"10" листопада 2016 р.Справа № 916/2618/16
За позовом: Обслуговуючого кооперативу "Граніт"
До відповідача: Національного природного парку "Тузловські лимани"
За участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача:
1) Одеський державний екологічний університет,
2) Міністерство екології та природних ресурсів України,
3) Рибальська рада Татарбунарського району Одеської області,
про зобов'язання вчинити певні дії.
та за зустрічним позовом:
Національного природного парку "Тузловські лимани"
до Обслуговуючого кооперативу "Граніт"
За участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача:
1) Одеський державний екологічний університет,
2) Міністерство екології та природних ресурсів України,
3) Рибальська рада Татарбунарського району Одеської області,
про визнання договору про співпрацю від 27.07.2015 р. недійсним,
Суддя Волков Р.В.
Представники:
Від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1 (за довіреністю);
Від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 (за довіреністю), ОСОБА_3 (за довіреністю); ОСОБА_4 (за посвідченням)
Від третьої особи 1: не з'явився.
Від третьої особи 2: не з'явився.
Від третьої особи 3: не з'явився.
Суть спору:
Позивач, Обслуговуючий кооператив "Граніт" звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Національного природного парку "Тузловські лимани", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача: 1) Одеський державний екологічний університет, 2) Міністерство екології та природних ресурсів України, 3) Рибальська рада Татарбунарського району Одеської області про зобов'язання вчинити певні дії, а саме: виконати умови договору про співпрацю від 27.07.2015 року, забезпечити наукове супроводження процесу реалізації програми збереження та відтворення аборигенних видів риб, усунути перешкоди щодо реалізації програми збереження аборигенних видів риб.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 13.01.2015 року Рибальська сільська рада Татарбунарського району Одеської області надала рекомендації щодо розробки та впровадження ОСОБА_5 до 2020 року по відтворенню цінних видів риб, які знаходяться на межі знищення, в Національному природному парку "Тузловські лимани", розробки та впровадження наукових рекомендацій щодо відтворення окремих видів флори та фауни; щодо розробки біологічного обґрунтування проекту регульованого каналу (на 24 км піщаної коси) для запуску малька та випуску в Чорне море цінних порід водних живих ресурсів та ін. (надалі ОСОБА_5). При цьому зазначає, що для виконання зазначеного заходу та консультативної підтримки планувалось долучити у тому числі підприємства державної та приватної власності.
Позивач вказує, що з метою виконання поставленої ОСОБА_5 мети 27.07.2015 року між НПП "Тузловські лимани" та позивачем було укладено договір про співпрацю, результатом якої за твердженням Позивача є виконання ОСОБА_5, згідно Графіку.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач також вказує, що внаслідок виконання ОСОБА_5 та умов вищевказаного договору ОК "Граніт" мав набути переважне право на позитивне погодження клопотання про отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, а саме вилов риби та на екологічне викошування очерету на території Національного природного парку "Тузловські лимани".
При цьому позивач зазначає, що відповідач ухиляється від виконання вказаного договору, посилається на те, що керівництво НПП "Тузловські лимани" разом із невідомими фізичними особами - волонтерами вчиняють дії, спрямовані на риття протоки між Чорним морем та Тузловськими лиманами, що на думку позивача може призвести до гибелі Тузловсокої (Лебедівської) коси. Позивач також вважає, що такі дії відповідача суперечать діючому законодавству України, Положенню про національний парк "Тузловські лимани" та умовам укладеного між сторонами по справі договору.
Позивач також посилається на те, що з його боку умови вищезгаданого договору сумлінно виконуються, зокрема проведено закупівлю матеріалів, забезпечено підготовку (найм) відповідного персоналу, укладено договори із субпідрядниками тощо та посилаючись на вищевикладене та на інші обставини, викладені у поясненнях та позовній заяві, просить суд задовольнити позов та зобов'язати відповідача виконати умови договору про співпрацю від 27.07.2015 року, забезпечити наукове супроводження процесу реалізації програми збереження та відтворення аборигенних видів риб, усунути перешкоди щодо реалізації програми збереження аборигенних видів риб.
Ухвалою суду від 23.09.2016 року було порушено провадження по справі, а також зобов'язано позивача надати докази сплати судового збору в оригіналах за два немайнових спора.
Клопотаннями позивача від 23.09.2016 року та від 31.10.2016 року відповідні докази сплати судового збору було надано до суду.
