"16" листопада 2016 р. м. Київ К/800/50910/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Шамсетдінова М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 року
у справі № 826/8951/15
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - позивач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві)
до Державного управління справами (далі - відповідач-1, ДУС)
та Національного комплексу «Експоцентр України» (далі - відповідач-2, НК «Експоцентр України»)
про стягнення податкового боргу, -
ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулась у травні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДУС та НК «Експоцентр України» про стягнення коштів за рахунок активів.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 року позов задоволено частково: стягнуто з органу управління НК «Експоцентр України» ДУС кошти на суму податкового боргу у розмірі 16 029 987,49 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 року постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 року змінено, викладено другий абзац її резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з НК «Експоцентр України» 16 029 987,49 гривень загальної суми податкового боргу». В іншій частині постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення апеляційної скарги та залишити без змін постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 року. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
НК «Експоцентр України» є державною установою і належить до сфери управління ДУС, зареєстрований як юридична особа 28.10.1999 року та перебуває на обліку у позивача як платник податків і зборів.
Відповідно до даних карток особових рахунків відповідача-1 станом на травень 2015 року за НК «Експоцентр України» обліковується податкова заборгованість зі сплати земельного податку з юридичних осіб, податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств на загальну суму 16 030 847,72 гривень, який виник внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, визначених платником податків самостійно та тих що не сплачені у встановлений законодавством термін у добровільному порядку, а також визначених податковим органом.
Та, відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції НК «Експоцентр України» погашено заборгованість з податку на прибуток у розмірі 860,23 гривень, а тому загальна сума податкової заборгованості зі сплати земельного податку з юридичних осіб та податку на додану вартість, що обліковується за установою становить 16 029 987,49 гривень.
03.12.2014 року позивач звернувся до ДУС з поданням № 611/9/26-50-23-02, як до державного органу, в управлінні якого перебуває НК «Експоцентр Україна» та його майно, щодо розгляду питання про: надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків; досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.
Зазначене подання отримане ДУС 12.12.2014 року, однак станом на момент звернення позивача до суду відповіді на нього не надано.
Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки сума непогашеної податкової заборгованості є узгодженою.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, а в іншій частині залишаючи його без змін, дійшов висновку, що у даній справі належним відповідачем у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є НК «Експоцентр України», оскільки ДУС не є органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків.
Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Аналогічні положення викладені в п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України відносно змісту ухвали суду апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Згідно із пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
У розумінні п. 87.2 ст. 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Положеннями ст. 89 ПК України встановлено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.
За змістом ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Правовідносини щодо погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств врегульовано спеціальними нормами, зокрема, положеннями ст. 96 ПК України, що зумовлено особливою метою створення таких підприємств, які у більшості випадків, пов'язані із здійсненням соціальних функцій (комунальні підприємства) та із захистом загальнодержавних інтересів (казенні підприємства).
За приписами п. 96.2 ст. 96 ПК України якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про: надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків; досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до чинного законодавства з метою порушення справи про банкрутство у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до п. 96.3 ст. 96 ПК України відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.
У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.
Так, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що передумовою звернення податкового органу до органу виконавчої влади в порядку ст. 96 ПК України є вжиття ним заходів, передбачених ст. 95 ПК України, зокрема, у разі, коли сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є дотримання податковим органом порядку стягнення податкового боргу з державного підприємства, визначеного ст. 96 ПК України.
Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують факти вчинення контролюючим органом повного переліку заходів щодо порядку стягнення податкового боргу з державного підприємства.
Колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності у позивача підстав для звернення з даними позовними вимогами та обґрунтованості таких, які вмотивовано виключно тим, що станом на момент звернення до суду за НК «Експоцентр України» обліковується податкова заборгованість зі сплати земельного податку з юридичних осіб, податку на додану вартість на загальну суму 16 029 987,49 гривень, що не заперечується самим платником податків, а також фактом звернення позивача до ДУС з поданням №611/9/26-50-23-02, як до державного органу, в управлінні якого перебуває НК «Експоцентр Україна» та його майно, щодо вжиття заходів, визначених ст. 96 ПК України, оскільки вказані обставини самі по собі не можуть слугувати беззаперечною підставою для звернення податкового органу до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, у даному випадку до ДУС, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.
В даному випадку судами попередніх інстанцій не здійснено дослідження наявності фактів, які б підтверджували дотримання контролюючим органом встановленого ПК України порядку стягнення податкового боргу з державного підприємства та вжиття передбачених законом заходів для додержання відповідної процедури, оскільки підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління ДУС.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити питання, чи мало місце факти здійснення податковим органом заходів, спрямованих на стягнення даної заборгованості безпосередньо з платника податків, зокрема, вчинення певних дій та дотримання процедур податкової застави, з метою виявлення та опису майна, подальшої реалізації виявленого майна боржника, які мають передувати зверненню податкового органу до органу виконавчої влади, на підставі належних доказів, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 року та постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 року у справі № 826/8951/15 - скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: О.А. Веденяпін
І.В. Приходько