10 листопада 2016 року м.Житомир справа № 806/1076/16
категорія 12.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Нагірняк М.Ф., суддів: Романченко Є.Ю., Токарева М.С.,
за участю: секретар судового засідання Маленька Ю.О.,
представник позивача Продан Б.І.,
представник відповідача Мазяр А.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання протиправною відмову у вирішенні питання щодо звільнення з військової служби за контрактом, викладену у відповіді від 05.09.2016року, та зобов'язання вирішити питання про таке звільнення та видати відповідний наказ.
Протокольною ухвалою суду від 22.08.2016року Міністерство оборони України було залучено до справи в якості другого Відповідача.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав і пояснив, що Позивач відповідно до укладеного 07.09.2011року контракту з МО України проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ). Строк вказаного контракту закінчився ще 30.09.2014року і в установленому порядку сторонами не продовжувався. В травні 2016року Позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення із військової служби, але в задоволенні клопотання було протиправно відмовлено з посиланням на особливий період в країні.
Представник Позивача вважає, що на день подання рапорту про звільнення в країні не діяв особливий період, а тому Позивачу протиправно було відмовлено в припиненні військової служби.
Представник Міністерства оборони України, Відповідача-1 по справі, в судове засідання повторно не прибув, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, направив суду письмові заперечення проти позову. На думку представника Відповідача-1 в країні з моменту оголошення Указом Президента України від 17.03.2014року часткової мобілізації діє особливий період, а тому контракт Позивача з МО України продовжує діяти до закінчення особливого періоду. В підтвердження своїх доводів представником Відповідача-1 зазначено позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 30.06.2015року в справі № 21-112а15.
Представник військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), Відповідача-2, в судовому засідання проти позову також заперечив з аналогічних підстав, наведених в письмових запереченнях представника Міністерства оборони України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача і заперечення представників Відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо проходження в Україні військової служби та у зв'язку з виконанням громадянами конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, регулюються правовими нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року N 2232-XII (надалі - Закон N 2232-XII).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 07.09.2011 року Позивачем з Міністерством оброни України в особі командування військової частини НОМЕР_1 був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки, який набув чинності 30.09.2011року. Вказаний контракт укладено у відповідності до вимог Закону N 2232-XII та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008.
Згідно з пунктом 4 контракту сторони зобов'язуються не пізніш як за три місяця до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
Сторони визнають, що після закінчення строку дії вказаного контракту Позивачем новий контракт про проходження військової служби не укладався.
Відповідно до дослідженого судом наказу №59-пм від 05.08.2014року командування військової частини НОМЕР_1 строк військової служби Позивачу був продовжений до оголошення демобілізації. Як зазначено в даному наказі, рішення про продовження терміну військової служби зумовлено Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" (а.с.84).
Правомірність винесення вказаного наказу не оскаржується Позивачем та не є предметом судового розгляду в даній адміністративній справі.
Як пояснив в судовому засіданні представник Позивача, в травні 2016року Позивач звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням терміну контракту та закінченням строків часткової мобілізації.
Представником військової частини НОМЕР_1 не заперечується звернення Позивача з таким рапортом, але на вимогу суду такий рапорт не був наданий по причині його втрати військовою частиною (а.с.85).
За результатами розгляду рапорту Позивача Відповідачем-2 листом від 17.05.2016року, а не 05.09.2016року, як помилково зазначено в позові, було відмовлено у вирішенні питання щодо звільнення Позивача із військової служби.
Вказане рішення мотивоване особливим станом в країні, що настав відповідно до Указу Президента України N 303/2014 від 17.03.2014року "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року N 1126-VII.
Відповідно до п.3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Суд визнає, що правові основи мобілізації в Україні, а також обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регламентовані правовими нормами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII (надалі - Закон N 3543-XII).
Як зазначено в ст.1 цього Закону N 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Тобто, настання особливого періоду пов'язується з моментом оголошення рішення про мобілізацію та охоплюється часом такої мобілізації.
В подальшому, часткова мобілізація в країні вводилася:
- протягом 45 діб з дня набрання чинності Указом Президента України N 454/2014 від 06.05.2014року, затвердженого Законом України від 6 травня 2014 року N 1240-VII;
- протягом 45 діб з дня набрання чинності Указом Президента України N 607/2014 від 06.05.2014року, затвердженого Законом України від 22 липня 2014 року N 1595-VII;
- протягом 210 діб 2015 року у три черги із дня набрання чинності цим Указом Президента України N 15/2015 від 14 січня 2015 року, затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VIII.
