Провадження № 2/641/2449/2016 Справа № 641/6825/16-ц
10 листопада 2016 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Колодяжної І.М.
за участю секретаря - Ягодіної М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю об»єкта незавершеного будівництва,-
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом, з урахуванням його уточнень, до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та визнання за позивачем та відповідачем права на об'єкт незавершеного будівництва як на майно, придбане (створене) у шлюбі та яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 зазначений у технічному паспорті літерою М-2, загальною площею 144,5 кв. м, в тому числі: житлова площа - 91,1 кв. м та підсобних приміщень, разом із кухнею - 52,9 кв. м., дворик зазначений у технічному паспорті літерою м , площею 8 кв. м., гараж зазначений у технічному паспорті літерою Н, площею 18,9 кв. м, літню кухню зазначену в технічному паспорті літерою О, площею 25 кв. м., альтанку зазначену в технічному паспорті літерою П, площею 35 кв. м., погріб, зазначений у технічному паспорті літерою Р, площею 5 кв. м., цегляний паркан зазначений у технічному паспорті як №2, металеві ворота з хвірткою, позначені в технічному паспорті як №3, дворове покриття зазначене в технічному паспорті цифрою 1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона з відповідачем ОСОБА_2 зареєструвала шлюб 20.08.1993 року і з цього часу проживали однією сім'єю. Від спільного шлюбу мають трьох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Всі діти проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1. Позивач, троє дітей та батьки позивача (всього шість чоловік) проживать в двокімнатній квартирі (загальна площа 46,8 кв. м., житлова всього 28,3 кв.м., так як після розірвання шлюбу відповідач вигнав позивача та дітей з будинку, в якому вони всі проживали, змінив замки на вхідних дверях і не впускає їх до будинку, не даючи можливості забрати навіть особисті носильні речі позивачва, а також речі дітей. В період шлюбу сторонами спільно був придбаний будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 13 з земельною ділянкою - 4,29 га. За усною домовленістю з відповідачем придбання домоволодіння було оформлено на нього, що і було зафіксовано в договорі купівлі-продажу будинку від 14 березня 2003 року. Загальна площа будинку становила 55,9 кв. м , а житлова площа - 45,2 кв. м. Після придбання вищевказаного домоволодіння, цей будинок був знесений, а сторонами спільними трудовими зусиллями і на загальні сімейний грошові кошти побудувано новий будинок, будівництво якого було закінчено в 2009 році. Крім житлового будинку були побудовані також різні надвірні споруди. В цьому новому будинку вони проживали до 2015 року, тобто до того моменту ,як відповідач вигнав позивача та дітей з будинку. Всі документи на придбання знесеного будинку і спорудження нового будинку, знаходилися у відповідача, тому позивач не знала про оформлення відповідним чином будівництва нового будинку, введення нового будинку в експлуатацію та дотримання процедури його держреєстрації. На даний час весь будинок і всі надвірні споруди знаходяться в розпорядженні відповідача, якими він один користується і відмовляється впускати позивача та дітей в будинок і не визнає за позивачем право власності на цей будинок. Вводити в експлуатацію будинок він не хоче, мотивуючи це тим, що йому цілком комфортно жити в будинку без введення його в експлуатацію і подальшої реєстрації. До будинку підключений газ, водопровід і каналізація, електрика, встановлено індивідуальне опалення, підключено телебачення, телефон, радіо. Крім того побудовані господарсько-побутові будівлі - літня кухня, погріб, літній душ, сарай, гараж, туалет. Будинок і надвірні споруди огороджені цегляним парканом і встановлені металеві ворота з хвірткою. Вартість домоволодіння, згідно з висновком спеціаліста, становить 3104811,00 грн. Незважаючи на те, що будинок повністю побудований і придатний для проживання, правовстановлюючі документи на нього відсутні, що не дає можливості розділити майно між власниками. Таким чином, спірний об'єкт незавершеного будівництва побудований під час шлюбу за спільні кошти подружжя і є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво закінчено і він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається в експлуатацію та право власності на нього не оформляється з вини відповідача, а позивач позбавлена можливості здійснити зазначені дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 позов підтримали, просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що спірний житловий будинок не введений в експлуатацію та на нього не може бути визнано право спільної сумісної власності, оскільки він не є об'єктом права власності взагалі.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Судом встановлено, що сторони з 20.08.1993 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року.
Від шлюбу сторони мають трьох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Позивач ОСОБА_1 разом з дітьми та батьками проживає в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою КП «Жилкломсервіс» дільниця №41 за №1693 від 05.08.2016 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 березня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори Головань В.Я., зареєстрованого в реєстрі за №5-294, ОСОБА_2 купив житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 13. Цей жилий будинок літ. А-1 дерев»яний, обкладений цеглою, жилою площею 45,2 кв.м., розташований на земельній ділянці розміром 427 кв.м.
15.04.2003 року право власності на даний будинок зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за №367559.
Сторонами та їх представниками в судовому засіданні не заперечувалося, що після придбання вищевказаного домоволодіння, цей будинок був знесений та побудувано новий будинок.
Відповідно до копії технічного паспорту від 19 лютого 2016 року, виготовленого ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації», встановлено , що за адресою: АДРЕСА_2 13, маються наступні будівлі: житловий будинок літерою М-2, загальною площею 144,5 кв. м, в тому числі: житлова площа - 91,9 кв. м., ганок зазначений у технічному паспорті літерою м , площею 8 кв. м., гараж зазначений у технічному паспорті літерою Н, площею 18,9 кв. м, літня кухня зазначену в технічному паспорті літерою О, площею 25 кв. м., альтанка зазначена в технічному паспорті літерою П, площею 35 кв. м., погріб, зазначений у технічному паспорті літерою Р, площею 5 кв. м., огорожа, зазначена у технічному паспорті як №2, ворота з хвірткою, позначені в технічному паспорті як №3, вимощення,зазначене в технічному паспорті цифрою 1.
Згідно до ч. 1. ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом , якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно листа № 74 від 24.02.2016 p. ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації», житловий будинок літ. «М-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 є самочинно побудованим.
Тобто даний житловий будинок як об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Однак, позивач та її представник в судовому засіданні не підтвердили належними та допустимими доказами ступінь готовності спірного будинку та чи можливо визначити окремі частини, що підлягають виділу.
Ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Правові засади прийняття в експлуатацію самочинно збудованих будівель та споруд передбачено «Порядком прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності , які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт», затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 79 від 24.04.2015 р. (надалі «Порядок»).
Відповідно до ч. 1 розділу 3 Порядку, прийняття об,єктів в експлуатацію здійснюється виключно органом державного архітектурно-будівельного контролю.
Статтею 380 ЦК України встановлено, що житловим будинком як об'єктом права власності може бути лише будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй Постанові № 6 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснив, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування". Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.
Таким чином, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2710цс15 та від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов»язковими для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 609, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: І. М. Колодяжна