ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
07 листопада 2016 року Справа № 913/1064/16
Провадження №26/913/1064/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ
до Лисичанського професійного торгово-кулінарного ліцею, м. Лисичанськ, Луганська обл.
про стягнення 20429,61 грн
Суддя Масловський С.В.;
У засіданні брали участь:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю №134 від 19.07.2016;
від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю б/н від 04.11.2016.
В судовому засіданні 07.11.2016 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
27.09.2016 товариство з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Лисичанського професійного торгово-кулінарного ліцею про стягнення 20429,61 грн, з яких 11803,67 грн - заборгованість за спожиту активну електроенергію; 667,26 грн - 3 % річних; 596,15 грн - інфляційні нарахування; 7362,53 грн - пеня.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 11.10.2016, ухвалою від 11.10.2016 відкладено на 24.10.2016, ухвалою від 24.10.2016 відкладено на 07.11.2016.
07.10.2016 відповідач через канцелярію господарського суду Луганської області подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вимоги позивача про стягнення 7362,53 грн - пені, 667,26 грн - 3%річних, 596,15 грн - інфляційних нарахувань згідно Договору №108-від 26.02.2014 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону, непідтверджені належними та допустимими доказами, а тому, на думку відповідача, не можуть бути задоволені судом. Також, відповідач зазначає, що зобов'язання по договору виконувались в повному обсязі до листопада 2015 року. Починаючи з листопада 2015 року відповідачем були здійснені спроби провести проплати за поставлену електричну енергію, але відповідач не самовільно розпоряджається коштами - усі платежі проходять через Казначейство у м. Лисичанську Луганської області. До УДКСУ у м. Лисичанську Луганської області були надані усі необхідні документи для реєстрації фінансових та юридичних зобов'язань перед ТОВ “ЛЕО” та надані платіжні доручення на проведення проплат на суму 11803,67 грн. Незважаючи на це, проплати Казначейством проведені не були, та було заявлено, що Казначейство України зобов'язало Головне управління проводити розрахунки за спожиту електроенергію з Позивачем (Постачальником), відповідно до Постанови за умови перереєстрації підприємства ТОВ “ЛЕО” на територію підконтрольну українській владі . Не використані грошові кошти за КЕКВ 2273 “Оплата електроенергії” у сумі 10804,00 грн на прикінці 2015 року були повернуті до бюджету. Відповідачем неодноразово були вжиті усі міри по зверненню до керівництва ТОВ “ЛЕО”, зі спробую роз'яснити, що проплати за поставлену електричну енергію не проводиться у зв'язку з тим, що ТОВ “ЛЕО” у відповідності до Постанови №595 від 07.11.2014 по липень 2016 не провело державну реєстрацію на території підконтрольній українській владі та Казначейство у м. Лисичанську не проводить проплати за поставлену електричну енергію (копії листів додаються). 05 серпня 2016 року укладено Додаткову угоду №7 до договору про постачання електричної енергії №1108-в від 26.02.2014, у зв'язку з відкриттям не бюджетного рахунку, тим самим виконавши умови Постанови КМУ №595 від 07.11.2014. З цього часу дії фор-мажорних обставин для відповідача скінчилися, та стало можливим здійснити проплати через УДКСУ у м. Лисичанську Луганської області. Починаючи з 12 серпня 2016 року, а не з 28.09.2016 року, як посилається позивач відповідачем була проведена проплата за поставлену електричну енергію. До УДКСУ у м. Лисичанську Луганської області були надані усі необхідні документи для реєстрації фінансових та юридичних зобов'язань перед ТОВ “ЛЕО” та надані платіжні доручення на проведення проплат. Так, відповідач зазначає, що виконує обов'язки, відповідно до умов Договору №108-в від 26.02.2014 належним чином, а факт виникнення заборгованості вважаємо обставинами непереборної сили, так як були вжиті усі заходи, необхідні для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
11.10.2016 позивач через канцелярію господарського суду Луганської області подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що після подання позовної заяви відповідач 28.09.2016 сплатив суму заборгованості за спожиту електроенергію в сумі 11803,67 грн та на підтвердження надає виписку по особовому рахунку. Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 667,26 грн - 3 % річних; 596,15 грн - інфляційних нарахувань; 7362,53 грн - пені.
