ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.11.2016Справа №910/16956/16
За позовом приватного підприємства "СТЭК"
до Державного підприємства "ДЕРЖЕКОІНВЕСТ"
про визнання договору частково недійсним
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача - ОСОБА_1В.(дов. від 10.03.2016)
Від відповідача: ОСОБА_2І.(в.о. директора)
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним визнання частково недійсним договору про закупівлю № 2402/06 від 30.09.2013.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2016 порушено провадження у справі №910/16956/16 та призначено до розгляду на 06.10.2016.
Представник відповідача в судове засідання 06.10.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судове засідання 06.10.2016 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.
Розгляд справи відкладено на 10.11.2016.
Представник позивача з'явився в судове засідання 10.11.2016, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 10.11.2016 також з'явився, проти позову заперечував у зв'язку відсутністю підстав для визнання пунктів договору недійсними.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -
30.09.2013 між приватним підприємством «СТЗК» (далі позивач, підрядник за договором) та Державним підприємством "Держекоінвест" (далі відповідач, замовник за договором) на основі пропозиції конкурсних торгів, яку визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки укладено договір про закупівлю №2402/06, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на власний ризик, своїми та залученими силами, засобами та закупленими матеріальними ресурсами з капітального ремонту об'єкту соціальної сфери у Донецькій області (теплостанація і об'єкт) відповідно до Додатку 1 до цього договору та здати закінчені роботи в порядку і строк зором, а замовник зобов'язується прийняти закінчені роботи і оплатити їх.
Згідно з пунктом 1.3. договору сторони погодили, що обсяги робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. У разі відсутності коштів на оплату виконаних етапів (роботи) початок фінансування і остаточні розрахунки можуть бути перенесені
Відповідно до пункту 3.3 договору у разі належного бюджетного фінансування замовник здійснює попередню оплату на розрахунковий рахунок підрядника протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту надходження таких коштів на реєстраційний рахунок замовника.
Виконання підрядником робіт оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, складеними за формою КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, складеними за формою № КБ - 3 (пункт 3.4 договору)
У відповідності до пункту 3.8 договору оплата проводиться за фактично і якісно виконані роботи, які відображені в підписаних сторонами Актах приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в. Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, які не відповідають установленим вимогам замовником не оплачуються. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат: за формою КБ-3. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником протягом 10 (десяти) робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами зазначених документів.
Пунктом 3.10 договору передбачено, що всі виплати за цим договором здійснюються після отримання замовником бюджетних коштів.
ПП «СТЭК» звернувся до господарського суду м. Києва із позовом в якому просить суд: визнати недійсними п.1.3, п.3.3, п.3.8, п.3.10 договору про закупівлю №2402/06 від 30.09.2013, укладеного між ДП «Держекоінвест» та ПП «СТЭК».
Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на відсутність бюджетного фінансування Державного підприємства "Держекоінвест" для виконання ним своїх зобов'язань за договором перед контрагентом - позивачем, а тому встановлення пунктами 3.3, 3.8 та 3.10 договору строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівки на умову отримання замовником відповідних бюджетних коштів (коштористних призначень), як на подію, яка може не настати, суперечить приписам ст. 617 ЦКУ, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2012 у справі № 5011-16/4107-2012).
Проте суд не погоджується з такими доводами позивача та приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з наступним:
Частиною 5 п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова) передбачено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Частиною 3 п. 2.1. Постанови встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Так. пунктом 3.8 Договору чітко встановлений строк (термін) виконання робіт замовником - протягом 10 робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ- 2в та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт, проте сторонами погоджено певний порядок оплати, який обумовлений обставиною щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (п. 1 ст. 212 ЦК України).
Також пунктом 2.5.1 Постанови встановлено, що господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.
Зазначену позицію також підтримує Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 15.10.2015 у справі № 910/2996/15-г зазначено, що враховуючи те, що майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ЦК) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК), то погодившись на умови договору (в тому числі додаткової угоди), які передбачають оплату після отримання бюджетних асигнувань відповідачем сторони зобов'язані їх дотримуватись. Звільнення однією із сторін від такого обов'язку судом є незаконним.
Згідно з п. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за Договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Пунктом 2.2. спірного договору встановлено, що договірна тверда загальна ціна робіт (додаток №2 до цього договору) становить 116 357 838,20 грн., у тому числі ПДВ 19 392 973,03 грн.
В оскаржуваному договорі наявна тверда ціна, що зазначається, тобто Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, проте сторонами погоджено певний порядок оплати, який обумовлений відкладальною обставиною.
Відповідно до ч. З п. 2.9. Постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке
діяло на момент вчинення правочину.
Згідно ж з роз'ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
від 22.02.2012 №3302-04/6576-12 «Щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель» при укладанні договору про закупівлю розпоряднику
(одержувачу) бюджетних коштів необхідно обов'язково ураховувати частину першу
статті 23 Бюджетного кодексу України та передбачити умову виникнення платіжних
зобов'язань виключно при наявності відповідного бюджетного призначення
(бюджетного асигнування).
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших, вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України)
Як встановлено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом третім частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.
Суд наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Таким чином, існування договору про закупівлю №2402/06 від 30.09.2013 у формі єдиного документу відсутність будь-якого протоколу розбіжностей до даного договору свідчать про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже підстав для визнання п. 1.3, п.3.3, п.3.8, п.3.10 вказаного договору недійсними немає.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 203 ЦК України, встановлює: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є:
- свобода договору;
- справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що п.1.3, п.3.3, п.3.8, п.3.10 договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірні правочини; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірних правочинів; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання п.1.3, п.3.3, п.3.8, п.3.10 договору про закупівлю №2402/06 від 30.09.2013 недійсними відсутні.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги приватного підприємства "СТЭК" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -
1. В задоволенні позову приватного підприємства "СТЭК" - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
3. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення 16.11.2016