ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
10 листопада 2016 року Справа № 913/1000/16
Провадження №4/913/1000/16
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Електронтехсервіс ЛТД”, м. Жовті Води Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженої відповідальністю “ДТЕК Ровенькиантрацит”
м. Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 13955 грн. 46 коп.
Суддя - Старкова Г.М.
Секретар судового засідання - помічник судді Наумова В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - представник не прибув.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 459-РА від 28.08.2014 в сумі 38390 грн. 46 коп., з яких: борг в сумі 24435 грн. 00 коп., пеня в сумі 1221 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп., інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 45 коп.
Позов мотивований фактом неналежним виконанням відповідачем умов договору договором поставки № 459-РА від 28.08.2014 в частині оплати у встановлені строки за поставлену продукцію.
Представник відповідача подав до суду 10.11.2016 (згідно штампу вхідний № 8307/16) відзив на позовну заяву, за яким відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до п. 4.5 спірного договору, на думку відповідача, дата видаткової накладної не може вважитися датою поставки продукції, від якої відраховується строк на оплату за отриману продукцію, оскільки не підтверджена особистим підписом представника та не зазначена дата.
Також, відповідач вважає, що прострочка виконання зобов'язання з оплати за отриману продукцію повинна відраховуватись з дати, яка буда вказана представником покупця на видаткових накладних щодо приймання товару та доданих до позовної заяви видаткових накладних не вбачається такої дати.
Представник відповідача також зазначив, що позивачем пропущено строк для пред'явлення вимог щодо стягнення пені за порушення строків оплати, а тому, не підлягає стягнення з відповідача сума нарахованої пені, та з інших підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник позивача 09.11.2016 на електрону адресу господарського суду Луганської області подав заяву про уточнення позовних вимог від 09.11.2016, довідку про стан заборгованості № 111 від 14.11.2016 та заяву про розгляд справи без участі представника позивача від 09.11.2016. Надані документи судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Так, представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, якою зазначив про сплату відповідачем заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 459-РА від 28.08.2014 на загальну суму 24435 грн. 00 коп., згідно платіжних доручень № НОМЕР_1 від 06.10.2016 на суму 9600 грн. 00 коп. та № НОМЕР_2 від 06.10.2016 на суму 14835 грн.00 коп., тому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1221 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп., інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 45 коп.(всього 13955 грн. 46 коп.). Зазначена заява судом приймається як заява про зменшення розміру позовних вимог. Надана заява про зменшення розміру позовних вимог судом розглянута, задоволена та долучена до матеріалів справи.
Суд задовольняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог на підставі приписів статті 22 ГПК України - позивач має право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
При цьому, будь-які права або інтереси відповідача у випадку зменшення розміру позовних вимог не порушуються.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення у справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог і це є саме правом позивача.
Виходячи з наведеного, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, тому з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 09.11.2016 у справі № 913/1000/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Електронтехсервіс ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Ровенькиантрацит” предметом спору слід вважати: стягнення з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1221 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп., інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 45 коп.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.11.2016).
Також, представник позивача подав заяву, в порядку ст. 22 ГПК України, якою просить розглянути дану справу без участі його представника за наявними матеріалами справи та повідомив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.11.2016) та просить їх задовольнити. Надане клопотання судом розглянуте, задоволене та долучене до матеріалів справи.
Суд у судовому засіданні 10.11.2016 перейшов до розгляду справи по суті.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представників позивача та відповідача, суд
Заява позивача щодо зменшення розміру позовних вимог судом прийнята та підлягає до задоволення.
Позовними вимогами слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача за договором поставки № 459-РА від 28.08.2014 пені в сумі 1221 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп., інфляційних нарахувань в сумі 11539 грн. 45 коп.
Новою ціною позову вважати: заборгованість за договором поставки № 459-РА від 28.08.2014 в сумі 13955 грн. 46 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.11.2016).
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Електронтехсервіс ЛТД” (надалі- постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Ровенькиантрацит” (надалі-покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 459-РА від 28.08.2014 (надалі-договір).
Згідно з п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався поставити у власність покупцеві продукцію або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі-продукція) в асортименті, кількості, в строки, за ціною із якісними характеристиками, узгодженими сторонами за договором та специфікаціях, що є невід'ємною частиною до цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію відповідно до умов договору.
Поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості за ціною та якісними характеристиками і в строки, узгодженими сторонами в специфікаціях до договору (п.4.1 договору).
Датою поставки продукції вважається дата зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником (п.4.7 договору).
Зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгодженому місці, в асортименті, за якістю та кількістю, узгодженими в специфікаціях. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції (п.4.8 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору, загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, але не більше 2000000,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 5.4 договору, розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 (п'яти) робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку і при умовах надання постачальником належним чином оформлену податкову накладну, а також документів, передбаченими розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
На виконання умов договору сторонами було підписано специфікації від 19.09.2014 до договору на суму 9600,00 грн. з ПДВ та від 08.10.2014 до договору на суму 14835,00 грн.
Позивачем, на виконання умов договору була здійснена поставка відповідної продукції на загальну суму 24435 грн. 00 коп., що підтверджено відповідними видатковими накладними № пк-0000683 від 30.09.2014 на суму 9600,00 грн. з ПДВ та №пк-0000736 від 23.10.2014 на суму 14835,00 грн. з ПДВ.
Всього позивачем було поставлено продукції, а відповідачем отримано продукції на загальну суму 24435 грн. 00 коп. та виставлені рахунки-фактури №пк-0000688 від 30.09.2014 на суму 9600,00 грн. з ПДВ та №пк-0000741 від 23.10.2014 на суму 14835,00 грн.
Відповідачем оплата поставленої продукції здійснена у повному обсязі, що підтверджено наданими позивачем до суду платіжних доручень № НОМЕР_1 від 06.10.2016 на суму 9600 грн. 00 коп. та № НОМЕР_2 від 06.10.2016 на суму 14835 грн.00 коп.
Позивачем на адресу відповідача направлена претензія від 16.06.2016 № 79 про сплату заборгованості за отриману продукцію в сумі 24435 грн. 00 коп., але відповідач відповідь не надав, сплату боргу за спірним договором на день подачі позовної заяви до суду не здійснив.
Відповідно до п. 6.8 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, однак не більш 5% від вартості своєчасно несплаченої продукції.
Позивач в позові зазначив, що пунктом 6.1 договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій не обмежується 6-ма місяцями і підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов'язань.
Відповідно до умов п. 6.8 договору, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 480,00 грн.( 9600,00 грн. х 5% / 100% = 480,00 грн.) за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 на суму 9600,00 грн. та пеню в сумі 741,75 грн. (14385,00 грн. х 5% / 100% = 741,75 грн.) за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 на суму 14835,00 грн. Наданий позивачем у позовній заяві розрахунок пені у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, який більше ніж розрахунок пені у розмірі 5% від вартості своєчасно несплаченої продукції, тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 5% від вартості своєчасно несплаченої продукції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп. ( з яких: за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 в сумі 479 грн. 74 коп. за період з 07.01.2015 по 05.09.2016 та за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 в сумі 714 грн. 52 коп. за період з 29.01.2015 по 05.09.2016), інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 45 коп. ( з яких: за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 в сумі 4819 грн. 20 коп. за період з січня 2015 року по серпень 2016 року та за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 в сумі 6720 грн. 25 коп. за період з лютого 2015 року по серпень 2016 року).
Оскільки відповідачем, в добровільному порядку заборгованість за поставлений товар здійснена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1221 грн. 75 коп., 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп., інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 45 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.11.2016). Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на умови договору поставки №459-РА від 28.08.2014 та положення ст.ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач відзивом на позовну заяву позовні вимоги відхилив, з підстав, викладених вище.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та відповідача та надані ними докази, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог за позовом, виходячи з наступних підстав.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2, ст..11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК)).
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1, ст. 215 ЦК України).
У ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України (далі - ГК) зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Електронтехсервіс ЛТД” (надалі- постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Ровенькиантрацит” (надалі-покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 459-РА від 28.08.2014 (надалі-договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупцеві продукцію або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі-продукція) в асортименті, кількості, в строки, за ціною із якісними характеристиками, узгодженими сторонами за договором та специфікаціях, що є невід'ємною частиною до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію відповідно до умов договору (п.1.1, 1.2 договору).
Згідно з п. 5.4 договору, розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 (п'яти) робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку і при уовах надання постачальником належним чином оформленою податковою накладною, а також документів, передбаченими розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору поставки № 459-РА від 28.08.2014 в силу п.1 ч.2 ст.11 ЦК України.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Договір поставки № 459-РА від 28.08.2014 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, підписаний повноважними представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим статтями 628, 639, 655 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами спірного договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на товаросупровідних документах.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем була здійснена поставка відповідачу відповідної продукції на загальну суму 24435 грн. 00 коп., що підтверджено відповідними видатковими накладними № пк-0000683 від 30.09.2014 на суму 9600,00 грн. з ПДВ та №пк-0000736 від 23.10.2014 на суму 14835,00 грн. з ПДВ (а.с. 31, 35) та виставлені на оплату відповідні рахунки-фактури №пк-0000688 від 30.09.2014 на суму 9600,00 грн. з ПДВ та №пк-0000741 від 23.10.2014 на суму 14835,00 грн. (а.с.32,36).
