33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"14" листопада 2016 р. Справа № 914/2663/16
за позовом Приватного підприємства "Сузір'я"
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення в сумі 83 089,18 грн
Суддя Андрійчук О.В.
Представники сторін:
від позивача: Жовнір В.А., дов. № 1198 від 11.11.2016 року
від відповідача: не з'явився
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
У жовтні 2016 року Приватне підприємство "Сузір'я" (позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - відповідач) про стягнення в сумі 83 089,18 грн.
Ухвалою суду від 18.10.2016 року позовну заяву та додані до неї документи надіслано за підсудністю до Господарського суду Рівненської області.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24.10.2016 року порушено провадження та прийнято позовну заяву до розгляду, справу призначено до розгляду на 14.11.2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги мотивовані тим, що :
17.08.2012 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 196 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцеві, а покупець - прийняти вугілля БПВ в кількості 100 тон по ціні 1 200,00 грн за 1 тону з ПДВ.
На виконання умов цього договору позивач замовив першу партію товару та здійснив передоплату у розмірі 40 000,20 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2012 року.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав та сплачених позивачем коштів в розмірі 40 000,20 грн не повернув.
За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань позивач нарахував 35 119,32 грн інфляційних, 4 945,00 грн 3 % річних та 3 024,66 грн пені.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 83 089,18 грн, з яких: 40 000,20 грн основного боргу, 35 119,32 грн інфляційних, 4 945,00 грн 3 % річних та 3 024,66 грн пені.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. ст.193, 199, 231 ГК України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 538, 549, 551, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 693 ЦК України тощо.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.08.2012 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 196 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти вугілля БПВ в кількості 100 тон по ціні 1 200,00 грн за 1 тону з ПДВ (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2. договору загальна сума договору становить 120 000, 00 грн.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року. У разі якщо жодна із сторін письмово не заявить про розірвання договору, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік (п. 6.2. договору).
За підп. 3.1.1. п. 3.1. договору розрахунки за отриманий товар покупець здійснює, зокрема шляхом попередньої оплати.
Підпунктом 3.1.4. п. 3.1. договору передбачено, що відпуск продукції здійснюється після попередньої оплати в місячний строк.
З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2012 року позивач здійснив попередню оплату товару в розмірі 40 000, 20 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1510 від 21.08.2012 року.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не здійснив, так само як і не повернув суми попередньої оплати.
04.02.2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 128, в якій просив повернути перераховані раніше грошові кошти в розмірі 40 000,20 грн, проте у відповідь повернулося поштове повідомлення про неможливість вручення листа відповідачу, оскільки останній за вказаною адресою відсутній.
Судом дана правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки. Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
За ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частинами 1, 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Усупереч наведеному, відповідач свого обов'язку з повернення передоплати не виконав, відтак розмір боргу становить 40 000,20 грн.
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, суд вимоги позивача про стягнення 40 000,20 грн визнає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити.
Крім того, позивач за неналежне виконання зобов'язань здійснив нарахування пені в розмірі 3 024,66 грн, 35 119,32 грн інфляційних та 3% річних в розмірі 4 945,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Частиною 2 ст. 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 01.07.2015 року у справі № 3-357гс15, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15.10.2013 року у справі № 3-30гс13, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України. За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" зазначає, що слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК України.
Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у згаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України) (6.1 та 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
При цьому, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України.
Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів у порядку ст. 536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.
Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватися в порядку ст. 536 ЦК України у розмірі, визначеному сторонами за договором.
Оскільки порушене відповідачем зобов'язання не є грошовим, а умовами укладеного між сторонами договору розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не передбачено, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 35 119,32 грн інфляційних та 3% річних в розмірі 4 945,00 грн.
Щодо стягнення пені в розмірі 3 024,66 грн, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.
У п. 4.3. договору передбачено, що у разі невиконання постачальником договірних зобов'язань за цим договором протягом вказаного строку, застосовуються штрафні санкції не нижче однієї облікової ставки НБУ.
З вказаного пункту договору встановити відповідальність відповідача у вигляді пені саме за несвоєчасне повернення постачальником покупцю суми попередньої оплати товару неможливо.
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
У той же час закону, який би визначав розмір пені за несвоєчасне повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, немає, відтак підстави для її стягнення у судовому порядку відсутні.
Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги фактичні обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, а отже про наявність підстав для їх часткового задоволення.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 33025, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Сузір'я" (вул. Будівельна,7, м. Червоноград, Львівська область, 80109, код ЄДРПОУ 22404614) 40 000,20 грн попередньої оплати та 663,37 грн судового збору.
3. У задоволені вимоги про стягнення 3 024,66 грн пені, 35 119,32 грн інфляційних та 4 945,00 грн 3% річних відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складено 15.11.2016 року.
Суддя Андрійчук О.В.