ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.11.2016Справа №01-23/903/727/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі АГ»
доДержавного підприємства «Укрриба»
провизнання недійсним договору та стягнення 16 269,65 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Сахарчук А.А.
від відповідача:не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі АГ» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Державного підприємства «Укрриба» (надалі - «Підприємство») про визнання недійсним договору та стягнення 16 269,65 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений 14.02.2014 р. між сторонами договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП «Укрриба» №4/14 суперечить положенням чинного законодавства України, а тому позивач вказує на наявність підстав для визнання його недійсним з моменту укладення. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача в порядку реституції грошових коштів у розмірі 16 269,65 грн., одержаних від позивача на виконання такого договору.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 04.10.2015 р. справу №01-23/903/727/16 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.
Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.10.2016 р. справу №01-23/903/727/16 передано на розгляд судді Босому В.П.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.11.2016 р.
27.10.2016 р. відповідача до канцелярії суду від представника відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що він був вимушений укласти спірний договір з позивачем метою збереження у належному стані об'єктів, які передавалися в користування позивачу. Крім того, відповідач заперечував проти застосування у даній справі наслідків недійсності оскаржуваного правочину, оскільки такий правочин може бути визнаний недійсним лише на майбутнє.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2016 р. розгляд справи відкладено на 14.11.2016 р. у зв'язку із неявкою представника позивача та неподанням витребуваних доказів.
Представник позивача в судове засідання з'явився, на виконання вимог ували суду надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, а його пояснення по суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
14.02.2014 р. між Підприємством (сторона 1) та Товариством (сторона 2) був укладений договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП «Укрриба» №4/14 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є надання (передача) стороною 1 - стороні 2 права на експлуатацію гідротехнічних споруд, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання у єдиному технологічному процесі для рибогосподарської діяльності, консультаційних послуг, а також проведення розрахунків за ці послуги. Місцезнаходження гідротехнічних спору, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання: Волинська обл., Луцький р-н, с. Рокині. Детальний перелік майна, право на експлуатацію якого передається, наведено у додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що ціна за договором визначається відповідно до Протоколу про договірну ціну, який є невід'ємною частиною договору і становить 510,77 грн. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць.
Згідно з п. 4.2 Договору сторона 2 зобов'язується здійснювати оплату за договором щомісячно на розрахунковий рахунок сторони 1 не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача Договір укладений з порушенням норм чинного законодавства України у сфері оренди державного та комунального майна.
Як передбачено ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а у випадку якщо позов заявляється не стороною оспорюваного правочину - наявність порушеного права такої особи.
За змістом п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Позивач вказує на те, що укладений між сторонами Договір є удаваним, оскільки укладений з метою приховання іншого правочину - договору оренди державного майна.
Зокрема, предмет укладеного між сторонами Договору є передача майна, яке є державною власністю та закріплене на балансі відповідача, в строкове платне користування позивачу.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
При цьому, для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.
За змістом п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Тобто, ознакою удаваного правочину є умисне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті щодо яких його було оформлено.
Дослідивши матеріали справи та пояснення представників сторін суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою Договір є договором оренди, що знаходиться у державній власності, та містить ознаки такого договору.
При цьому, спірний договір укладено без дотримання порядку його укладення в порушення статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким врегульовано відносини, пов'язані з передачею в оренду спірного майна та без отримання погодження на таку передачу від власника спірного майна.
Так, приписами ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Враховуючи, що передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди (Договору), укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, суд приходить до висновку про те, що спірний Договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.
При цьому, суд відзначає, що спірний договір про передачу права експлуатації є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, а отже Підприємство при укладенні спірного договору було перевищено свою компетенцію як балансоутримувача майна.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 26.04.2012 р. у справі № 3/255, від 16.01.2013 р. у справі №4/140-11/10-12
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
З огляду на те, що під час укладення Договору сторонами не було дотримано вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд дійшов висновку, що Договір не відповідає нормам законодавства, що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
За змістом ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно правової позиції Верхового Суду України, викладеного в постанові від 19.10.2016 р. у справі №3-826гс16, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.
З урахуванням викладеного, Договір визнається судом недійсним з моменту його укладення.
Щодо вимоги позивача про застосування наслідків недійсності даного правочину суд відзначає наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України (яка кореспондується зі ст. 236 Цивільного кодексу України) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
За змістом ст. ст. 651, 653 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).
Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків наслідки недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 р. у справі №3-1143гс15.
Більш того, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
Позивачем на вимогу ухвали суду не було надано жодного належного та допустимого доказу в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту понесення ним витрат на заявлену до стягнення суму.
З урахуванням викладеного, в задоволенні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства грошових коштів у розмірі 16 269,65 грн., сплачених на виконання умов Договору, необхідно відмовити.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі АГ» задовольнити частково.
2. Визнати недійсним з моменту укладення договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП «Укрриба» №4/14 від 14.02.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі АГ» та Державним підприємством «Укрриба».
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Державного підприємства «Укрриба» (04050, м. Київ, вул Тергєнєвська, 82-А; ідентифікаційний код 25592421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі АГ» (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 41; ідентифікаційний код 32748376) судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.11.2016 р.
Суддя В.П. Босий