"10" листопада 2016 р.Справа № 916/2661/16
За позовом: приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до відповідача: концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління торгівлі" концерну "Військторгсервіс"
про стягнення 5 279,89 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність)
СУТЬ СПОРУ: позивач, приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління торгівлі" концерну "Військторгсервіс" суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 5 279,89 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.09.2016р. позовну заяву (вх.№2853/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2661/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Заява відповідача про відкладення розгляду справи (вх.№24965/16 від 13.10.2016р.) судом була задоволена.
10.11.2016р. відповідач звернувся до суду із заявою щодо застосування строків позовної давності (вх.№2-5938/16), яка судом врахована при прийнятті рішення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача (вх.№24959/16 від 13.10.2016р.), (вх.№25167/16 від 17.10.2016р.) та (вх.№27308/16 від 10.11.2016р.), які судом були задоволені.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№24847/16 від 12.10.2016р.).
Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:
23 липня 2012р. між концерном "Військторгсервіс" та приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ8004253.
08 серпня 2012р. наказом начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" №71л ОСОБА_2 09.08.2012р. прийнято на роботу до філії водієм з оплатою праці згідно штатного розкладу.
01 березня 2013р. о 15 год. 15 хв. по вул. Армійській, 11 в м. Одесі сталося дорожньо-транспортна за участю двох транспортних засобів: "ЗАЗ" д/н НОМЕР_1, який знаходився у володінні концерну "Військторгсервіс" та під керуванням ОСОБА_2 та Тойота, д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.
Після скоєння зіткнення водій ОСОБА_2 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
01 березня 2013р. наказом начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" №20л ОСОБА_2 01.03.2013р. звільнено з посади водія автотранспортних засобів.
Внаслідок зазначеного ДТП транспортний засіб Тойота, д/н НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, що підтверджується актом огляду від 04.03.2013р.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 26.04.2013р. у справі №521/4895/13-п про адміністративне правопорушення, які надійшли від УДАЇ ГУМВС України в Одеській області у відношенні громадянина ОСОБА_2, 16.11.1983р. народження, про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст.122-4, 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення відповідно до санкції ст.124 КУпАП у виді позбавлення права керування траснпортними засобами строком на шість місяців.
07 травня 2013р. ОСОБА_3 звернувся до позивача із заявою про страхове відшкодування.
01 серпня 2013р. позивачем було складено страховий акт №16594Р/21/2013, відповідно до якого сума страхового відшкодування ставить 5 279,89 грн.
07 серпня 2013р. позивачем було сплачено ОСОБА_3 суму страхового відшкодування в розмірі 5 279,89 грн., що підтверджується платіжним дорученням №105052 від 07.08.2013р. на суму 5 279,89 грн.
З врахуванням того, позивачем було сплачено ОСОБА_3 суму страхового відшкодування в розмірі 5 279,89 грн., а водій ОСОБА_2 на час скоєння ДТП знаходився з відповідачем в трудових відносинах та того, що після скоєння зазначеного ДТП, водій ОСОБА_2 залишив місце ДТП, позивач вважає, що збитки має відшкодовувати саме відповідач, що і стало підставою для позивача звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 8 Закону України "Про страхування" визначає:
Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.989 Цивільного кодексу України та п.2 ч.1 ст.21 Закону України "Про страхування" страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.
Згідно зі ст.25 Закону України "Про страхування" страховик має робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Згідно з ч.1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст.988 Цивільного кодексу України та ст.20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Як зазначено в п.В ч.1 ст.38.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану
алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником.
Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).
Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
- протиправної поведінки,
- збитків,
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,
- вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У відповідності до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" №4 від 01.03.2013р. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.
Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).
Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).
Оскільки матеріалами справи встановлено, що саме внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ОСОБА_3 зазнав матеріальної шкоди в сумі 5 279,89 грн., та оскільки, на момент скоєння ДТП ОСОБА_2 та відповідач знаходились в трудових відносинах та враховуючи приписи чинного Законодавства України, позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими.
Проте, відповідно до п.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначено в підпункті 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом. У даній справі судом апеляційної інстанції встановлено обставини, пов'язані з неможливістю для відповідача (Підприємця) зробити заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції. Тому апеляційний господарський суд обґрунтовано прийняв заяву відповідача про застосування позовної давності. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Одночасно відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України).
Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 ЦК України.
Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Частиною 7 статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом. Законом про банкрутство спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого (ліквідатора) із заявою про витребування майна, визнання права власності тощо) не встановлено.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12, яка в силу ст.11128 ГПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.
Позивач звернувся до суду із даним позовом у вересні 2016 року, в той час коли страхове відшкодування позивачем було здійснено в серпні 2013р.
На виконання вимог ч.3 ст.266 ЦК України відповідачем до прийняття рішення у справі подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Таким чином, звернення приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до суду із даним позовом мало місце поза межами встановленого строку позовної давності для звернення за захистом порушеного права, що відповідно до ч.4 ст.266 ЦК України є безумовною підставою для відмови в позові.
Підсумовуючи вищенаведене, у задоволені позовних вимог приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" суд відмовляє в повному обсязі.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", судові витрати, згідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові - відмовити повністю.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2016 р.
Суддя О.В. Цісельський