ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2016Справа №910/13996/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/13996/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-Синтез»;
до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового
фонду Подільського району міста Києва»;
про визнання положень договору недійсними.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 16.08.2016р.
обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Строймак-Синтез» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (далі-відповідач) про визнання недійсними положень п. 6.5 та п.7.5 договору № 2003-1 оренди приміщення від 05.04.2002р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що положення п. 6.5 та п.7.5 договору № 2003-1 оренди приміщення від 05.04.2002р. суперечать нормам статті 782 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2016 порушено провадження у справі №910/13996/16 та призначено розгляд справи на 19.08.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва розгляд справи відкладено на 05.10.2016р.
На підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-23/2073 від 04.10.2016р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/13996/16, у зв'язку із прийняттям Верховною Радою України Постанови про звільнення судді Прокопенко Л.В.
За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 910/13996/16 передано для розгляду судді Привалову А.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2016р. прийнято справу до свого провадження суддею Приваловим А.І. та призначено справу до розгляду на 03.11.2016р.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.11.2016р. проти позову заперечував, з підстав наведених у відзиві.
Представник позивача в судове засідання 03.11.2016р. не з'явився, вимоги ухвали суду від 03.08.2016р. та ухвали від 06.10.2016р. не виконав.
Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу від 06.10.2016р. було надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останнім.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника позивача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника позивача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.04.2002р. між Комунальним підприємством «Оренда», як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строймак-Синтез», як орендарем (позивач) був укладений договір № 2003-1 оренди приміщення по вулиці Оболонській, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 100,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39, для розміщення офісу.
Відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 04.06.2016, орендодавець передав, а позивач прийняв приміщення загальною площею 100,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації №917 від 16.11.2011р. «Про припинення комунального підприємства «Оренда» шляхом приєднання до комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування» житлового фонду Подільського району міста Києва», дебіторська заборгованість та орендні справи передані до Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (далі - відповідач).
Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014р. № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015р. № 50 «Про передачу на баланс та закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, та приватизованого житлового фонду з метою подальшого обслуговування», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» (позивач) з 01.02.2015р. є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Подільського району м. Києва.
30.01.2015р. між Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), позивачем (орендар) та комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (підприємство) була укладена додаткова угода до договору, відповідно до якої відбулась заміна підприємства на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (відповідач).
Відповідно до п. 1.6. договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць згідно п.п. 1.4-1.5 договору визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 1.7 договору, сторонами погоджено, що орендар зобов'язаний вносити оренду плату, встановлену в п.п. 1.4 -1.6 договору, не пізніше 1 числа наступного місяця в повному обсязі.
Нормами п.6.5 договору визначено, що в разі невнесення орендних платежів протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця за рішенням арбітражного суду.
Згідно з п.7.5 договору, на вимогу орендодавця дію договору може бути достроково припинено, у випадку несплати орендної плати або плати за комунальні послуги протягом двох місяців.
Як зазначає позивач, положення п. 6.5 та п.7.5 договору № 2003-1 оренди приміщення від 05.04.2002р. суперечать нормам статті 782 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, відтак, зазначені положення спірного договору є недійсними, оскільки сторонами недодержано вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійсними положення п. 6.5 та п.7.5 договору № 2003-1 оренди приміщення від 05.04.2002р.
У поданому до суду відзиві на позову заяву відповідач зазначив про те, що спірний договір був укладений згідно з нормами діючого законодавства, передбачені істотні умови договору оренди, який позивачем підписано, чим повністю останній погодився з умовами договору та протягом 14 років користувався об'єктом оренди, а також позивач не звертався до відповідача з заявами щодо невідповідності положень договору нормам діючого законодавства або з проханням про внесення змін до спірного правочину.
Крім того, відповідач вказав на те, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2016р. у справі № 910/7714/16 було встановлено, що спірний договір було розірвано на підставі норм статті 782 Цивільного кодексу України, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем виконання свого обов'язку щодо внесення орендних платежів за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців підряд, з огляду на що за вказаним судовим рішенням виселено товариство з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» з нежитлового приміщення загальною площею 100,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39 та стягнуто заборгованість по орендним платежам за спірним договором.
Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 2 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до орендодавця з заявами щодо внесення змін до спірного договору.
Згідно з ч.1 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Приписами статті 782 Цивільного кодексу України унормовано, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Дослідивши умови договору, судом встановлено, що його умовами визначено всі істотні умови, передбачені нормами чинного законодавства.
Також, позивач підписав спірний договір оренди ще в 2002 році, чим повністю погодився з його умовами та протягом 14 років користувався об'єктом оренди, здійснював орендні платежі тощо. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача ані до відповідача, ані до попереднього орендодавця (або 6алансоутримувача) з заявами щодо невідповідності будь-яких пунктів договору нормам діючого законодавства чи з проханням внести зміни до договору оренди № 2003-1 від 05.04.2002р., що, в свою чергу, свідчить про те, що правочин не був здійснений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини.
У той же час, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2016р. по справі 910/7714/16 за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» до товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» про розірвання договору № 2003-1 оренди приміщення від 05.04.2002р. (який є предметом розгляду даної справи), виселення та стягнення 145 554,12 грн., позовні вимоги задоволено частково: виселено товариство з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» з нежитлового приміщення загальною площею 100,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» заборгованість. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Зокрема, вказаним судовим рішенням встановлено, що орендодавець скористався своїм правом на відмову від договору оренди, і такий договір, в силу положень ч. 2 ст. 782 ЦК України, є розірваним з 04.04.2016 (дата отримання відповідачем повідомлення орендаря про відмову від договору №2003-1 від 05.04.2002), а у відповідача на даний час відсутні правові підстави для подальшого користування об'єктом оренди. У зв'язку з тим, що договір оренди є розірваним з 04.04.2016, орендоване приміщення станом на момент розгляду спору судом, відповідач не звільнив, а продовжує без належних правових підстав користуватися ним, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 100,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39 підлягають задоволенню.
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).
Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.
Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
Відтак, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно, серед іншого, встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України № 3-195гс15 від 01.07.2015р. та постанові Верховного суду України № 3-1143гс15 від 23.12.2015р.
Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2016р. по справі 910/7714/16, Договір № 2003-1 від 05.04.2002р. розірвано з 04.04.2016р., а тому визнавати цей договір недійсним на майбутнє немає підстав
З огляду на вищевикладені обставини, суд відхиляє посилання позивача на недійсність положень п. 6.5. та п.7.5. договору № 2003-1 оренди приміщення від 05.04.2002р., оскільки визнання спірних положень договору оренди недійсним є неможливим, так як зобов'язання за спірним договором є припиненими. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення вказаним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 08.11.2016р.
Суддя А.І. Привалов