Разом з позовною заявою 23.09.2016 р. Обслуговуючий кооператив „ГРАНІТ” подав заяву (зареєстрована за вхід № 2-5036/16 від 23.09.2016 р.) про забезпечення позову в якому просить заборонити Національному природного парку „Тузловські лимани” (68100, Одеська обл., Татарбунарський р-н, м. Татарбунари, вул. Радянської армії, буд.5, код 37197893) та будь-яким особам вчиняти певні дії щодо облаштування регульованих каналів („риття протоки”, „будівельні роботи щодо відкриття чи закриття каналу” та інші дії), між піщаною косою та Чорним морем на території Національного природного парку „Тузловські лимани”.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2016 р. заяву ОК „ГРАНІТ” про забезпечення позову задоволено, заборонено НПП „Тузловські лимани” та будь-яким особам вчиняти певні дії щодо облаштування регульованих каналів („риття протоки”, „будівельні роботи щодо відкриття чи закриття каналу” та інші дії), між піщаною косою та Чорним морем на території Національного природного парку „Тузловські лимани” до розгляду справи №916/2618/16 по суті.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р. ухвалу господарського суду Одеської області від 23.09.16 р. скасовано, у задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу „ГРАНІТ” про забезпечення позову відмовлено.
Відповідач, Національний природний парк "Тузловські лимани" проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та звернувся до суду із зустрічною позовною завою (вх. № 2965/15 від 10 жовтня 2016 року) до ОК "Граніт", в якій просить визнати недійсним договір про співпрацю від 27.07.2015 року, укладений між НПП "Тузловські лимани" та ОК "Граніт".
Ухвалою суду від 13 жовтня 2016 року було прийнято зустрічну позовну заяву та призначено її до спільного розгляду з первісним позовом.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, НПП "Тузловські лимани" посилається на те, що текст такого договору фактично відсутній серед наявних в нацпарку документів, жоден працівник парку про даний договір не проінформований, а сам договір не зареєстрований належним чином в журналах обліку договорів. Крім того зазначає, що ОСОБА_5, для реалізації якої був укладений договір не зареєстрована в Управлінні Державної казначейської служби у Татарбунарському районі Одеської області, а предмет договору суперечить чинному законодавству України.
За твердженням НПП "Тузловські лимани" науково-технічна рада відповідача за первісним позовом була нелегітимною на момент погодження ОСОБА_5, оскільки її персональний склад не був затверджений Міністерством екології та природних ресурсів відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідач також посилається на перевищення повноважень керівництвом НПП "Тузловські лимани" під час укладання спірного договору, а також на порушення процедури його укладання, зокрема на непогодження його із Мінприроди. Вказує на різні мети діяльності позивача та відповідача.
Разом з тим Відповідач за первісним позовом заперечує проти задоволення останнього, посилаючись на його недоведеність та необґрунтованість. Так, НПП "Тузловські лимани" зазначає, що первісний позов містить твердження, які протирічать одне одному, зазначає, що договором про співпрацю не визначено виконавців завдань ОСОБА_5, а тому позовна вимога про зобов'язання забезпечити супроводження процесу її реалізації не підлягає задоволенню.
Посилаючись на наведене вище та на інші обставини, викладені у поясненнях та зустрічному позові, НПП "Тузловські лимани" просить суд задовольнити зустрічний позов та визнати спірний договір недійсним.
ОК "Граніт" проти задоволення зустрічного позову заперечував, надав до суду відзив, в якому посилається на його надуманість та недоведеність та зазначає, що відсутність тексту спірного договору в національного парку не є підставою для визнання такого договору недійсним, а лише свідчить про недосконалу систему реєстрації договорів та ведення діловодства. Посилається також на лист-погодження № 656-16 Міністерства екології та природних ресурсів, що на думку ОК "Граніт" спростовує довід нацпарку про порушення процедури укладення договору, звертає увагу на відсутність в діях керівництва нацпарку ознак перевищення їх повноважень при укладанні спірного договору а також посилається на інші обставини, викладені у відзиві та поясненнях.
Третя особа, Одеський державний екологічний університет надав до суду письмові пояснення по суті спірних правовідносин, в яких зазначає, що ОСОБА_5 була розроблена членами науково-технічної ради НПП "Тузловські лимани", погоджена з нею, затверджена 20 травня 2015 року та підтримана Департаментом заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України. Зазначає, що ОСОБА_5 не узгоджувалась із адміністрацією Одеського державного екологічного університету та відповідальність за її реалізацію покладена на НПП "Тузловські лимани". Також вказує, що з університетом не погоджувалися плани і порядок проведення сумісних робот, не погоджувалися заходи щодо планування кошторису, визначення об'ємів, джерел і порядку фінансування досліджень тощо. При цьому, університет вважає недоцільною його участь у справі у якості третьої особи.
