ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.10.2016Справа №910/12074/16
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - гр. ОСОБА_1
про стягнення 33 312,67 грн.
Суддя А.М. Селівон
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 0116-31 від 15.03.2016 р.
Від відповідача: ОСОБА_3 - представник, довіреність №11 від 20.04.2016р.
Від третьої особи: не з'явилися;
Присутній: ОСОБА_4 - вільний слухач, паспорт серії НМ293097, вданий Хаджибеївським ВМ Суворовського РВОМУУМВС України у Одеській області 24.02.2005;
В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення коштів у розмірі 33 312,67 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-1509-15-00065 від 22.04.2015 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 33 312,67 грн., він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 позвону заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12074/16 та призначено до розгляду на 28.07.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 розгляд справи відкладено на 31.08.2016.
Ухвалою суду від 31.08.2016 за клопотанням позивача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - гр. ОСОБА_1 (Одеська область, м. Ілічівськ (м. Чорноморськ), АДРЕСА_1), та відкладено розгляд справи на 29.09.16.
29.09.16. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 12.10.2016.
У судове засідання 28.07.2016 з'явився уповноважений представник відповідача.
Уповноважений представник позивача у судове засідання 28.07.2016 не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №0103039251756, №0103039251748.
У судові засідання 31.08.2016 та 12.10.2016 з'явились уповноважені представники сторін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача або її представник у судове засідання 12.10.2016. не з'явилася.
Копія ухвали суду від 03.10.2016, яка направлялась третій собі на адресу: 68001, Одеська область, м. Ілічівськ (м.Чорноморськ), АДРЕСА_1, на час проведення судового засідання 12.10.2016. на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.
Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №010309603466, в якому зазначено, що станом на 12.10.2016 вказане поштове відправлення надійшло до відділення звязку «Чорноморськ 1» 06.10.2016 та адресату не вручено.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи, сторонам невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що третя особа повідомлена судом про час і місце розгляду справи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 3997/2264УСГ від 18.07.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 28.07.2016 представник відповідача подав відзив на позовну заяву № 923-ю від 27.07.2016, в якому останній зазначає, що звернувшись до відділу страхового обліку за копією полісу №АІ/8139441, який є предметом даного судового розгляду, виявлено, що за даним полісом застраховано інший транспортний засіб "Мерседес-Бенз", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. При цьому, згідно центральної бази даних МТСБУ за полісом №АІ/8139438, що відображений в примітках до полісу №АІ/8139441, застраховано цивільно-правову відповідальність осіб, що експлуатують транспортний засіб "Камаз", державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Відзив долучено судом до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли заперечення на відзив № 4089/2264УСГ від 31.08.2016, в яких останній зазначає, що оригінал бланку полісу №АІ/8139441 від 31.07.2015 знаходиться у ОСОБА_1, в якому вказані дані страхувальника і страховика, наявна печать ПАТ "Українська транспортна страхова компанія" та підпис агента. Позивач також повідомляє, що відомості по полісу №АІ/8139438 відповідачем було внесено до бази МТСБУ, а по полісу №АІ/8139441 від 31.07.2015 - ні. Заперечення на відзив № 4089/2264УСГ від 31.08.2016 судом долучено до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України на виконання вимог ухвали суду 28.07.2016 надійшов лист № 7/2-28/21272 від 09.08.2016 з інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
До початку судового засідання 12.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м.Києва від представника позивача надійшло клопотання № 4196/2264 УСГ від 29.09.2016 про залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - гр. ОСОБА_4, оскільки згідно постанови Іллічівського міського суду Одеської області зазначена ДТП відбулась внаслідок порушення гр. ОСОБА_4 п. 10.9 ПДР України, а отже рішення з даного господарського спору може вплинути на його права та обов'язки. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Окрім того, до початку судового засідання 12.10.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України на виконання вимог ухвали суду від 31.08.2016 надійшов лист №7/228/23803 від 12.09.2016, який судом долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 12.05.16р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи №4147/2264 УСГ від 12.0.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Окрім того, представником відповідача подане клопотання про долучення документів до матеріалів справи №1178-ю від 29.09.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 12.10.2015 клопотання позивача про залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - гр. ОСОБА_4 суд зазначає, що відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
Згідно п. 1.6 Постанови № 18 питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що ухвалою суду від 31.08.16 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено гр. ОСОБА_1 - власника автомобіля "IVECO, Eurocargo 80e15", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, враховуючи, що залучення вказаного громадянина як третьої особи до участі у справі жодним чином предметно на розгляд даної справи не впливає, за результатами розгляду вказаного клопотання позивача в задоволенні останнього судом відмовлено. а також відсутність
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 12.10.16 р. суду не надано.
