ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2016Справа №910/15120/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/15120/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед";
до приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське";
про відшкодування шкоди в порядку регресу 6 976,00 грн.
Представники сторін:
від позивача: Єлтишева С.Л., довіреність б/н від 01.04.2016р.;
від відповідача: Самодзен Т.В., довіреність б/н від 30.09.2016р.
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед" (надалі - позивач) з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" (надалі - відповідач) про відшкодування шкоди в сумі 6976,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів від 02.11.2015р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, ПрАТ «Страхова компанія «Нова» виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки «Порш Каейн», державний номер НОМЕР_1, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, ПрАТ «Страхова компанія «Нова» отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. При цьому, цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем. На підставі Договору купівлі-продажі боргових зобов'язань від 02.01.2014р., укладеного з ПрАТ «СК «Нова», позивач набув право вимоги до відповідача про стягнення страхового відшкодування в сумі 6976,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2016р. порушено провадження у справі № 910/15120/16, призначено її розгляд на 22.09.2016р. та витребувано у сторін документи, необхідні для вирішення спору по суті.
У судове засідання 22.09.2016р. представники сторін не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили; витребувані судом докази не надали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2016р. розгляд справи відкладено на 13.10.2016р.
Присутній у судовому засіданні 13.10.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та частково надав витребувані судом докази.
Представник відповідача подав клопотання про витребування доказів та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ПАТ «АП БАНК», проти задоволення яких представник позивача заперечував.
Судом частково задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та відмовлено в задоволені клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, оскільки відповідачем не наведено обґрунтувань, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки ПАТ «АП БАНК».
Крім того, представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. продовжено строк вирішення спору та розгляд справи відкладено на 03.11.2016р., у зв'язку з неподанням відповідачем витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.
Присутній у судовому засіданні 03.11.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав для огляду витребувані оригінали документів і засвідчену копію Додатку № 1 до Договору купівлі-продажі боргових зобов'язань від 02.01.2014р. для залучення до матеріалів справи.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач належними засобами доказування не довів набуття права вимоги до відповідача на суму 6976,00 грн., проте письмовий відзив на позовну заяву не надав.
Суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.01.2016р. об 11 год. 50 хв. по вул. Б.Хмельницького, 68 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Порш Каейн», державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_4 та перебував під його керуванням, та транспортного засобу марки «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.02.2016р. у справі №761/3710/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вищевказаного ДТП та притягнуто на підставі ст. 124 КУпАП до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Порш Каейн», державний номер НОМЕР_1.
Пошкоджений автомобіль застрахований у приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА» на підставі Договору № 6393 добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів від 02.11.2015р.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль марки «Порш Каейн», державний номер НОМЕР_1, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі Протоколу технічного огляду транспортного засобу та рахунку № СЧ 40 від 01.03.2016р., виставленого ФОП ОСОБА_5, який здійснював відновлюваний ремонт пошкодженого автомобіля.
ПрАТ «СК «Нова» було складено страховий акт № 421 від 31.03.2015р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 7976,00 грн.
Кошти в розмірі 7976,00 грн. були перераховані ПрАТ «СК «Нова» згідно платіжного доручення № 0030073 від 31.03.2016р. на рахунок ФОП ОСОБА_5, який здійснював ремонт пошкодженого транспортного засобу.
Таким чином, до ПрАТ «СК «Нова» перейшло в межах суми 7976,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вбачається, що ПрАТ «СК «Нова» набуло право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.
За ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Порш Каейн», державний номер НОМЕР_1, застрахована у відповідача, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3567817, що підтверджується витягом з Єдиної бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро.
Відповідно до умов договору (полісу) № АІ/3567817, страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2.
Зокрема ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 50000,00 грн., розмір франшизи встановлено в сумі 1000,00 грн.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, ПрАТ «СК «Нова» набуло право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3567817, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем марки «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Оскільки, умовами полісу № АІ/3567817 розмір франшизи встановлено в сумі 1000,00 грн., тому страхове відшкодування при зверненні з позовом до суду підлягає зменшенню на 1000,00 грн., тобто до 6976,00 грн.
Водночас, як встановлено судом, 02.01.2014р. між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "НОВА" (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед" (далі - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, умовами якого передбачено, що продавець продає (переуступає) покупцю права на регресні вимоги, який включає в себе регресні справи (перелік яких міститься у додатку 1 до даного договору), а покупець приймає такі регресні вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.
Загальна кількість регресних справ відповідно до додатку № 1 становить 410 (п. 3.2. договору).
