79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" листопада 2016 р. Справа № 907/464/16
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого-судді: Данко Л.С.,
Суддів: Кузь В. Л.,
ОСОБА_1;
При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство», № 01-06/693 від 12.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4997/16 від 24.10.2016 р.),
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23 вересня 2016 року
у справі № 907/464/16 (суддя Йосипчук О.С.),
порушеній за позовом
Позивача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів,
До відповідача-1: Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство», м. Овруч, Житомирської області,
До відповідача-2: Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, м. Ужгород, Закарпатської області,
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, м. Ужгород, Закарпатської області,
Про стягнення коштів в сумі 1816,45 грн. та стягнення судових витрат.
За участю представників сторін:
від апелянта/відповідача-1: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю б/н від 08.11.2016 р.;
від позивача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю б/н від 25.10.2016 р.;
від відповідача-2: не прибув;
від третьої особи: не прибув.
Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України представнику апелянта/відповідача-1 та позивача роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
Представником скаржника подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2016 року, справу № 907/464/16 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Кузь В.Л. та Орищин Г.В.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство», № 01-06/693 від 12.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4997/16 від 24.10.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 09.11.2016 року, про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а. с. 138-142).
В судове засідання, яке відбулося 09.11.2016 р., представник апелянта/відповідач-1 прибув, надав усні пояснення на апеляційну скаргу, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, усно зазначив, що предметом спору у даній справі є стягнення коштів за простій вагону, який мав місце не звини відповідача-1, оскільки, на думку представника скаржника, затримка вагону виникла в наслідок дій відповідача-2, який вважав, що у скаржника відсутній сертифікат нового погодження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операції, однак, такий сертифікат був поданий відповідачем-1 старого зразка, який є чинним. Крім того, представник зазначає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції зазначено, що вини відповідача-1 у простої вагону немає, однак, таким рішенням суду кошти за простій вагону стягуються лише з відповідача-1, також усно зазначив, що розгляд справи слід провести без участі представника відповідача-2 та третьої особи, відповідно до наведеного апелянт просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 року у справі № 907/464/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким Державне підприємство «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» від відповідальності звільнити.
Від позивача представник в судове засідання прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду представником подано відзив на апеляційну скаргу № НЮ-1007 від 07.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/8083/16 від 09.11.2016 р.) в якому просить залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 року у справі № 907/464/16 в силі та без змін, а апеляційну скаргу апелянта без задоволення. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, також усно зазначив, що матеріалами справи, а саме: актами загальної форми підтверджено, що кошти, які нараховані залізницею є додатковими витратами у зв'язку митними формальностями, які спричинили затримку вагонів. Представник також пояснив, що розгляд справи можна проводити без участі представника відповідача-2 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про день,час та місце розгляду даної справи, відтак, просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 року у справі № 907/464/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу апелянта - без задоволення.
Від відповідача-2 представник не прибув, вимог ухвали суду від 27.10.2016 р. не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано Закарпатською митницею Державної фіскальної служби України 31.10.2016 р. за № 88000 19283416 (а. с. 139).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 в судове засідання не прибув, вимог ухвали суду від 27.10.2016 р. не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано Головним управлінням Державної казначейської служби України у Закарпатській області 31.10.2016 р. за № 88501 00082457 (а. с. 140).
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи, що сторін та третю особу було належним чином повідомлено рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 138-142) про розгляд справи, що свідчить про те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника відповідача-2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство», № 01-06/693 від 12.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4997/16 від 24.10.2016 р.) до провадження та розгляд апеляційної скарги було призначено на 09.11.2016 р., про що сторін та третю особу було, належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 138-142).
Однак, відповідач-2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 повноважних представників у судове засідання не направили.
Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника відповідача-2 та третьої особи бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).
Крім того, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 27.10.2016 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалася (а. с. 136-137).
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 р. (пунктами 5-6 резолютивної частини ухвали) зобов'язано (Закарпатська митниця Державної фіскальної служби України) та третю особу (Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області) подати: копію довідки з ЄДРПОУ; письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу; докази в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, однак вимоги ухвали суду відповідачем-2 та третьою особою виконано не було.
Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 907/464/16 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представників відповідача-2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 р. у справі № 907/464/16 (суддя Йосипчук О.С.) позов задоволено, вирішено стягнути з Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» (вул. Житомирська, 35, м. Овруч, Житомирської області, код 00991893) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (вул. Гоголя, 1, м. Львів, код 40081195) суму 1816,45 грн. витрат та суму 1378,00 грн. витрат на сплату судового збору (пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення), (а. с. 118-119, 120-128).
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області апелянт/відповідач-1 (Державне підприємство «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 143-144), просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 року у справі № 907/464/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким Державне підприємство «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» від відповідальності звільнити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.
Апелянт в апеляційній скарзі покликається на ту обставину, що затримка вагонів з вантажем апелянта мала місце не звини відповідача-1, а з вини відповідача-2, оскільки, затримка мотивована відсутністю сертифікату «нового зразка» походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експертних операції, однак, такі дії відповідача-2 є неправомірними, оскільки, у скаржника був сертифікат «старого зразка», який є чинним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1260 та протягом періоду з грудня 2005 року по даний час не втратив свою чинність, про що і було відомо відповідачу-2.
Апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що відповідачем-2 відповідно до ч. 4, ст. 255 Митного кодексу України, було порушено термін митного оформлення, оскільки вантаж був затриманий на термін, який значно перевищує 4-х годин, відповідно до наведеного апелянт вважає, що такі дії відповідача-2 завдали скаржнику шкоди.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, які полягають в тому, що судом не було надано відповідачу-1 можливості надати відзиву на позовну заяву позивача та не було зобов'язано відповідача-2 надіслати на адресу скаржника свого відзиву, що є порушенням ст. 59 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).
Також апелянт вважає, що місцевим господарським судом було порушено вимоги ст. 87 ГПК України, оскільки, суд не повідомив вчасно скаржника про розгляд справи 23.09.2016 р., так як останній не був присутнім в судовому засіданні 15.09.2016 р. та отримав ухвалу суду першої інстанції про розгляд справи 23.09.2016 р. в останній день, чим був позбавлений права на захист своїх інтересів.
На підставі вищевикладеного, апелянт вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи достовірно не було встановлено тих обставин, які б свідчили про те, що через неправомірні дії відповідача-2 відбулась затримка спірного вагону, а також те, що місцевим господарським судом всупереч нормам процесуального права не було надано скаржнику можливості забезпечити свої права шляхом подання відповідного відзиву, отримання від відповідача-2 відзиву та забезпечення участі в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815, місцезнаходження юридичної особи: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, дата державної реєстрації юридичної особи в Єдиному державному реєстрі: 21.10.2015, номер запису: 10701340000060039, що підтверджується безкоштовним запитом з сайту Міністерства юстиції України (а. с. 38-51).
Регіональна філія «Львівська залізниця» з 26.02.2016 р. є відокремленим підрозділом (філією) Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» без права юридичної особи (п. 2.1. Положення про Регіональну філію), місцезнаходження філії: п. і. 79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1 (п. 1.4. Положення про Регіональну філію), діє на підставі Положення про Регіональну філію «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»(нова редакція)(а. с. 52, 52/зворот-66).
Відповідач-1: Державне підприємство «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 00991893, місцезнаходження юридичної особи: 11102, Житомирська обл., Овруцький район, м. Овруч, вул. Житомирська, буд. 35, що підтверджується безкоштовним запитом з сайту Міністерства юстиції України (а. с. 29-32) та довідкою з ЄДРПОУ серії АБ № 571458 (а. с. 77).
Відповідач-2: Закарпатська митниця Державної фіскальної служби України є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 39515893, місцезнаходження юридичної особи: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20, що підтверджується безкоштовним запитом з сайту Міністерства юстиції України (а. с. 33-35).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області є юридичною особою та правонаступником Управління Державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, ідентифікаційний код юридичної особи 38015610, місцезнаходження юридичної особи: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3, що підтверджується безкоштовним запитом з сайту Міністерства юстиції України (а. с. 36-37).
