16 листопада 2016 року м. Київ К/800/27815/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області (далі - ТУ ДСА), третя особа - Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ) в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку; зобов'язати ТУ ДСА здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку (далі - спірна грошова допомога).
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відмова відповідача у здійсненні виплати спірної допомоги не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому ОСОБА_1 просив про задоволення позову.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржнику, у строк до 10 листопада 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 2 листопада 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.
Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Як встановлено судами, позивач з 22 червня 1987 року працював суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
У 2015 році ОСОБА_1 подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку отримано останньою 12 травня цього ж року.
Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 634-VІІІ «Про звільнення суддів» (далі - постанова ВРУ № 634-VІІІ) позивача звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.
Наказом голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2015 року № 17/ос/г вирішено вважати позивача звільненим з займаної посади судді цього суду з 18 серпня 2015 року у зв'язку з поданням ним заяви про відставку та на підставі вищевказаної постанови Парламенту.
В подальшому, позивач звернувся до ТУ ДСА з заявою, в якій просив на підставі статті 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) виплатити йому спірну грошову допомогу.
Листом відповідача від 4 грудня 2015 року ОСОБА_1 надано відповідь на вказану заяву, в якій повідомлено позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому спірної грошової допомоги.
Так, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.
Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка діяла на час прийняття постанови ВРУ № 634-VIII) Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Водночас, за правилами частин 2, 3 статті 122 Закону № 2453-VI питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Таким чином, за змістом наведених правових норм законодавства, моментом відставки судді є прийняття відповідної постанови ВРУ про його звільнення з посади судді.
В свою чергу, Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» (далі Закон № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року) було внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття ВРУ постанови № 59-VIII про звільнення позивача з посади судді.
На момент виходу у відставку позивача у липні 2015 року стаття 136 Закону № 2453-VI була виключена, тобто припинила свою дію з 1 квітня 2014 року - дати набрання чинності Законом № 1166-VII.
За таких обставин, відповідач, вирішуючи питання про виплату позивачу спірної грошової допомоги, правильно виходив з вимог законодавства, чинного на момент відставки ОСОБА_1 і звільнення його з посади судді, яким не було передбачено право судді на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, відмовити.
Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого адміністративного
суду України М.І. Мойсюк