Згідно з ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п.3.10 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача, зокрема, зменшити розмір позовних вимог, можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.
Вказана заява приймається судом до розгляду і в подальшому справа розглядається з урахуванням зменшення позовних вимог.
11.10.2016 позивач через канцелярію господарського суду Луганської області подав письмові пояснення на відзив відповідача, в яких зазначає, що жодним законодавчим або нормативним актом України не встановлено обов'язку юридичних осіб, місцем реєстрації яких є на даний час територія проведення антитерористичної операції, провести реєстраційні дії щодо їх зміни. Також, позивач зазначає, що кошти, які відповідач зобов'язаний сплатити за спожиту електричну енергію, зараховуються Державним ощадним банком України виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання позивача та відразу у день їх надходження перераховуються банком без втручання позивача на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії з урахуванням Алгоритму. Жодним законодавчим або нормативним актом України не встановлена заборона для відповідача здійснювати розрахунки за спожиту електричну енергію з енергопостачальником за договором про постачання електричної енергії №108-в від 26.02.2014 - ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання», місце реєстрації якого є територія проведення антитерористичної операції.
21.10.2016 відповідач через канцелярію господарського суду Луганської області подав відзив на заяву про зменшення позовних вимог, в якому зазначає, що відповідачем неодноразово були вжиті усі міри по зверненню до керівництва ТОВ «ЛЕО», зі спробую роз'яснити, що проплати за поставлену електричну енергію не проводиться у зв'язку з тим, що ТОВ «ЛЕО» у відповідності до Постанова №595 від 07.11.2014 по липень 2016 року не провело державну реєстрацію на території підконтрольній українській владі та Казначейство у м. Лисичанську не проводить проплати за поставлену електричну енергію. У відповідності до п.4.5, п.4.5.1 Договору про постачання електричної енергії №108- від 26.02.2014 сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково, захист від яких непередбачений в проектній та іншій документації, дію яких неможливо попередити застосуванням професійної практики персоналу. До обставин непереборної сили належать: непередбачені ситуації, викликані діями сторони, що не є стороною Договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух); умови, регламентовані відповідними органами виконавчої влади тощо. Термін виконання зобов'язань за Договором у такому разі відкладається на строк дії обставин не переборної сили. Позивач у заяві про зменшення позовних вимог вказує, що після подання позову, а саме 28.09.2016 року відповідачем була сплачена сума боргу за спожиту активну електричну енергію, але це не відповідає дійсності, тому що з 05 серпня 2016 року позивач з відповідачем уклав Додаткову угоду №7 до договору про постачання електричної енергії №1108-в від 26.02.2014 у зв'язку з відкриттям не бюджетного рахунку, тим самим виконавши умови Постанови КМУ №595 від 07.11.2014. Таким чином, з цього часу дії фор-мажорних обставин для Відповідача скінчилися, та стало можливим здійснити проплати через УДКСУ у м. Лисичанську Луганської області. Починаючи з 12 серпня 2016 року, а не з 28.09.2016, як посилається позивач відповідачем була проведена проплата за поставлену електричну енергію. До УДКСУ у м. Лисичанську Луганської області були надані усі необхідні документи для реєстрації фінансових та юридичних зобов'язань перед ТОВ «ЛЕО» та надані платіжні доручення на проведення проплат (копії виписок по рахункам знаходяться у матеріалах справи). Відповідачем - Лисичанським професійним торгово-кулінарним ліцеєм належним чином виконуються обов'язки, відповідно до умов договору, а факт виникнення заборгованості вважаємо обставинами непереборної сили, так як відповідачем були вжиті усі заходи необхідні для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
07.11.2016 позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідач просив суд в задоволені позову відмовити, з причин зазначених у відзиві.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-