Як вбачається з матеріалів даної справи, Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 25.07.2016 р. подано за вх. № 02.5.1-17/508/16 на розгляд Господарського суду Закарпатської області позов до відповідача-1: Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» та до відповідача-2: Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, про стягнення коштів в сумі 1816,45 грн. та стягнення судових витрат, який ухвалою місцевого господарського суду від 26.07.2016 р. прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 15.08.2016 р.
З підстав зазначених в ухвалах місцевого господарського суду від 15.08.2016 р. та від 15.09.2016 р. розгляд справи відкладався та в судовому засіданні 23.09.2016 р. судом першої інстанції справу було розглянуто по суті.
Однак, апелянт вважає, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, які полягають в тому, що судом не було надано відповідачу-1 можливості надати відзиву на позовну заяву позивача та не було зобов'язано відповідача-2 надіслати на адресу скаржника свого відзиву, що є порушенням ст. 59 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).
Також апелянт вважає, що місцевим господарським судом було порушено вимоги ст. 87 ГПК України, оскільки, суд не повідомив вчасно скаржника про розгляд справи 23.09.2016 р., так як останній не був присутнім в судовому засіданні 15.09.2016 р. та отримав ухвалу суду першої інстанції про розгляд справи 23.09.2016 р. в останній день, чим був позбавлений права на захист своїх інтересів.
З приводу вищенаведеного, колегія суддів дослідивши наявні в справах документи, вважає, що твердження апелянта, які зазначені в апеляційній скарзі не відповідають дійсності та є надуманими, виходячи з наступного.
Наказом Державної судової адміністрації України № 28 від 20.02.2013 р. затверджено Інструкцію з діловодства в господарських судах України (далі за текстом - Інструкція). Відповідно до приписів вказаної Інструкції, на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата (п. 2.6.15). Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу. Не допускається залишення у справі вихідного процесуального документа без відмітки про його відправлення або вручення (п. 2.6.16.). Повідомлення з відміткою про вручення процесуальних документів адресатові долучаються до матеріалів справи (п. 2.6.17. Інструкції).
Як уже було вище зазначено у цій постанові, ухвалою суду від 26.07.2016 р. Господарським судом Закарпатської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.08.2016 р., про що сторони (сторони та третя особа) були належним чином повідомлені рекомендованою поштою, під розписку: позивач - 01.08.2016 р. рекомендованою поштою, штрихкодовий ідентифікатор № 0368010626398 (а. с. 3), відповідач-1/апелянт (ДП «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство») - 10.08.2016 р., особисто ОСОБА_2, отримав рекомендовану кореспонденцію, штрихкодовий ідентифікатор № 1110200122082 (а. с. 6), відповідач-2 - 28.07.2016 р. рекомендованою кореспонденцією, штрихкодовий ідентифікатор № 8800017768773 (а. с. 5), третя особа - 28.07.2016 р. рекомендованою поштою, штрихкодовий ідентифікатор № 8800017760640 (а. с. 4)(докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи).
З вищенаведеного вбачається, що відповідно до приписів Інструкції з діловодства в господарських судах України, Відповідач-1/апелянт був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду Господарським судом Закарпатської області справи за № 907/464/16, за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача-1: Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство», до відповідача-2: Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, про стягнення коштів в сумі 1816,45 грн. та стягнення судових витрат.
З підстав зазначених в ухвалах місцевого суду від 15.08.2016 р. та від 15.09.2016 р. за участю представників позивача, відповідача-2 та третьої особи розгляд даної справи відкладався та поштова кореспонденція з ухвалами місцевого господарського суду про відкладення роз ягоду справи були направленні сторонам та третій особі по-пошті, що підтверджується штампом суду з відміткою про відправку документа (а. с. 90-91/зворот, 103-105/зворот), однак представник відповідача-1/апелянта в судове засідання жодного разу не прибув.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України»).
Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає що твердження скаржника про те, що він не був належним чином повідомлений місцевим судом про день, час та місце розгляду даної справи, зокрема, про судові засідання, які відбулися 15.08.2016 р. та 15.09.2016 р. та 23.09.2016 р. є безпідставними та спростовуються матеріалами даної справи.
Крім того, частини 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Отже, відповідач-1/апелянт відповідно до приписів ст. 22 ГПК України не був ні обмежений, ні позбавлений місцевим господарським судом права на подання будь яких заперечень чи доказів, представника в судові засідання не направив, з матеріалами справи № 907/464/16 не знайомився.
Також в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, за клопотанням № 01.3-12-2/467-3206 від 15.08.2016 р. третьої особи (а. с. 82-83), місцевим господарським судом було замінено Управління Державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області на Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області в порядку ст. 25 ГПК України, що не заперечується сторонами у справі, з чим також погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Згідно ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Застосовуючи норми вищенаведеної статті закону, місцевий суд правомірно здійснив заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Управління Державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області на його правонаступника - Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12.10.2015 р. Державним підприємством «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» (Відповідач-1 у справі) було відправлено зі станції Бережесть, Південно-західної залізниці, вагон № 67158865 з вантажем «лісоматеріали», по відправці Бережесть-Тужер № 33737776, який, 15.10.2015 р., поїздом № 2103 прибув на станцію Батьово Львівської залізниці, де був затриманий Закарпатською митницею ДФС, через відсутність сертифікату походження нового взірця (зразка), передбаченого ст.3 Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності пов'язаною із реалізацією та експортом лісоматеріалів» від 08.09.2005 № 2860-ІV, затримка вагона підтверджується СМГС накладною (а. с. 21).
За фактом затримання вище зазначеного вагону з вантажем відповідачем-2 було складено акт загальної форми ГУ-23 від 15.10.2015 р. № 10925 (а. с. 22) та надано оперативне повідомлення від 16.10.2015 р. № 106 на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника (а.с. 23).
17.10.2015 р. відповідачем-2 було прийнято рішення про продовження дії сертифіката старого взірця та, вагон № 67158865 з вантажем «лісоматеріали», було відправлено за призначенням, про що свідчить акт загальної форми на відпуск вагону від 17.10.2015р. № 26 (а. с. 24).
Відповідно до наведеного, позивачем, у зв'язку з обставинами, які не залежали від його волі було завдано додаткові витрати в сумі 1816,45 грн., про що останній змушений був звернутись до відповідача-1/апелянта з претензією № Н-10/1947 від 23.06.2016 р. з вимогою перерахувати суму нарахованих зборів в розмірі 1816,45 грн. (а. с. 25).
08.07.2016 р. позивачем отримано відзив на претензію № Н-10/1947 від 23.06.2016 р., в якій скаржник повідомляв позивача про те, що затримка вагону мала місце не з вини ДП «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство», оскільки сертифікат «старого зразка», який був наданий ним відповідачу-2 є чинним, відтак заперечує свою вину в затримці вагону на залізничній станції та у стягненні з нього додаткових витрат, які понесені позивачем (а. с. 26).
З урахуванням відповіді на претензію, позивач звернувся з листом № НЗ-1-10/1973 від 24.06.2016 р., в якому повідомив відповідача-2, що дані обставини із затримки вагону мали місце з вини працівників останнього, відтак просив письмово підтвердити можливість оплатити залізниці додаткових витрат, пов'язаних із здійсненням переогляду та зберігання вантажу у спірних вагонах (а.с. 27) на залізничій станції Батьово.
Таким чином, спірна ситуація пов'язана із правовими відносинами перевезення з переміщенням продукції залізницями, які регламентується Цивільним кодексом Україні, Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонам і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. № 113, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та іншими підзаконними актами.
Статтею 306 ГК України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України (затвердженим постановою КМ України від 06.04.1998 р. № 457) (далі - Статут).
У відповідності до ч. 1, 2, 4 статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Разом з тим, частиною 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р. № 273/96-ВР, ст. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.