Третя особа, Міністерство екології та природних ресурсів України, надало до суду відзив на позовну заяву ( вх. № 27307/16 від 10.11.2016 року) в якому зазначає, що Мінприроди не є стороною спірного договору, вказує на відсутність порушень інтересів Міністерства та на те, що ухвалене рішення по даній справі жодним чином не вплине на його права та обов'язки. Крім того, зазначає, що в Міністерстві відсутні будь-яки документи, що стосуються спірного договору.
Третя особа, Рибальська рада Татарбунарського району Одеської області, надала пояснення про законність вимог позивача, безпідставність зустрічного позову та просила первинний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного відмовити.
У тексті зустрічної позовної заяви відповідач в якості третіх осіб по справі крім раніше залучених Одеського державного екологічного університету, Міністерства екології та природних ресурсів України і Рибальської ради Татарбунарського району Одеської області також зазначив Міністерство аграрної політики та продовольства України, а також Національну академію наук України.
Відповідно до ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
З'ясувавши в судовому засіданні позицію представника відповідача з цього приводу, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для залучення вказаних третіх осіб до участі у справи як на боці позивача, так і на боці відповідача, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін.
Відповідачем по справі було заявлено відвід судді Волкову Р.В., який розглянутий та відхилений ухвалою від 24.10.2016.
Також 24.10.2016 року представником відповідача було заявлено клопотання про колегіальний розгляд справи з посиланням, насамперед, на складність справи.
Дійсно, згідно зі ст. 4-6 ГПК України, будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Так, розглянувши доводи відповідача з цього приводу суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання. Крім того, судом враховано, що призначення колегіального розгляду справи призвело б до збільшення строків її розгляду, а тому суд в задоволенні заявленого клопотання відмовив.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Так, 10.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 24.10.2016 року за клопотанням представника НПП "Тузловські лимани" у зв'язку із поданням останнім зустрічної позовної заяви та необхідністю підготування клопотання про відвід судді, а також додаткових письмових пояснень.
Ухвалою від 24.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 01.11.2016 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників третіх сторін та необхідністю у наданні ними витребуваних письмових пояснень.
Ухвалою від 01.11.2016 року розгляд справи було відкладено на 10.11.2016 року за клопотанням представника відповідача у зв'язку з поданням ним запиту до Мінприроди та потреби часу для отримання відповіді на нього.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, Господарський суд Одеської області
встановив:
За положеннями до ч. ч. 1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2015 року між Національним природним парком "Тузловські лимани" та Обслуговуючим кооперативом "Граніт" було укладено договір про співпрацю (а. с. 97).
Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору, останній регулює взаємовідносини сторін, що стосуються реалізації ОСОБА_5 збереження та відтворення аборигенних видів риб в національному природному парку "Тузловські лимани" до 2020 року, погодженою Рішенням Науково-технічної ради НПП "Тузловські лимани", № 6 від 23.01.2015 року та схваленою Міністерством екології та природних ресурсів України (лист 656-15 від 03.07.2015 року), в подальшому "Програма" (додаток № 1 до договору).
Пунктом 1.2. договору передбачено, що співпраця проводиться з метою виконання ОСОБА_5, збереження та відтворення аборигенних видів риб - камбали-глоса, чорноморської кефалі, різновиду бичків, які знаходяться на межі зникнення у лиманах НПП "Тузловські лимани" та в Чорному морі.
Згідно з п. 2.1. договору, сторони зобов'язались проводити науково-дослідні роботи з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за змінами екосистеми, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів та особливо цінних об'єктів парку відповідно до Положення про національний природний парк "Тузловські лимани " та ОСОБА_5.
Розглядаючи зустрічні позовні вимоги про визнання вищевказаного договору недійсним суд насамперед вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст. ст. 215 - 236 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Цивільне законодавство передбачає загальний принцип свободи договору (п. 3 ст. 3 ЦК України).
Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, не є безмежною.
При цьому, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК, є важливим чинником, без якого укладення договору є неможливим. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх його істотних умов.
Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви, НПП "Тузловські лимани", як на одну із підстав для задоволення свого позову посилається на фактичну відсутність договору серед наявних в національному парку документів та відсутність реєстрації цього договору та ОСОБА_5 в Управлінні Державної казначейської служби у Татарбунарському районі Одеської області.
Проте, суд критично ставиться до такого доводу національного парку, оскільки фактична відсутність примірнику договору у НПП "Тузловські лимани" не спростовує факту його укладення сторонами. При цьому, в матеріалах справи ( а. с. 97) наявна копія спірного договору, на якому міститься відтиск печатки національного парку та зазначений підпис його директора - ОСОБА_6 Справжність підпису керівника та відбитку печатки національного парку не виступала предметом спору по цій справі.
В якості одного з доводів наряду з нікчемністю та недійсністю договору, відповідач стверджує про його підробку. Разом з цим, в судовому засіданні представник відповідача заявив, що наразі він не має відповідних доказів та не може довести суду цієї обставини.
Відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Так, підчас судового засідання господарським судом було поставлено питання щодо можливої необхідності у забезпеченні матеріалів справи такими доказами та роз'яснено право відповідача заявити суду відповідне клопотання, проте представник відповідач таким правом не скористався та будь-яких клопотань з цього приводу суду не представив.
Також, обґрунтовуючи зустрічний позов, НПП "Тузловські лимани" посилається на відсутність затвердження ОСОБА_5 Міністерством екології та природних ресурсів, а також на відсутність погодження спірного договору з Міністерством.
В судовому засіданні 10.11.2016 року представником відповідача надано до матеріалів справи копію листа Міністерства екології та природних ресурсів України № 5-3-9/10143-16 від 31.10.2016, в якому зазначається, що Мінприроди не погоджувало, не затверджувало, не схвалювало та не візувало ОСОБА_5. При цьому, в матеріалах справи наявний лист Міністерства екології та природних ресурсів України № 656-15 від 03.02.2015 року (а.с. 107), з якого вбачається, що Мінприроди було розглянуто програму та підтримано її, чим спростовуються твердження щодо необізнаності міністерства про наявність такої програми.
Щодо ж посилання національного парку на те, що юридичний департамент міністерства мав перевірити текст договору та схвалити його, то чинним українським законодавством не покладено такого обов'язку на Міністерство і такі твердження є лише припущенням позивача за зустрічним позовом.
За загальним правилом ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Щодо тверджень національного парку про те, що наслідки виконання сторонами умов договору, такі як набуття ОК "Граніт" переважного права на позитивне погодження клопотання про отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, а саме: вилов риби та на екологічне викошування очерету на території НПП в обсязі 50% від існуючих на певний період лімітів - є негативними для природних ресурсів України, то такі наслідки не є якимись конкретними обставинами (наприклад наданням кооперативу дозволу на вилов риби та викошування очерету) а лише надають ОК "Граніт" майбутнє право на погодження клопотання щодо отримання такого дозволу. При цьому, суд наголошує на тому, що фактичне отримання ОК "Граніт" такого дозволу договором не передбачено та можливо в майбутньому лише за умови додержання всіх вимог чинного законодавства з цього приводу.
Наразі, докази наявності такого дозволу в ОК "Граніт" на сьогоднішній день суду представлені не були.
При цьому, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:
- використання всупереч законові державної або комунальної власності;
- незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);
- відчуження викраденого майна;
- виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);
- виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;
- приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;
- виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;
- незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;
- використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Проте, як вже зазначалось раніше, умовами договору не передбачено настання будь-яких протиправних наслідків для держави, а лише передбачена можливість отримання позивачем переважного права на позитивне погодження клопотання про отримання відповідних дозволів в майбутньому. Тобто, формулювання вказаної умови договору не передбачає отримання цих дозволів всупереч вимогам законодавства або з порушенням відповідних процедур.
Відповідно до статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Проте, НПП "Тузловські лимани" належними та допустимими доказами не було доведено факту недодержання сторонами в момент вчинення спірного договору вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.
Щодо позовних вимог ОК "Граніт" до НПП "Тузловські лимани", то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як вбачається з первісної позовної заяви, позивач просить суд зокрема зобов'язати НПП "Тузловські лимани" належним чином виконати умови пункту 3.4. договору щодо негайного інформування позивача про обставини, які можуть призвести до невиконання Договору з боку національного парку, а також забезпечити наукове супроводження процесу реалізації ОСОБА_5 збереження та відтворення аборигенних видів риб в національному парку «Тузловські лимани» до 2020 року у відповідності до п. 4.2. Договору.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу і, зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Обґрунтовуючи необхідність захисту своїх прав та інтересів, позивач посилається на факт ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором.