26.02.2014 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, як постачальником, та відповідачем, Лисичанським професійним торгово-кулінарним ліцеєм, як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії №108-в. Умовами договору сторони погодили, що постачальник постачає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електричних установок спожива з загальною дозволеною потужністю 40,0 кВт, величини якої по кожному об'єкту зазначені у додатку до до говору “Відомості про розрахункові засоби обліку електричної енергії Споживача”, а споживач оплачує постачальни ку вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору та додатками до договору, що є його невід'ємною частиною (п.1). Постачальник зобов'язується виконувати умови договору, постачати споживачу електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених додатком “Обсяги постачання електричної енергії Споживачу та субспоживачам”, з урахуванням вимог розділу 5 та умов розділу 6 договору (п.п.2.2.; 2.2.1.; 2.2.2.). Споживач зобов'язується виконувати умови договору та вимоги нормативно - технічних документів (п.2.3.; 2.3.1.). У разі порушення споживачем строку розрахунку за активну електричну енергію, строку внесення плати за перетікання реактивної електричної енергії та строків оплати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, за не обліковану електричну енергію та на відшкодування збитків споживачу нарахову ється пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період, за який сплачується пеня від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення (п.4.4.1.). Договірні величини споживання електричної енергії визначаються у додатках “обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам” на підставі відомостей споживача про обсяги очікуваного споживання електричної енергії (п.5.1.). Згідно п. 8 додатку “Порядок розрахунків” до договору розрахунок за фактично спожиту у розрахунковому періоді активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності; за перетікання реактивної електричної енергії, пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за порушення строків розрахунків споживач здійснює на підставі наданих постачальником рахунків протягом 5 операційних днів, починаючи з наступного дня після їх отримання.
26.02.2014 сторони уклали додаткову угоду, в якій зазначено, що у зв'язку з відкриттям не бюджетного рахунку постачальника статтю 10 договору «місцезнаходження та банківські реквізити сторін» викласти в новій редакції.
Згідно з рахунками, а саме:
- рахунок №108-в/РЕМ/11/1 від 18.11.2015 на суму 8414,89 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/12/1 від 18.12.2015 на суму 8476,94 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/1/1 від 18.01.2016 на суму 7133,23 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/1/5 від 18.01.2016 на суму 422,10 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/2/1 від 18.02.2016 на суму 8828,80 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/2/5 від 18.02.2016 на суму 847,89 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/3/1 від 21.03.2016 на суму 6583,93 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/3/5 від 21.03.2016 на суму 954,65 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/4/1 від 18.04.2016 на суму 5229,76 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/4/5 від 18.04.2016 на суму 1282,87 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/5/1 від 18.05.2016 на суму 4314,43 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/5/5 від 18.05.2016 на суму 1477,76 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/6/1 від 21.06.2016 на суму 4183,02 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/6/5 від 21.06.2016 на суму 2905,69 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/7/1 від 18.07.2016 на суму 737,02 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ/7/5 від 18.07..2016 на суму 1258,10 грн;
- рахунок №108-в/РЕМ від 16.09.2016 на суму 1263,41 грн;
загальна вартість поставленої позивачем та прийнятої відповідачем електричної енергії в період з листопада 2015 - вересень 2016 складає - 64314,49 грн.
В матеріалах справи наявні акти про прийняття-передавання товарної продукції, а саме:
за листопад 2015 року, обсяг активної електричної енергії 4611 кВт/г на суму 8414,89 грн; за грудень 2015 року, обсяг активної електричної енергії 4645 кВт/г на суму 8476,94 грн. Вищезазначені акти підписані повноважними представниками позивача (постачальника) та відповідача (споживача), посвідчені печатками сторін (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи).
Відповідно до виписок по особовому рахунку позивача відповідач перерахував кошти в сумі 42098,35 грн (належним чином завірені копії виписок наявні в матеріалах справи).
Як зазначає позивач у позові станом на час звернення до суду основна заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту електроенергію становить 11803,67 грн.
Відповідно до заяви про зменшення позовних вимог відповідач сплатив заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 11803,67 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача, належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи.
Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Зобов'язання, в силу вимог ст.526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу та інших актів законодавства.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (частини 1, 2 статті 673 ЦК України).