Відповідно до ст. 119 Статуту, п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458 (далі за текстом - Правила та/або Правила користування вагонами і контейнерами), за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р., збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до ст. 46 Статуту, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Згідно з положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 р. за № 317 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356, встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.
Згідно з пунктами 3, 8 Правил користування вагонам і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. № 113, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
У відповідності до пунктів 10, 12, 13 вказаних Правил станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.
Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 864/5085.
Пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не являються підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами. Митні процедури не входять до цього переліку.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Статуту залізниць України умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.
В силу п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Пунктом 2.10 названих Правил передбачено, що усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.
Враховуючи те, що матеріалами справи документально підтверджено факт затримки вагонів, розрахунок суми за простоювання вагонів оформлено актом загальної форми та записками до дорожніх відомостей, які є складовою частиною накладної на вантаж, відтак, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача по відношенню до відповідача-1, з чим погоджується колегія суддів.
Щодо підстав звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 121 Статуту та п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено вичерпний перелік таких підстав, однак, плата за користування вагонами не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.
Відтак судом, у спірних правовідносинах, не встановлено наявності передбачених законодавством підстав для звільнення вантажовласника (відповідача) від плати за користування вагонами.
Відповідно до ст. 119 Статуту плата вноситься за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.
Щодо заперечень апелянта з приводу плати за виконання маневрової роботи, то відповідно до ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.
Положення даної правової норми регулюють й “інші операції”, які здійснюються у разі необхідності проведення митного контролю та митного оформлення товарів. Дана обставина дає підстави вважати, що проведення маневрової роботи охоплюється терміном “інших робіт”. Таким чином стягнення за виконання маневрової роботи, вбачається за можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди на проведення таких дій вантажовласником, а й у інших випадках передбачених законом у тому числі у випадку проведення митного контролю.
Пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не являються підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами.
Згідно з п. 5.15 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.
Аналогічну правову позицію також зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2014 р. у справі № 908/356/14.
Зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що підтримує зазначену вище позицію так як главою 32 Митного кодексу України, до якої включено ст. 218, врегульовано митні формальності на залізничному транспорті. Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України). Таким чином, дії щодо здійснення Чопською митницею Міндоходів митного огляду після митного оформлення, завершеного Запорізькою митницею Міндоходів, є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення ст. 218 Митного кодексу України.
Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено, що матеріали справи містять акти, що підтверджують розмір додаткових витрат Залізниці через затримку вагона № 67158865 з вантажем «лісоматеріали» через здійснення митних формальностей.
Дії працівника митниці та працівників залізниці регламентуються вимогами спільного наказу Державної митної служби України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008 № 1019/1143 «Про затвердження інструкцій про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України».
Крім того, пункт 9 Правил зберігання вантажів встановлює, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до § 1 статті 11 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) відправник повинен додати до накладної супровідні документи, необхідні для здійснення митних та інших правил на всьому шляху прямування вантажу.
Нормативні положення § 2 статті 11 УМВС передбачають відповідальність відправника перед залізницею за наслідки, що виникли у результаті відсутності, недостатності чи неправильності супровідних документів.
Позивачем, на підставі наведених вище актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плата за маневрову роботу, плата за розвантажувальні роботи, які були виконані залізницею через затримку спірних вагонів.
Вищевказані нарахування внесено до накладних, як це передбачено § 2 статті 11 УМВС.
Крім того, слід зазначити, що скаржник в праві, за своїм волевиявленням, звернутись у встановленому законом порядку до відповідача-2 з вимогою про відшкодування йому коштів у зв'язку з простоєм вагонів на станції Батьово, яка мала місце не з вини скаржника.
Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що апелянтом/позивачем всупереч положенням ст. 33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/позивача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 р. у справі № 907/464/16 - без змін.
Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача-1.
Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2016 року у справі № 907/464/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача-1.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Головуючий суддя Данко Л.С.
Суддя Кузь В.Л.
Суддя Орищин Г.В.
09.11.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 15.11.2016 р.