ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
17 листопада 2016 року № 826/4663/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до треті особи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної поліції України у м.Києві
провизнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, треті особи: Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної поліції України у м.Києві, в якому просить, з урахуванням змін від 07.04.2016 р., визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві від 06.11.2015 № 32 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-259448), яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оперуповноваженого 1-го відділу управління; поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06.11.2015р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно наказом від 06.11.2015 р. № 32 о/с «По особовому складу» звільнив позивача у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік), як таку, що не подала рапорт про приступлення до роботи та заяви на продовження служби в Національній поліції, чим порушив вимоги статей 49-2 та 184 Кодексу законів про працю України.
В судовому засіданні позивач адміністративний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.
В судовому засіданні 22.06.2016р. представник відповідача подав суду заперечення проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення на позовні вимоги зазначив, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р. Отже, оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому й правових підстав для поновлення позивача на роботі немає. Крім того, вважає, що посилання позивача на порушення відповідачем-1 окремих положень Кодексу законів про працю України є недоречним, оскільки, проходження служби в міліції врегульовано спеціальним законодавством, а порядок звільнення працівників міліції в процесі реформування органів внутрішніх справ чітко визначено окремими нормами Закону України «Про Національну поліцію». Так, звільняючи позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів відповідач діяв у відповідності до вимог закону.
22.06.2016р. до служби діловодства суду представником Міністерства внутрішніх справ України було подано письмові заперечення проти позовних вимог, в яких він просив суд відмовити в їх задоволенні, мотивуючи тим, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р. Зокрема, в Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Враховуючи те, що оспорюваний наказ прийнято у відповідності до вимог вказаного закону, підстав для поновлення позивачки на посаді на думку третьої особи не має, оскільки, міліцію, як державний орган ліквідовано.
В судовому засіданні 22.06.2016р. представник Головного управління Національної поліції у м. Києві в поданих суду письмових запереченнях проти адміністративного позову заперечує позовні вимоги не визнає, мотивуючи тим, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ, вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільненні зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. При цьому, Законом України «Про Національну поліцію» не покладено обов'язку на новоутворені територіальні органи Національної поліції, у тому числі і на ГУНП у м. Києві приймати на службу в поліцію всіх колишніх працівників міліції, у тому числі позивачку.
Зважаючи на неявку в судове засідання представника третьої особи 1, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління МВС України в місті Києві від 19.07.2001 року № 22 була прийнята на службу в органи внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого 4-го відділення 2-го відділу управління при ГУ МВС України в м. Києві.
З серпня 2011р. позивачку було переведено на посаду оперуповноваженого 1-го відділу управління ГУМВС України в м. Києві.
29.04.2015 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво серії І-БК №438701 про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 12.06.2015р. № 16 о/с «По особовому складу» позивачу було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 27.07.2015 року по 21.04.2018 року включно.
Наказом Головного управління МВС України у місті Києві від 06.11.2015 року № 32 о/с «По особовому складу», згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оперуповноваженого 1-го відділ управління.
Правовою підставою для звільнення позивачки став Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 7 листопада 2015 року.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1; ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.
Згідно із додатками 1, 2 до зазначеної постанови утворено Головне управління Національної поліції у місті Києві та ліквідовано Управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.
2 липня 2015 року прийнято Закон України «Про Національну поліцію». Даний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).
Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до частини першої 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно із пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).
Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, Адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, суд вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.
Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.
Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам статті 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.
За таких обставин наказ ГУ МВС України у місті Києві від 6 листопада 2015 року № 32 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, є протиправним і підлягає скасуванню.
Виходячи із наведеного вище, беручи до уваги протиправність звільнення позивача, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління ГУ МВС України в м.Києві з 07.11.2015 р.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності звільнення позивача з органів внутрішніх справ, тому адміністративний позов підлягає до задоволення щодо визнання протиправним та скасування наказу від 06 листопада 2015 року №32 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та поновлення ОСОБА_1 оперуповноваженого 1-го відділ управління ГУ МВС України в місті Києві.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді слід звернути до негайного виконання.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу законів про працю України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві від 06 листопада 2015 року за №32 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.
Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління ГУ МВС України в місті Києві з 07 листопада 2015 року.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук