79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" листопада 2016 р. Справа № 914/320/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Марка Р.І.
суддів Галушко Н.А.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Кобзар О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 259 від 22.03.2016);
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 18.04.2016);
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради, № 741 від 30.08.2016р. (вх. № 01-05/4452/16 від 13.09.16)
на рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2016р.
у справі № 914/320/16, головуючий судя ОСОБА_4, судді Мороз Н.В., Сухович Ю.О.
за позовом: Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич Львівської області
до відповідача: Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич Львівської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕКО-КМГ”, м. Дрогобич Львівської області
про: визнання рішення Дрогобицької міської ради № 735 від 02.10.2012р. недійсним
Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2016р. у задоволенні позову Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради до Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕКО-КМГ” про визнання рішення Дрогобицької міської ради № 735 від 02.10.2012р. недійсним - відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2016р. у справі № 914/320/16, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 741 від 30.08.2016р. (вх. № 01-05/4452/16 від 13.09.16), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області у даній справі скасувати, з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та неповного з'ясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що суд не надав належної оцінки нормам матеріального права та статуту, де передбачено, що право розпорядження майном належить виключно підприємству. Скаржник також стверджує, що Дрогобицька міська рада не може втручатися в оперативно-господарську діяльність підприємства. Крім того, апелянт також зазначає, що міська рада без волевиявлення, та всупереч праву господарського відання, яке належить підприємству, прийняла оскаржуване рішення, чим фактично втрутилася в оперативно-господарську діяльність підприємства. Також, скаржник стверджує, що суд в порушення ст. 78 ГПК України не надав оцінки тому, що Дрогобицька міська рада, визнала позов, на підставі чого суд приймає рішення про задоволення позову.
Згідно автоматичного розподілу справ КП “Документообіг господарських судів”, 13.09.2016р. справу за № 914/320/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2016р. апеляційну скаргу Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради, № 741 від 30.08.2016р. (вх. № 01-05/4452/16 від 13.09.16) прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2016р.
На адресу канцелярії суду надійшов відзив від третьої особи б/н, б/д, яким останній просить рішення Господарського суду Львівської області у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В порядку ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався до 24.10.2016р. з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016р.
В судовому засіданні від 07.11.2016 року оголошено перерву до 14.11.2016р.
В судове засідання 14.11.2016 року прибули представники позивача та третьої особи, які надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.
Відповідач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 14.11.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Єдиним засновником та учасником Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради (позивач по справі) є Дрогобицька міська рада Львівської області (відповідач по справі), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21569757 від 23.12.2015р., долученим до позовної заяви.
Також у п.1.1 Статуту КП “КМГ”, затвердженого рішенням сесії Дрогобицької міської ради IV скликання від 02.02.2011р. №83 (далі - Статут) визначено, що Комунальне підприємство “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради засноване на власності територіальної громади м.Дрогобич, в особі Дрогобицької міської ради (далі - власник) в процесі реорганізації шляхом приєднання комунального підприємства “Дрогобичсвітло” до комунального підприємства “Комбінат міського господарства”.
Як вбачається з матеріалів справи, до складу основних засобів вказаного підприємства, входило: 29 огорож контейнерних майданчиків; 442 контейнери, у тому числі 419 контейнерів для збору ТВП та 23 контейнери для збору ПЕТ пляшок; а також дев'ять транспортних засобів, а саме: сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 130, д.н.з. НОМЕР_1, 1984 року випуску; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 130, д.н.з. НОМЕР_2, 1988 року випуску; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ ММЗ 4505, д.н.з. НОМЕР_3, 1989 року випуску; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 431412, д.н.з. НОМЕР_4, 1993 року випуску; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 433362, д.н.з. НОМЕР_5, 1999 року випуску; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 4333, д.н.з. НОМЕР_6, 1999 року випуску; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 431410, д.н.з. НОМЕР_7, 1987 року випуску; сміттєвоз Mercedes-Benz Aktros, д.н.з. НОМЕР_8, 2002 року випуску; та бульдозер ДЗ 110, д.н.з. НОМЕР_9. Зазначене майно належало КП “КМГ” на праві господарського відання та передано до статутного фонду новоствореного Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКО-КМГ” (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) на підставі акту № 1 від 01.10.2013р.
Позивач стверджує, що вказане майно передано іншій юридичній особі на виконання рішення Дрогобицької міської ради XXIV сесії шостого скликання від 02.10.2012р. №735. Вказаним рішенням затверджено експертні оцінки основних засобів КП “КМГ” згідно додатку №1 (п.1); надано дозвіл КП “КМГ” вносити до статутного фонду (складеного капіталу) створюваного господарського товариства основні засоби згідно додатку №2 (п.2); внесення основних засобів провести відповідно до норм чинного законодавства (п.3); виконання даного рішення доручити директору КП “КМГ” (ОСОБА_5) (п.4); контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію ради з питань оренди та приватизації комунального майна, промисловості, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, малого та середнього бізнесу (ОСОБА_6) та постійну комісію ради з питань бюджету, планування фінансів, цінової політики та інвестицій (ОСОБА_7) (п.5).
КП “КМГ” вважаючи таке рішення протиправним, звернулося до господарського суду Львівської області із позовом про визнання його недійсним, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що підприємство не зверталося до Дрогобицької міської ради щодо прийняття такого рішення, його прийнято без волевиявлення позивача та без його відома. Позивач стверджує, що про існування вказаного рішення Дрогобицької міської ради, він довідався 01.10.2013р. зі змісту акту № 1 від 01.10.2013р., яким внаслідок тиску з боку працівників відповідача було передано на баланс ТзОВ “ЕКО-КМЕ” перелічені вище основні засоби. Зазначене свідчить про незаконне втручання Дрогобицької міської ради в господарську діяльність КП “КМГ”.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.
Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі щодо його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, управління яким територіальні громади здійснюють безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з вимогами статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою, а майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Відповідно до статті 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади.
Згідно статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Частиною 5 стаття 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Підпунктом 1) п. а) ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчий орган відповідної ради виконує власні (самоврядні) повноваження з управління, в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Відповідно до п.3.4.1 Статуту КП “КМГ”, джерелами формування майна підприємства є, серед іншого, майно, передане підприємству власником.
За приписами ч.1 ст.133 ГК України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Відповідно до положень ч.3 ст.78 ГК України, майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Відповідно до п.3.1 Статуту, майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди, статутний фонд, обігові кошти та інші цінності, які відображаються в балансі підприємства.
Пунктом 1.4 Статуту також зазначено, що підприємство користується правом господарського відання щодо закріпленого за ним майна.
Згідно з ч.1 ст.136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Так, Статутом встановлено, що майно підприємства, що є у комунальній власності і закріплене за підприємством, належить йому на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, в порядку, встановленому законодавством України та цим статутом в межах, наданих повноважень. Відчуження основних засобів здійснюється за згодою власника у встановленому законодавством порядку (п.3.2).
Як вбачається з п. 3.3 Статуту підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством, має право передавати юридичним та фізичним особам за згодою власника майна, в тимчасове користування, або в позику устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.
Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Дрогобицька міська рада приймаючи оскаржуване рішення та при наданні згоди на відчуження майна, діяла як засновник та учасник КП «КМГ», що відповідає вимогам статуту та норм чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.135 ГК України, власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Згідно з ч.7 ст.78 ГК України, органами управління комунального унітарного підприємства є: керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).
Як вбачається з п. 5.1, 5.2 Статуту КП “КМГ” управління підприємством здійснюється згідно цього Статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та самоврядування, трудового колективу підприємства. Управління підприємством здійснюється директором
Так, директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства в межах Статуту, за винятком тих, які згідно з Статутом віднесено до компетенції інших органів управління (п.5.3.4); користується правом розпорядження майном за згодою власника та коштами підприємства відповідно до законодавства (п.5.3.7).
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до доповнення до Статуту КП “КМГ”, затвердженого рішенням ХХІІ Сесії Дрогобицької міської ради від 27.07.2012р. №691, підприємство має право бути співзасновником (учасником) господарських товариств на території України, в тому числі за участю іноземних осіб (п.4.1.7); передавати належне підприємству майно, як внесок у статутний фонд господарського товариства, засновником якого буде підприємство. Передача майна як внесок в статутний фонд товариства відбувається на підставі його експертної оцінки у встановленому порядку (п.4.1.8). Окрім цього, Статут також доповнено п.5.3, за яким директор підприємства бере участь в установчих зборах засновників підприємств, учасником (засновником) яких воно буде виступати, в тому числі на підписання установчих та всіх необхідних документів, пов'язаних з створенням та діяльністю товариства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про те, що оскаржуване рішення порушило права позивача, в тому числі й господарського відання, оскільки саме по собі надання Дрогобицькою міською радою Львівської області згоди на відчуження майна шляхом внесення основних засобів КП “КМГ” до створюваного господарського товариства - ТзОВ “ЕКО-КМГ” не покладало на позивача обов'язку відчужити вищезазначені основні засоби та стати співзасновником юридичної особи, якій таке майно передано.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно встановив, відсутність підстав для визнання недійсним рішення Дрогобицької міської ради №735 від 02.20.2012р. “Про затвердження експертних оцінок основних засобів комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради.
Окрім того, необхідно зазначити, що предметом оскарження є рішення Дрогобицької міської ради №735 від 02.20.2012р. “Про затвердження експертних оцінок основних засобів комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, тобто таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання.
Так, згідно з п.5 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.06.2011 у справі №21-50а11.
Згідно з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що після реалізації встановлених оспорюваним рішенням прав та обов'язків сторін правовідносин приватизації, зазначений ненормативний акт органу місцевого самоврядування фактично є таким, що припинив свою дію.
Необхідно також зазначити, що скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що суд в порушення ст. 78 ГПК України не надав оцінки тому, що Дрогобицька міська рада, визнала позов, на підставі чого суд приймає рішення про задоволення позову. Щодо наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Згідно з ч. 5 ст. 78 ГПК України господарський суд приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та визнання позову відповідачем. На підставі ч. 6 ст. 22 ГПК України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небуть права та охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства. Така позиція відповідає висловленій у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про відмову в позові, оскільки задоволення вказаної заяви порушуватиме права і охоронювані законом інтереси третьої особи у справі про визнання рішення Дрогобицької міської ради № 735 від 02.10.2012 р. - недійсним.
Щодо строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне:
відповідно до п. 2.2 постанови від 29.05.2013 р. № 10 За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки, як було встановлено судом, права чи охоронюваний законом інтерес позивача у спірних правовідносинах порушені не були, а відтак відсутні підстави для застосовування до даних правовідносин позовної давності.
Окрім того, зважаючи на те, що заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності зроблено не стороною по справі, а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в задоволенні заяви про застосуванні спливу позовної давності слід відмовити, в тому числі й зважаючи на те, що немає підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки судом не встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає відмову в позові повністю правомірною, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні місцевого господарського суду у даній справі.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 22.08.2016р. в справі за номером 914/320/16 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Комбінат міського господарства” Дрогобицької міської ради, № 741 від 30.08.2016р. залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови виготовлений 16.11.2016 року
Головуючий-суддя Марко Р.І.
Суддя Галушко Н.А.
Суддя Орищин Г.В.