ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.11.2016Справа №910/17618/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1 914,89 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: Телегін Д.В. (довіреність № 91/2016/10/17-21 від 17.10.16)
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (відповідач) 1 914,89 грн. заборгованості за договором про постачання електричної енергії № 80038 від 15.03.2005 з яких: 988,12 грн. - борг за спожиту активну електричну енергію, 655,75 грн. - інфляційна складова боргу, 98,39 грн. - 3 % річних, 184,98 грн. - пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 порушено провадження по справі № 910/17618/16 та призначено її до розгляду на 11.10.2016.
В судове засідання 11.10.2016 з'явився представник позивача та надав суду документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача в судове засідання 11.10.2016 не з'явився, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 відкладено розгляд справи № 910/17618/16 на 10.11.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
В судове засідання 10.11.2016 з'явився представник позивача та надав суду заяву про виправлення описки, в якій просить суд важчати вірним в прохальній частині позовної заяви: «пеня = 0,00 грн; 3% річних = 86,04 грн.»
В судове засідання 10.11.2016 представник відповідача не з'явився, витребуваних документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Ухвалу про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу направлено на адресу місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 10.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
15.03.2005 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" як постачальником та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 як споживачем укладено договір на постачання електричної енергії № 80038 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно умов договору та додатками до нього.
Згідно додатку 4А до договору, встановлено перелік об'єктів ФОП ОСОБА_1, де встановлено точки підключення, а саме: АДРЕСА_2
Згідно із п. 2.1 договору, постачальник зобов'язується постачати споживачу електроенергію як різновид товару:
- в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу");
- з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.
Пунктами 2.2.4 договору передбачено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії".
Згідно із п. 1 додатку 2.5 до договору, розрахунковий період починається першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця.
Відповідно до п. 13 додатку 2.5 до договору, споживач до 20 числа поточного розрахункового місяця здійснює попередню оплату платежем розміром 100% від заявленого обсягу активної електричної енергії на наступний розрахунковий період.
Згідно із п. 18 додатку 2.5 до договору, споживач самостійно здійснює остаточний розрахунок за активну електричну енергію шляхом оплати різниці між вартістю обсягу електричної енергії, фактично спожитої протягом розрахункового періоду, та сумою коштів, сплачених відповідно до п.13 цього додатку, оплату за перетікання реактивної енергії, оплату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату нарахувань за актами порушень та оплату інших нарахувань згідно з умовами цього договору до останнього робочого дня включно поточного розрахункового періоду.
Пунктом 9 додатку 2.5 до договору визначено, що у разі неподання споживачем звіту про використану електроенергію в зазначений термін та/або неможливості отримання постачальником даних про спожиту електричну енергію в зазначений термін (винятком порушення роботи розрахункового обліку) визначення обсягу спожитої електричної енергії за поточний розрахунковий період здійснюється середньодобовим обсягом споживання у попередньому розрахунковому періоді з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду.
Відповідно до п. 4.2.2. договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.4 - 2.2.5 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій згідно з Господарським кодексом України. Сума пені зазначається у платіжному документі окремим рядком.
Відповідно до пункту 9.5 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2005. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
14.11.2013 згідно із нарядом-заявкою №707 позивачем припинено постачання відповідачу електричної енергії, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору.
За розрахунком позивача, у період з 01.09.2013 по 01.11.2013 у відповідача виникла заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 988,13 грн., що підтверджується Актами про використану електричну енергію та Актом контрольного огляду розрахункових точок обліку споживання за спірний період, рахунками № 80038013/9/1 від 15.09.2013, № 80038013/10/1 від 15.10.13 та рахунками-розшифровками № 80038013/9/1 від 15.09.2013, № 80038013/10/1 від 15.10.13, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.
26.08.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №94/11/9034 від 25.08.2016 про сплату заборгованості за спожиту електричну енергію та направив відповідачу рахунки на оплату заборгованості за спожиту активну енергію.
Однак, відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача заборгованість за договором на постачання електричної енергії № 80038 від 15.03.2005 за спожиту активну електричну енергію у розмірі 988,12 грн., а також у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані 3% річних у розмірі 86,04 грн. (відповідно до заяви про виправлення описки), інфляційна складова боргу у розмірі 655,75 грн. та 184,98 грн. пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Наявними в матеріалах справи актами про використану електричну енергію та Актом контрольного огляду розрахункових точок обліку споживання підтверджено розмір спожитої електричної енергії за період з 01.09.2013 по 01.11.2013 у сумі 988,12 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідач свої обов'язки за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості спожитої електричної енергії належним чином не виконав, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за спожиту у період з 01.09.2013 по 01.11.2013 теплову енергію в розмірі 988,12 грн.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Розмір невиконаного відповідачем зобов'язання за договором на постачання електричної енергії №80038 від 15.03.2005 у сумі 988,12 грн. підтверджується матеріалами справи.
Оскільки, факт поставки позивачем у період з 01.09.2013 по 01.11.2013 відповідачу електричної енергії та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати електроенергії підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 988,12 грн.
Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 86,04 грн. (з урахуванням заяви про виправлення описки у позові), інфляційну складову боргу у розмірі 655,75 грн. та 184,98 грн. пені.
При цьому, суд не приймає до уваги заяву позивача від 10.11.2016 про виправлення описки в частині стягнення пені, де позивач просить вважати вірною пені у розмірі 0 грн., оскільки, відповідно до розрахунку позовних вимог, поданого до позовної заяви, розмір пені становить 184,98 грн. Відповідної заяви від позивача щодо відмови від позовних вимог в частині стягнення пені не надходило, а тому суд розглядає вимоги про стягнення пені у розмірі 184,98 грн.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.
В розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. (п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Розрахунок 3% річних у розмірі 86,04 грн. та розрахунок інфляційних втрат у розмірі 655,75 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).
Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте позивачем у розрахунку суми пені не враховані зазначені приписи ГК України.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати передбачена сторонами у пункті 4.2.2 договору.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним. Оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені та не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України.
Так, позивачем нараховано пеню за період з березня 2016 по серпень 2016.
Однак, нарахування пені повинно було здійснюватися з моменту прострочення виконання зобов'язання, тобто з вересня 2013 і по березень 2013.
Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»,
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Оскільки періоди прострочення, визначені судом, не входять в періоди нарахування, визначені позивачем, суд відмовляє у задоволені позовних вимог про стягнення пені у розмірі 184,98 грн., у зв'язку з необґрунтованим та невірним розрахунком.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" частково.
Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (02232, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код 00131305) борг за спожиту активну електричну енергію у розмірі 988,12 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 655,75 грн., 3% річних у розмірі 86,04 грн., судові витрати у розмірі 1 244,88 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2016.
Суддя С.О. Турчин