ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 листопада 2016 року м. Київ № 826/17556/16
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва - Аблов Є.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування Національної гвардії України, в якому просить:
- визнати рішення відповідача, що зазначене у витягу з протоколу житлово-побутової комісії в/ч НОМЕР_1 від 14.09.2016 року №12 протиправним і скасувати;
- зобов'язати відповідача ухвалити нове рішення, яким надати позивачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Так, відповідно до пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно пункту 7 вказаної правової норми суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною другою статті 4 цього Кодексу передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно частини першої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Таким чином, розгляд справ здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України лише у разі, якщо за предметом спору та його суб'єктним складом справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Разом із тим, навіть якщо позовні вимоги заявлені до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, але відповідач у спірних відносинах не здійснював владних управлінських функцій відносного заявника, такий спір не має сукупності ознак справи адміністративної юрисдикції, і не повинен розглядатись і вирішуватись адміністративним судом. При цьому, процесуальним законодавством може бути передбачено інший порядок судового вирішення спорів за участю органу державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб.
В свою чергу, приписи пункту 1 частини 1 статті 15 ЦПК України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства.
Так, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).
Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень, як відповідача.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що спір щодо обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22 червня 2016 року (справа № 569/19186/14-а (К/800/27259/15)).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі “Zand v. Austria” у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Зважаючи на викладене, відносно даного спору адміністративний суд не може вважатись “судом, установленим законом” у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
П. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснити, що заявлені позовні вимоги належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Також суд роз'яснює, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускаються.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-ти денний строк з дня отримання ухвали апеляційної скарги.
Суддя Є.В. Аблов