36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
03.11.2016 р. Справа № 917/138/16
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Енгельса, вул. Пульного, 2, с.Кам"янка, Новопсковський район, Луганська область, 92332
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", вул. Будька 45 А, м.Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300
про стягнення 2 737 898,52грн.
Суддя Погрібна С.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 довіреність б/н від 26.01.2016р.
від відповідача: ОСОБА_2 довіреність б/н від 17.10.2016р.
Суть спору: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 2 737 898,52грн. з яких 2 678 031,34грн. основний борг за Договором поставки №15/13 від 08.01.2013р., 32 133,02грн. інфляційні втрати та 27 734,13грн. 3% річних.
30.03.2016р. позивачем через канцелярію суду було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (т.2, а.с.1-6), відповідно до якої прохав суд стягнути з відповідача 2 678 031,34грн. основного боргу за Договором поставки №15/13 від 08.01.2013р., 32 133,02грн. інфляційних втрат та 27 734,13грн. 3% річних.
Оскільки в прохальній частині позовної заяви позивачем заявлялись вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за Договором поставки №15/13 від 08.01.2013р., пені та 3% річних, судом було розцінено подану заяву, як заяву про зміну предмету позову.
Ухвалою від 05.04.2016р. заяву позивача від 30.03.2016р. було прийнято до розгляду. Таким чином, ціна позову, яку згідно з частиною третьою статті 55 ГПК вказує позивач складає 2 737 898,52грн. з яких 2 678 031,34грн. основний борг за Договором поставки №15/13 від 08.01.2013р., 32 133,02грн. інфляційні втрати та 27 734,13грн. 3% річних нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань.
Ухвалою суду від 12.04.2016р. провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили рішенням по цивільній справі №530/451/16-ц, що перебувала у провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Енгельса; ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору поставки №15/13 від 08.01.2013р. та стягнення грошових коштів.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016року (т.2, арк. с. 138-143) ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.04.2016 року у справі №917/138/16 скасовано. Матеріали справи передано на розгляд до господарського суду Полтавської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016 року (т.2, арк. с. 184-188) постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі №917/138/16 залишено без змін.
Господарський суд Полтавської області ухвалою від 18.08.2016 року призначив справу №917/138/16 до розгляду (т.2, арк. с. 194).
В судовому засіданні позивачем подано заяву, якою просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" у межах суми позовних вимог та судових витрат.
В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що відповідно до Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі, тільки за 2016р. загальна сума заборгованості перед кредиторами, яка встановлена судовими рішеннями у справах складає більше ніж 14 000 000,00грн., а на розгляді господарських судів перебувають справи, щодо стягнення ще близько 4 000 000,00грн. Крім того, зазначає, що у друкованому виданні "Полтавський вісник" №44 від 27.10.2016р. розміщено оголошення про реалізацію відповідачем майна, а саме обладнання з переробки молочної сировини.
Позивач зазначив, що наявність численних боргів у ТОВ "Лозівський молочний завод" та ухилення від виконання взятих на себе договірних зобов'язань, дозволяють зробити обґрунтоване припущення про реальність загрози невиконання рішення суду та наявність підстав для застосування правового механізму забезпечення позову.
Судом враховується, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Однак, позивачем не зазначено, на які саме рахунки та яке майно відповідача, необхідно накласти арешт.
На підставі викладеного, з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов"язань в частині оплати отриманого товару за Договором поставки №15/13 від 08.01.2013р.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.
Зокрема у відзиві на позовну заяву (вхід. №11605 від 20.09.2016р.) (т.2, арк. с. 241-243)
20.09.2016р. та 03.10.2016р. відповідачем подані заяви про розстрочку виконання рішення суду (т.3, арк.с.1-3, арк.с.66-68), в обґрунтування яких останній посилається на скрутне фінансове становище підприємства. Про розгляд вказаних заяв буде зазначено в мотивувальній частині рішення.
04.10.2016р. від позивача до суду надійшло заперечення (вхід. №12159) (т.3, арк. с. 134-135) щодо заяви про розстрочку виконання рішення, з посиланням на те, що тяжке фінансове становище відповідача не є винятковою обставиною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складення повного рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса (постачальник за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (покупець за договором, відповідач по справі) 08.01.2013 року був укладений Договір поставки №15/13 (далі за текстом - Договір) (т.1, арк.с. 17-18), згідно якого, у порядку та на умовах визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується систематично передавати у власність Покупця молочну сировину (молоко коров'яче, сире, незбиране, яке піддавалося попередній фізичній обробці, фільтрації, охолодженню) далі за тестом - молоко, а Покупець зобов'язується приймати й оплачувати на умовах та в порядку визначених Договором (п.п. 1.1. Договору).
