійснення задекларованих господарських операцій з ТОВ «Аркада і К» у січні 2012 року та з ТОВ «Стрім Строй» у лютому 2012 року, в результаті чого відповідачем зроблено висновок про безтоварний характер господарських операцій із вказаними суб'єктами господарювання.
Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Приора» та з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс».
06.09.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Приора» (продавець) укладено договір № 0609/2, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупця партію товару - дизельного палива, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і оплатити його.
На виконання умов даного договору були оформлені видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури. Оплата проведена повністю згідно платіжних доручень. Придбаний товар перевозився продавцем автомобільних транспортом, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, як це передбачено у п. 4.1 вказаного договору.
Реальний характер господарських операцій між ТОВ «Керамейя» та ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» з купівлі-продажу товару «Рельс-24» підтверджують копії видаткових та податкових накладних, а також копія платіжного доручення. Фактичне здійснення цієї господарської операції також підтверджується рахунком-фактурою, оборотами по рахунку, накладними на переміщення. Придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності під час виконання будівельних робіт по реконструкції головного виробничого корпусу під випуск цегли.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Приора» та з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» відображені в податковому та в бухгалтерському обліках позивача та реально здійснювалися; письмові докази свідчать про реальні зміни майнового стану платника податків та фактичне здійснення господарської операції між позивачем та вказаними контрагентами, рух активів, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності постачальників, на момент проведення господарської операції, засвідчують факт придбання товарів, що дає право на визначення позивачем податкового кредиту, відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, та звітування позивача у відповідному податковому періоді до податкового органу за декларацією з ПДВ, а висновки відповідача, викладені в акті перевірки про нікчемність укладених правочинів між позивачем та його контрагентами ТОВ «Приора» та з ТОВ «Спецфундаментбуд-Плюс» є безпідставними.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За приписами п. п. 201.1 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на викладені норми ПК України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено судами з підтвердженням матеріалів справи.
Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки чи перевірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише висновками, викладеними в акті про проведення перевірки контрагента платника податку, яким встановлено нікчемність правочинів, укладених між таким контрагентом та іншими контрагентами по ланцюгу, а також висновками викладеними в акті про неможливість проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за місцезнаходженням, недостатності в нього фізичних та технічних можливостей тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
Також судами попередніх інстанцій зазначено, що ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі № 2а-1870/9783/12 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 по справі № 2а-1870/9783/12 залишено без змін, де предметом дослідження були взаємовідносини між ТОВ «Приора» та його контрагентом ТОВ «Лобос-Трейд», під час розгляду якої суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність укладеного правочину між вказаними суб'єктами господарювання є необґрунтованими, оскільки перевірка проводилася без дослідження первинних документів. При цьому, серед контрагентів ТОВ «Приора», яким в подальшому були реалізовані нафтопродукти, придбані у ТОВ «Лобос Трейд», в рішенні суду у справі № 2а-1870/9783/12 вказано в тому числі і ТОВ «Керамейя».
Відповідно до п. п. 200.1-200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом; при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду; якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що підтверджується дослідженими судами доказами. При цьому будь-які порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування, за умови дотримання останнім цих вимог.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області - відхилити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі № 818/6831/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий І.О. Бухтіярова
Судді О.А. Веденяпін
І.В. Приходько