Права, що переходять до покупця за регресними вимогами, у зв'язку з продажем регресних справ:
а) з урахуванням положень статті 3, покупець набуває усі права вимоги за роегресними вимогами, що є дійсними на дату підписання договору, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій та будь-які інші платежі;
б) права нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за регресними вимогами з дати підписання договору (п. 3.3. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору, на підтвердження факту передачі регресних вимог, в момент укладення даного договору продавець зобов'язується передати покупцю регресні справи. Передача регресних справ (з усіма документами) покупцю підтверджується підписанням відповідного акту прийому-передачі регресних справ сторонами даного договору.
Згідно п. 5.1. договору, винагорода сплачена в якості компенсації вартості регресних вимог, сплачується у національній валюті України та складає 300 000, 00 грн.
Даний договір починає діяти в дату підписання договору та акту приймання-передачі регресних справ (регресних вимог) та укладений на невизначений строк (п. 9.1. договору).
Додатковою угодою від 03.03.2014р. до договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р., сторони внесли зміни до п. 5.1. договору та виклали його у наступній редакції: « 5.1. Винагорода сплачена в якості компенсації вартості Боргових зобов'язань (надалі - «Винагорода»), сплачується у національній валюті України та складає 145 00 грн. (00 коп.).».
На виконання умов Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р. між позивачем та ПрАТ «СК «Нова» було підписано Додаток № 1, яким зафіксовано передачу 410 регресних справ.
Крім того, 13.03.2014р. позивач перерахував на рахунок ПрАТ «СК «Нова» кошти в сумі 145 000,00 грн. за придбані права на регресні вимоги, що підтверджується випискою з рахунку позивача, копія якої залучена до матеріалів справи.
Згідно з приписами ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, як вбачається з зібраних по справі доказів, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "НОВА" та товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед" виконали взаємні зобов'язання за Договором купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р., а саме: продавець передав визначену у п. 3.2. договору кількість регрес них справ, а покупець сплатив визначені умовами Додаткової угоди від 03.03.2014р. суму коштів.
Відтак, виходячи з положень ст. 599 ЦК України, сторонами припинено зобов'язання за Договором купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р., у зв'язку з їх повним виконанням.
Проте, позивач, звертаючись з позовом до суду та обґрунтовуючи свої позовні вимоги до відповідача, посилається на укладання з ПрАТ «СК «Нова» Додаткової угоди № 57 від 08.04.2016р. до Додатку № 1 до договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р., яким сторони доповнили перелік регресних справ та включили, зокрема: п.21. Ц-4574 від 10.03.2016р., Об'єкт страхування - «Порш Каейн», НОМЕР_1, дата страхового випадку - 19.01.2016р., договір страхування - № 6391 від 02.11.2015, страхувальник - ОСОБА_4; винна особа - ПрАТ «СТ Іллічівське» (поліся № АІ/3567817); ТЗ винної особи - «Мітсубіші», № НОМЕР_2.
08.04.2016р. між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "НОВА" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед" підписано акт приймання-передачі справи, відповідно до якого продавець передав, а покупець отримав регресні справи, зокрема і справу Ц-4574.
Умовами п. 12.3. Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р. передбачено, що договір є цілісним і погодженим між покупцем та продавцем, та будь-які зміни та доповнення повинні вноситися до нього сторонами у письмовій формі.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем та ПрАТ «СК «Нова» не було внесено змін до істотних умов договору щодо предмету купівлі-продажу та ціни, які викладені сторонами договору у п. 3.2. та п. 5.1. (в редакції Додаткової угоди від 03.03.2014р.) шляхом укладання відповідних додаткових угод станом на дату укладання Додаткової угоди № 57 від 08.04.2016р. до Додатку № 1 до договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р.
При цьому, Додаток № 1 до договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р. не є договором у розумінні 626, 638 ЦК України, яким встановлюються та змінюються істотні умови договору.
Також, суд критично оцінює посилання позивача на те, що останній сплатив кошти за придбані права на регресні вимоги ще у 2014 році, тобто взагалі до виникнення вимоги ПрАТ «СК «Нова» до відповідача, у зв'язку з настанням страхової події, що мала місце у січні 2016 року.
Позивач звертався до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) від 27.05.2016р., в якому просив здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 7976,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед", у зв'язку з переходом права вимоги на підставі договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р.
Листом від 10.06.2016р. № 2370-РВ відповідач надав відповідь на заяву позивача, в якому просив надати додаткові документи на підтвердження заявлених вимог, зокрема, і підтвердити перехід права вимоги від ПрАТ "Страхова компанія "НОВА" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Проперті Протектед".
Позивач витребувані докази не надав та про результати розгляду листа від 10.06.2016р. № 2370-РВ відповідача не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено придбання права вимоги до відповідача на підставі Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014р., укладеного з приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "НОВА".
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивачем на день розгляду справи не доведено належними засобами доказування порушення його майнових прав зі сторони відповідача, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 08.11.2016р.
Суддя А.І. Привалов