Пунктом 1 ст.692 Цивільного кодексу України, встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п1. ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частин 1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем, як постачальником, на виконання умов договору про постачання електричної енергії від 26.02.2014 №108-в, було поставлено електричну енергію в період з листопада 2015 по вересень 2016 року, яка відповідачем, як споживачем, була прийнята, але оплачена частково та на час звернення позивача до суду заборгованість за активну електричну енергію складала 11803,67 грн.
Суд, встановив, що відповідачем сплачена основна заборгованість за активну електричну енергію в сумі 11803,67 грн після порушення провадження у справі, що підтверджується випискою по особовому рахунку за 30.12.2015 (належним чином засвідчена копія якої наявна в матеріалах справи а.с.96).
Згідно п.11 ч.1 ст.80 ГПК України провадження у справі припиняється, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до абзацу 3 пп.4.4 п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” припинення провадження у справі на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 11803,67 грн підлягає припиненню на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Також, згідно з п.4.4.1 договору та у відповідності до п.6 ст.232 ГК України позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 7362,53 грн за період з 25.11.2015 по 18.07.2016 за прострочення активної та реактивної електроенергії спожитої в листопаді 2015 року - липні 2016 року, а також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 667,26 грн за період 26.11.2015 по 11.08.2016 та інфляційні витрати у розмірі 596,15 грн за період з листопада по липень 2016.
Пунктом 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, в тому числі встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України.
За положеннями частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Як зазначено у пункті 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом було перевірено наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що розрахунок зроблено у відповідності з вимогами чинного законодавства та є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 667,26 грн є законним, обґрунтованим, доведеним належними та допустимими доказами, та таким що підлягає задоволенню повністю.
Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Судом було перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат та встановлено, що розрахунки зроблені у відповідності з вимогами чинного законодавства, але в розрахунку наявні арифметичні помилки. Суд вважає за доцільне навести власний розрахунок.
Період нарахування Сума боргуСума проплатиДата проплати Період Інф. нарахувань Інфля- ційні Індекс Інфля- ції
Листопад 2015 8414,89 5088,16 30.11.2015 12.2015- 07.2016 185,55105,6
Грудень 2015 8476,94______ 01.2016- 07.2016 410,60104,8
Січень 2016 7133,23______ 02.2016- 07.2016 278,80103,9
Лютий 2016 8828,80______ 03.2016- 07.2016 381,92104,3
Березень 2016 6583,93 6583,93 12.08.2016 04.2016 07.2016 216,80103,3
Всього 1473,67
Але, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, то стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню в межах заявлених вимог, а саме: інфляційні витрати в розмірі 596,15 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в розмірі 7362,53 грн.
Судом встановлено, що відповідачем були надані усі необхідні документи для реєстрації фінансових та юридичних зобов'язань перед ТОВ “ЛЕО” та надані платіжні доручення на проведення проплат. Не використані грошові кошти за КЕКВ 2273 “Оплата електроенергії” у сумі 10804,00 грн на прикінці 2015 року були повернуті до бюджету.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що прострочка по оплаті виникла не з вини відповідача, а отже вимога про стягнення пені не є законною та обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, 3% річних у розмірі 667,26 грн за період 26.11.2015 по 11.08.2016 та інфляційні витрати в розмірі 596,15 грн за період з листопада по липень 2016.
В частині стягнення заборгованості за спожиту активну елетроенергію провадження припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Судовий збір покладається на відповідача, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України і складає 1378,00 грн.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Лисичанського професійного торгово-кулінарного ліцею (код ЄДРПОУ 02540723, місцезнаходження: 93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Леніна, буд. 47) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” (код ЄДРПОУ 31443937, місцезнаходження: 91021, Луганська обл., м. Луганськ, квартал Гайового, буд. 35 А) 3% річних у розмірі 667 (шістсот шістдесят сім) грн 26 коп., інфляційні витрати в розмірі 596 (п'ятсот дев'яносто шість) грн 15 коп., а також витрат по сплаті судового збору у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп.
3. Припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію в розмірі 11803 (одинадцять тисяч вісімсот три) грн 67 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.11.2016.
Суддя С.В. Масловський