Слід зазначити, що примусове виконання обов'язку в натурі, як спосіб захисту права застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Так, розділом 3 договору сторони узгодили взаємні зобов'язання за договором, зокрема негайно інформувати сторони про обставини, які можуть призвести до невиконання Договору в цілому або в окремих його положеннях (п. 3.4.).
Аналізуючи вищенаведену умову договору суд приходить до висновку що її виконання насамперед полягає у взаємному інформуванні сторонами один одного про ймовірні обставини, які можуть призвести до невиконання однією із сторін взятих на себе обов'язків. Таке інформування в свою чергу може виражатись у листуванні, переговорах та в інших способах обміну інформацією.
Задля того, щоб дійти висновку про наявність чи відсутність порушення (невиконання) з боку НПП "Тузловські лимани" умов, передбачених п. 3.4. договору необхідно з'ясувати: по-перше - чи мала місце ймовірність настання обставин, які б перешкоджали виконанню національним парком своїх обов'язків за договором, та по-друге - якщо така ймовірність дійсно мала місце, то виконанню яких обов'язків за договором вона перешкоджала.
Так, обов'язки національного парку за спірним договором були узгоджені сторонами у розділі 4 договору, які включають в себе надання позивачу наукової, технічної та іншої документації, необхідної для виконання програми (п. 4.1.) та забезпечення наукового супроводження реалізації ОСОБА_5 (п. 4.2.).
Проте, під час розгляду справи представником позивача не було представлено суду доказів невиконання національним парком вищевказаних обов'язків, передбачених договором. Також позивачем не було доведено факту настання обставин, які перешкоджають національному парку виконувати такі обов'язки, про що б національний парк мав попередити позивача.
За таких обставин, суд не вбачає порушення прав та законних інтересів позивача з боку національного парку в цій частині позовних вимог.
Щодо позовної вимоги ОК "Граніт" про зобов'язати Національний природний парк "Тузловські лимани" усунути перешкоди щодо реалізації Обслуговуючим кооперативом "ГРАНІТ" ОСОБА_5 збереження та відтворення аборигенних видів риб в національному парку "Тузловські лимани" до 2020 року, шляхом заборони Національному природному парку "Тузловські лимани" вчиняти будь-які дії на території Національного природного парку "Тузловські лимани" без відповідного погодження таких дій з Рибальською сільською радою Татарбунарського району Одеської області та Міністерством екології та приходних ресурсів України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже зазначалось вище, відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Так, ОК "Граніт" просить суд задовольнити позовні вимоги та зокрема зобов'язати національний парк усунути перешкоди щодо реалізації позивачем ОСОБА_5, проте не зазначає які саме перешкоди в реалізації ОСОБА_5 чиняться національним парком.
При цьому, позивач просить заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії на території НПП "Тузловські лимани" без попереднього погодження таких дій із відповідними установами, але жодним чином не зазначає як вчинення таких дій може порушити чи порушує права та законні інтереси ОК "Граніт".
За таких обставин, позовна вимога ОК "Граніт" в цій частині є досить абстрактною та має на меті заборону національному парку вчинення якихось абстрактних дій у майбутньому, при цьому така вимога не спрямована на захист порушеного права чи інтересу позивача.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Проте, ОК "Граніт" належними та допустимими доказами не доведено наявності факту чинення перешкод та порушення його прав з боку НПП "Тузловські лимани", а тому позовні вимоги ОК "Граніт в цій частині також не підлягають задоволенню".
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
Відповідно до ст.ст.44,49 Господарського процесуального Кодексу України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача, та, відповідно, у разі відмови у задоволенні зустрічного позову - на позивача за зустрічним позовом.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 15, 16, 202-204, 215-236, 626, 627, 638 ЦК України, ст.ст. -3, 4-6, 27, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України
1. У задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу "Граніт" до Національного природного парку "Тузловські лимани" про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
2. У задоволенні зустрічного позову Національного природного парку "Тузловські лимани" до Обслуговуючого кооперативу "Граніт" про визнання договору про співпрацю від 27.07.2015 року недійсним - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного тексту рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 10.11.2016 року.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2016 р.
Суддя Р.В. Волков