ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2016Справа №910/18226/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/18226/16
за позовом приватного підприємства «Торгівельна компанія «Хорол-Інвест ЛТД»;
до публічного акціонерного товариства "Банк професійного фінансування";
про зобов'язання вчинити дії
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1; довіреність б/н від 15.04.2016р.
Приватне підприємство «Торгівельна компанія «Хорол-Інвест ЛТД» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк професійного фінансування" (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем вимог податкового законодавства в частині реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за наслідками укладання сторонами договору купівлі-продажу майна. Така бездіяльність відповідача, за твердженнями позивача, порушує право приватного підприємства «Торгівельна компанія «Хорол-Інвест ЛТД» на включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2016р. порушено провадження у даній справі №910/18226/16 та призначено її розгляд на 03.11.2016р.
02.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
03.11.2016р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Присутній у судовому засіданні 03.11.2016р. представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на безпідставність позовних вимог і неправильність застосування позивачем законодавства.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Також, господарським судом враховано, що позивач до клопотання про відкладення розгляду справи не надав доказів, які підтверджують неможливість явки в судове засідання його повноважного представника.
Отже, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті без участі представника позивача.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Правлінням Національного банку України 15.04.2015 року винесено постанову “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк професійного фінансування" № 258, строк якої в установленому законодавством порядку продовжено до 19.04.2018р. включно.
08.04.2016р. за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) в електронному вигляді, приватне підприємство «Торгівельна компанія «Хорол-Інвест ЛТД» було визнане переможцем торгів з реалізації нежилого приміщення (нежиле вбудоване приміщення відділення банку), загальною площею 68,2 кв. м., яке розташоване в будинку № 37 по вулиці Миру (Артема), у місті Бахмут (Артемівськ), Донецька область.
20.04.2016р. приватне підприємство «Торгівельна компанія «Хорол-Інвест ЛТД» і публічне акціонерне товариство "Банк професійного фінансування" уклали нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за умовами якого відповідач (продавець) зобов'язався продати, тобто, передати у власність, а покупець - купити, тобто прийняти у власність нежиле приміщення (нежиле вбудоване приміщення відділення банку), загальною площею 68,2 кв. м., яке розташоване в будинку № 37 по вулиці Миру (Артема), у місті Бахмут (Артемівськ), Донецька область.
Згідно з п. 2.1. договору купівлі-продажу, продаж об'єкта здійснено за 611 111,31 грн., в тому числі ПДВ, що визначено за результатами проведення аукціону згідно Протоколу № 206965 про проведення аукціону від 08 квітня 2016 року.
Як вбачається з п. 2.2. договору купівлі-продажу, покупець оплатив продавцеві суму, вказану в п. 2.1. договору, до його підписання. Продавець підтверджує факт повного розрахунку за вищевказане нерухоме майно, яке відчужується за даним договором, та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового та/або майнового характеру.
Факт проведення сторонами розрахунків за договором та виконання продавцем обов'язку з передачі покупцеві придбаного об'єкту нерухомості в ході розгляду справи представниками сторін не оспорювалось.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідно до положень Податкового кодексу України та Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість” від 16.10.2014р. № 569, у відповідача, як продавця товару, виник обов'язок по включенню суми податку на додану вартість до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період та реєстрації податкової накладеної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Позивач стверджує, що відповідач не зареєстрував податкові накладні в указаному реєстрі за недостатністю коштів на спеціальному рахунку, відкритому в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, у зв'язку з чим приватне підприємство «Хорол-Інвест ЛТД» позбавлене можливості на включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
До матеріалів справи надано лист від 20.05.2016р. № 20 на ім'я відповідача, в якому позивач просить невідкладно провести до бюджету чи/або на спеціальний рахунок суми податкового зобов'язання, що виникло у публічного акціонерного товариства «ПРОФІН БАНК» внаслідок продажу нерухомого майна, включивши суму податку на додану вартість (101 851,88 грн.) до суми податкових зобов'язань банку за відповідний звітний період та провести реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому, відповідач на зазначений лист надав відповідь за вих. № 218 від 17.06.2016р., в якому публічне акціонерне товариство "Банк професійного фінансування" вказує на відсутність можливості надати приватному підприємству «Хорол-Інвест ЛТД» належним чином оформлені і зареєстровані податкові накладні, оскільки відповідно до ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів).
Отже, позивач, посилаючись на п. 36.1 ст. 36, п. 198 ст. 198, п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України, робить висновок про те, що відмова відповідача у видачі податкової накладної, складеної в електронній формі та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних є протиправною та такою, що порушує права приватному підприємству «Хорол-Інвест ЛТД».
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що під час перебування банку в ліквідаційній процедурі в силу спеціального нормативного акту - Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює діяльність неплатоспроможних банків, відповідач звільнений від сплати податкових зобов'язань, в тому числі з податку на додану вартість. При цьому, відповідно до п. 1.3. ст. 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань або стягнення податкового боргу, зокрема, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши матеріали справи та зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Пункт 201.10 статті 201 ПК України передбачає, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже документом, який посвідчує право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, вважається податкова накладна, складена платником за такими операціями та зареєстрована в ЄРПН, зобов'язання за якою включені до податкової декларації відповідного періоду.
У разі порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації у ЄРПН податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою (додаток №8 до податкової декларації з ПДВ) на такого продавця.
Таке право зберігається за покупцем протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний податковий період, у якому не надано податкову накладну або порушено термін реєстрації ЄРПН. ДО заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів (послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, що підтверджують факт отримання таких товарів, послуг.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими, зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Суми податку, сплачені (нараховані), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.
Відповідно до ст. 120.1 ПК України, неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Крім того, суд звертає увагу на приписи ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими унормовано, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Водночас, загальні підстави звернення до господарського суду, визначені у ст. 1 ГПК України - захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснювати (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Як вказувалося вище, позивач будує свою правову позицію на порушенні відповідачем вимог Податкового кодексу України та Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість” від 16.10.2014р. № 569, який є підзаконним актом в галузі податкового законодавства.
Отже, звертаючи до суду з даним позовом, позивач фактично просить господарський суд зобов'язати дотриматись відповідача податкової дисципліни, проте господарський суд не є суб'єктом чи органом такого контролю, незважаючи на те, що спірні питання між сторонами виникли внаслідок укладення договору купівлі-продажу, правове регулювання якого здійснюється Цивільним та Господарським кодексами України.
Згідно з ч. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У межах наданої законодавством компетенції і повноважень судом встановлено, що покупець сплатив продавцеві ціну товару, а продавець передав покупцеві товар за договором від 20.04.2016р.
Тобто, укладений сторонами договір виконано і зобов'язання за ними припинилися.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Дослідивши умови Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 20.04.2016р., суд з'ясував, що він не містить в собі умов щодо порядку і строків сплати податку на додану вартість, відповідальності за порушення обов'язку щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних тощо.
У ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та влив на порушника.
За результатом розгляду обставин справи, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, а саме: зобов'язання відповідача скласти та здійснити реєстрацію податкових накладних на загальну суму ПДВ 101 851,88 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних буде втручанням суду в господарську діяльність останнього та не буде сприяти ефективному відновленню порушених прав позивача у такий спосіб.
З огляду на зазначене вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 08.11.2016р.
Суддя А.І. Привалов