Суд погоджується з доводами представників Відповідачів щодо об'єктивної необхідності та правомірності прийняття перелічених Указів Президента України про часткову мобілізацію та їх відповідності вимогам Конституції України, Загальній декларації прав людини, "Сіракузьким принципам тлумачень обмежень і відступів від Міжнародного пакту про громадянські і політичні права" (1984 рік), прийнятих підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН, тощо.
Разом з тим, суд зазначає, що правомірність оголошення в країні мобілізацій відповідними Указами Президента України не є предметом судового розгляду в даній адміністративній справі.
Суд вважає безпідставними доводи представників Відповідачів про обов'язкове врахування судом висновку Верховного суду України щодо особливого періоду, викладеного в постанові від 30.06.2015року в адміністративній справі № 21-112а15.
Так, в даній постанові Верховний Суд України "дійшов висновку, що у п'ятиденний термін між проведення мобілізації (між першою та другою хвилями мобілізації з 2 по 6 травня 2014року) стан особливого періоду не припинявся." При цьому Судом зазначено, що законодавчі обмеження щодо звільнення військовослужбовців пов'язані, в першу чергу, із особливим періодом і лише в другу - з мобілізацією, як його складовою частиною (а.с.129-131).
Тобто, в даній постанові Верховного Суду України не міститься жодного висновку щодо наявності чи відсутності особливого період протягом спірного періоду 2016року.
Суд вважає безпідставними також доводи представників Відповідачів про те, що закінчення особливого періоду відносно Позивача, як військовослужбовця за контрактом, повинно пов'язуватися виключно з виданням Президентом України відповідного Указу про демобілізацію, якого відносно такої категорії військовослужбовців не приймалося.
Так, в судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що укладення 07.09.2011року контракту Позивача з Міністерством оборони України в особі командування військової частини НОМЕР_1 було власним волевиявленням Позивача і не був зумовлений жодним періодом мобілізації, а тому для звільнення Позивача з військової служби не потребує прийняття рішення про демобілізацію.
Зазначене свідчить, що в розумінні вимог статті 23 Закону № 2232-XII дія контракту від 07.09.2011року Позивача з Міністерством оборони України в особі командування військової частини НОМЕР_1 продовжувався понад встановлені строки на весь особливий період, зумовлений виданням Президентом України перелічених Указів про мобілізацію.
Разом з тим, суд зазначає, що в 2016році в установленому порядку мобілізація в країні не оголошувалася. Тобто, час звернення Позивача (травень 2016року) із рапортом про звільнення із військової служби не охоплювався жодним періодом мобілізації, а тому не може ототожнюватися із особливим періодом в розумінні вимог Закону N 3543-XII.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що командування військової частини НОМЕР_1 при прийнятті рішення про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, викладену у відповіді від 17.05.2016року, діяло без дотриманням вимог чинного законодавства та без врахування всіх обставин, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 9 ст.26 Закону N 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пунктів 233-243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, передбачений цілий алгоритм дій Відповідачів для оформлення звільнення військовослужбовця з військової служби, які є виключними повноваженнями Відповідачів і які вони зобов'язані проводити, в тому числі щодо проведення відповідних розрахунків вислуги років, виплат, проведення бесід, оформлення відповідних документів, до яких відноситься і наказ про звільнення.
А тому порушене право Позивача на належний розгляд його рапорту щодо звільнення з військової служби за закінченням терміну контракту підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов'язання Міністерство оборони України в особі командування військової частини НОМЕР_1 вирішити питання щодо розірвання з Проданом ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби у Збройних силах України від 07.09.2011року у відповідності до вимог вказаного Положення.
Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 650,00грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 2,86,94,159-163,167,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов задовольнити частково, визнати протиправну відмову командування військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, викладену у відповіді від 17.05.2016року.
Зобов'язати Міністерство оборони України в особі командування військової частини НОМЕР_1 вирішити питання щодо розірвання з Проданом ОСОБА_3 контракту про проходження військової служби у Збройних силах України від 07.09.2011року.
Судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 650,00грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 .
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк
Суддя Є.Ю. Романченко
Суддя М.С. Токарева
Повний текст постанови виготовлено: 15 листопада 2016 р.