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі - продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідачем оплата поставленої продукції здійснена у повному обсязі, що підтверджено наданими позивачем до суду платіжних доручень № НОМЕР_1 від 06.10.2016 на суму 9600 грн. 00 коп. та № НОМЕР_2 від 06.10.2016 на суму 14835 грн.00 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.11.2016) (а.с. 73).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1194 грн. 26 коп. ( з яких: за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 в сумі 479 грн. 74 коп. за період з 07.01.2015 по 05.09.2016 та за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 в сумі 714 грн. 52 коп. за період з 29.01.2015 по 05.09.2016), інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 45 коп. ( з яких: за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 в сумі 4819 грн. 20 коп. за період з січня 2015 року по серпень 2016 року та за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 в сумі 6720 грн. 25 коп. за період з лютого 2015 року по серпень 2016 року) слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата інфляційних нарахувань і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відповідно до ст. 625 ЦК України не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (надалі - постанова Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013) зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 1.3 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Тому, твердження відповідача щодо відсутності у позивача підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань судом не приймаються до уваги.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що позивачем обґрунтовано визначені періоди нарахування 3% річних, але розрахунок річних здійснений позивачем невірно. Так, судом здійснений наступний розрахунок 3% річних:
- за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 на суму боргу 9600,00 грн. за період з 07.01.2015 по 05.09.2016 - 608 днів - 3% річних складає 479,20 грн.,
- за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 на суму боргу 14835,00 грн. за період з 29.01.2015 по 05.09.2016 - 586 днів - 3% річних складає 713,69 грн., всього на суму 1192 грн. 89 коп.
Таким чином, з урахуванням наведеного розрахунку суду та розрахунку позивача загальний розмір 3% річних становить 1192 грн. 89 коп. за період з 07.01.2015 по 05.09.2016 та 29.01.2015 по 05.09.2016 .
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1192 грн. 89 коп., в решті позовних вимог в цій частині відмовити.
Також, перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань судом встановлено, що позивачем обґрунтовано визначені періоди нарахування інфляційних нарахувань, разом з тим, ним допущено арифметичні помилки в частині визначення сукупного індексу інфляції за заявлений період, тому розрахунок інфляційних нарахувань здійснений позивачем невірно. Так, судом здійснений наступний розрахунок інфляційних нарахувань:
- за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 на суму боргу 14835,00 грн. за період з лютого 2015 року по серпень 2016 року складає 6720,19 грн.
В решті суд приймає розрахунок позивача, а саме за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 на суму боргу 9600,00 грн. за період з січня 2015 року по серпень 2016 року інфляційні нарахування в сумі 4819 грн. 20 коп., всього в сумі 11539 грн. 39 коп.
Таким чином, з урахуванням наведеного розрахунку суду та розрахунку позивача загальний розмір інфляційних нарахувань становить 11539 грн. 39 коп.
Так, за розрахунком господарського суду, який здійсненний з урахуванням вимог постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013, загальний розмір інфляційних нарахувань становить 11539 грн. 39 коп., за заявлений період з січня 2015 року по серпень 2016 року та період з лютого 2015 року по серпень 2016 року відповідно до видаткових накладних.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 39 коп., в решті позовних вимог в цій частині відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені на загальну суму 1221 грн. 75 коп., з яких: пеня в сумі 480,00 грн. (за видатковою накладною № пк-0000683 від 30.09.2014 на суму 9600,00 грн.) та пеня в сумі 741,75 грн. (за видатковою накладною №пк-0000736 від 23.10.2014 на суму 14835,00 грн.) слід зазначити наступне.
Відповідно о ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов п. 6.8 договору розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, але не більш ніж 5 % від вартості своєчасно не оплаченої продукції. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Згідно з ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач відповідно до умов п.5.4 договору зобов'язаний був здійснити оплату за отриману продукцію згідно видаткових накладних: № пк-0000683 від 30.09.2014- до 07.01.2015, № пк-0000736 від 23.10.2014- до 29.01.2015, а саме протягом 5 робочих днів з 90 (дев'яностого) календарного дня з дати поставки відповідної продукції.
Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 зазначено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Тобто, строк позовної давності для нарахування пені, з урахуванням вимог ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахованої за невиконання зобов'язання по оплаті отриманої продукції, сплив.
Отже, позивачем пропущено строк для пред'явлення вимог щодо стягнення пені за порушення строків оплати за отриману продукцію, у суду відсутні підстави щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1221 грн. 75 коп., тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.
Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Разом з цим, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1192 грн. 89 коп., інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 39 коп. (всього на загальну суму 12732 грн. 28 коп.). В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог, а саме в сумі 1257 грн. 22 коп.
Керуючись ст. ст. 22, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Електронтехсервіс ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК
Ровенькиантрацит” про стягнення 13955 грн. 46 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит», проспект Гвардійський, буд. 30/1, м. Сєвєродонецьк Луганської області, код ЄДРПОУ 37713861 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Електронтехсервіс ЛТД”, вул. Гагаріна, буд. 22 м. Жовті Води Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04947995, 3% річних в сумі 1192 грн. 89 коп., інфляційні нарахування в сумі 11539 грн. 39 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1257 грн. 22 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Повне рішення складено та підписано - 15.11.2016.
СуддяОСОБА_1