Згідно п. 1.2 Договору кількість поставленого молока зазначається у спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою -1 ТН (МС), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01 липня 2002 року (далі за текстом - Товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (Додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим Договором), належного оформлення та підписання Сторонами, є невід'ємною частиною даного Договору.
Додатковими угодами від 26.12.2013р. та 28.08.2015р. сторонами було внесено зміни до п.п. 2.1.2, 2.3.1, 3.4, 4.1.6, 4.2.1, 4.4.1, 6.2, 10.1 Договору поставки №15/13 від 08.01.2013р. (т.1, арк.с.36; т.2, арк.с. 63).
Згідно п. 10.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.12.2013р.), даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2015 року.
За умовами Договору, кількість молока зазначається у спеціалізованій товарній - накладній на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України № 176 від 01 липня 2002 року (далі за текстом - Товарна накладна), ціна - у Протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору (п.п. 1.2. Договору).
Відповідно п.п. 2.2. Договору право власності на молоко переходить до Покупця з моменту його прийняття і визначається датою підписання представником Покупця товарної накладної, крім випадку виявлення Покупцем невідповідності молока вимогам ДСТУ 3662-97, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним і санітарним вимогам.
Як встановлено судом між сторонами до договору поставки №15/13 було укладено додатки №1 протокол погодження ціни від 08.01.2013р., 07.08.2014р., від 15.10.2014р., від 29.10.2014р., від 17.11.2014р., від 01.12.2014р., від 09.12.2014р., від 27.02.2015р., від 19.03.2015р., від 16.04.2015р., 30.042015р., від 02.10.2015р., від 26.10.2015р., від 02.11.2015р., від 13.11.2015р. (т.1, арк. с.20-34) та додаток №2 від 08.01.2013року специфікація, якою сторони погодили склад молока, органолептичні показники, вимоги щодо показників безпеки, походження та способи виробництва, вимоги безпеки, умови зберігання, умови постачання та транспортування, вимоги за фізико-хімічними, санітарно-гігієнічними ті мікробіологічними показниками якості (том 1, арк. с. 19).
Пунктом 4.2.3. Договору визначено, що покупець зобов'язаний проводити оплату за молоко, за цінами визначеними Сторонами у Додатку № 1 та в строки, встановленими цим Договором.
На виконання умов договору позивачем за період з серпня 2014р. по листопад 2015р. було поставлено, а відповідачем отримано молочну сировину на загальну суму 14 097 213,78грн., що підтверджується підписаними між сторонами спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС), товарно-транспортними накладними, приймальними квитанціями та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей ( том 1 арк. с. 45-231; т. 2, арк. с. 79-82).
Однак, відповідач у справі, як покупець свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, провівши оплату молока частково. Залишок боргу станом на 15.06.2015року склав 1 797 291,41 грн.
У зв'язку з наявним боргом 03.07.2015р. сторонами було укладено угоду про порядок виконання зобов"язань (т.2, арк. с. 69-70), відповідно до якої сторони визначили порядок та строки виконання зобов'язань відповідача перед позивачем, щодо погашення наявної заборгованості за поставлену молочну сировину на суму 1 797 291,41 грн. по договору поставки № 15/13 від 08.01.2013р. (п.п.1, 1.1. угоди).
Як зазначає позивач, після укладення Угоди, поставка молока відповідачу припинена не була, однак відповідач не в повному обсязі виконував свої обов"язки щодо оплати отриманого товару.
В подальшому листом від 12.11.2015р. позивачем було повідомлено відповідача про припинення поставки молока, в зв"язку з наявною заборгованістю.
Позивач вказує на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо погашення наявної заборгованості за поставлену молочну сировину повністю не виконав і за ним рахується заборгованість в сумі 2 678 031,37грн., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Крім того, в зв"язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано і заявлено до стягнення 32 133,02грн. інфляційних втрат та 27 734,13 грн. 3% річних (розрахунок том 2, арк. с. 7-139).
При прийнятті рішення зі спору суд виходив з наступного.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що підписаними між сторонами спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) за період з серпня 2013р. по листопад 2015р., приймальними квитанціями підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару (молока) на загальну суму 14 097 213,78грн.
Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки №15/13 від 08.01.2013року та угодою про виконання зобов'язань від 03.07.2015року виконав частково, на момент розгляду справи зобов'язання відповідача в частині сплати 2 678 031,37грн. ним не виконані.
Отже, відповідач, підписавши договір поставки №15/13 від 08.01.2013року, спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС), приймальні квитанції, угоду про виконання зобов'язань від 03.07.2015року взяв на себе зобов'язання з оплати товару.
Позовні вимоги щодо стягнення позивачем з відповідача 2 678 031,37грн. основного боргу, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 27 734,13грн. та інфляційних втрат в сумі 32 133,02грн. (розрахунок том 2, арк. с. 7-13).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми у розмірі 27 734,13грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 32 133,02грн., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору штрафних санкцій "Ліга").
20.09.2016р. від відповідача до суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/138/16 на 36 місяців (том 3, арк. с.1-3).
03.10.2016р. від відповідача до суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/138/16 на 36 місяців (том 3, арк. с. 66-68).
Позивач проти задоволення заяв заперечував повністю.
В обґрунтування заяв про надання розстрочки відповідач посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача була Російська Федерація та Республіка Казахстан, проте останньою з 2014р. було введено продуктове ембарго для продукції українського виробництва та всілякі обмеження і заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, що призвело до втрати основних ринків збуту та зниження обсягів виробництва і реалізації продукції ТОВ "Лозівський молочний завод". Також відповідач посилається на свій тяжкий фінансовий стан, на наявність заборгованості з виплати заробітної плати в сумі майже 2 000 000,00грн. та значне порушення контрагентами відповідача платіжної дисципліни. Зазначене унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки підприємства.
В підтвердження вищевикладеного відповідачем надано суду висновок аудиту, проведеного на ТОВ "Лозівський молочний завод" ПП "Аудит-К" за період з 01.01.2016 р. по 30.06.2016 p., звіт із праці за січень - червень 2016р.(т.2, арк.с.4-27, 39-42).
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (боржник) дійсно перебуває в тяжкому фінансовому стані, що підтверджується висновок аудиту, проведеного на ТОВ "Лозівський молочний завод" ПП "Аудит-К" за період з 01.01.2016 р. по 30.06.2016 p.
Суд також бере до уваги той факт, що при задоволенні позовних вимог СГ ТОВ ім. Енгельса та видачі виконавчого документу без розстрочення виконання рішення може призвести до зупинення діяльності товариства, під загрозою буде погашення заробітної плати.
Отже, на підставі вище викладеного суд дійшов висновку про те, що відповідач на даний час є неспроможним виконати рішення суду разовим платежем з незалежної від нього причини, дотримання принципу обов'язкового виконання судового рішення не повинно призводити до припинення фінансування першочергових зобов'язань боржника за відсутності реальної можливості виконати судовий акт неминуче і одночасно, тобто розстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, а тому наявні виняткові обставини для розстрочення виконання рішення суду.
При цьому господарський суд вважає, що визначений відповідачем у заявах від 20.09.2016р. та 03.10.2016р. строк розстрочки на 36 місяців рівними платежами є надмірно тривалим для виконання рішення, а тому, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе розстрочити виконання рішення суду на 24 місяці рівними частинами.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об"єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з"ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.1. ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Пунктом 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз"яснено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.
Таким чином, враховуючи, що порядок повернення сум судового збору, визначений у статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачає обов"язкову наявність клопотання особи, яка має право на повернення сум сплаченого до Державного бюджету України судового збору, а відтак суд позбавлений права вирішення цього питання без відповідного клопотання сторони.
На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 49, ст. 82-85, 121 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (37300, Полтавська область, м.Гадяч, вул.Будька, 45А, код ЄДРПОУ 35294028) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Енгельса (вул. Пульного, 2, с.Кам"янка, Новопсковський район, Луганська область, 92332; код ЄДРПОУ 03739220) - 2 678 031, 37грн. основної заборгованості, 32 133,02грн інфляційних втрат, 27 734,13грн. 3% річних та 41 068,47грн. судового збору
3. Задовольнити частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/138/16.
4. Розстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/138/16 зі сплати заборгованості в сумі 2 778966,99грн. на 24 місяці рівними частинами.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 11.11.2016 року
Суддя Погрібна С.В.