Від третьої особи заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 12.10.16. до суду не надходило.
Документи, витребувані ухвалами суду від 31.08.2016 та 03.10.2016 третьою особою суду не надані.
Про поважні причини неявки третьої особи та/або його представника суд не повідомлено.
Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка третьої особи або/та її представника в судове засідання обов'язковою не визнавалась, третя особа не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останніми не надано суду будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань третьої особи на час розгляду справи, а також той факт, що представники позивача та відповідача проти розгляду справи без участі третьої особи або її представника не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності третьої особи або її уповноваженого представника, виключно за наявними у справі матеріалами.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
В судовому засіданні 12.10.16. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповів на питання суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.10.16. заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.15р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та гр. ОСОБА_5 (страхувальник за договором) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1509-15-00065 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом «Citroen C4», державний номер НОМЕР_4, 2013 року випуску, та додатковим обладнанням, встановленим на ньому, за умовами страхування транспортного засобу (КАСКО).
Франшиза складає 0% (п. 11.7.-11.9 Договору страхування).
Територія дії Договору: Україна, за вийнятком тимчасово окупованих територій відповідно до чинного законодавства (п. 11.22 Договору страхування).
Строк дії Договору: з 23.04.15р. по 22.04.16р. (п. 8 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до п. 11.1 Договору страхування страховим випадком за цим Договором визнається викрадення, ДТП, ПДТО, стихійне лихо, пожежа, вибух, напад тварин, падіння предметів.
Згідно первинної довідки ДАІ та розгорнутої довідки № 696613511 від 25.09.15р. про дорожньо-транспортну пригоду, копії яких долучені до матеріалів справи, 04.08.15р. в м. Іллічівськ по вулиці Парковій, відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Citroen C4» державний номер НОМЕР_4 під керуванням власника ОСОБА_5 та транспортного засобу марки "IVECO, Eurocargo 80e15" державний реєстраційний номер НОМЕР_3, який належить гр. ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_4, в результаті якої транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Отже, з огляду на викладене дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
В подальшому, згідно умов Договору страхування страхувальник - гр. ОСОБА_5 звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» з заявою від 05.08.15р. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, шляхом перерахування коштів на рахунок СТО для здійснення ремонту. Копія заяви наявна у матеріалах справи.
Відповідно до матеріалів справи, а саме рахунку-фактури Іноземного підприємства «АІС АВТО-ЮГ» № Р8200005989 від 05.08.15р та № Р8200006948 від 04.09.15р, копії яких міститься в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та використаних запчастин визначена загалом у розмірі 33312,67 грн.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - ПАТ "СК «Українська страхова група" складено страховий акт № ПСКА-5397 від 21.08.15р. та № ПСКА-5397/1 від 09.09.15р., відповідно до яких вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок Іноземного підприємства «АІС АВТО-ЮГ» страхового відшкодування в сумі 33312,67 грн.
У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 33312,67 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок безпосереднього виконавця відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля - Іноземного підприємства «АІС АВТО-ЮГ», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 15965 від 21.08.15р. та № 16932 від 10.09.2015р. на вказану суму.
За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 33312,67 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - гр. ОСОБА_5, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту ТЗ «Citroen C4» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 на розрахунковий рахунок Іноземного підприємства «АІС АВТО-ЮГ» - СТО, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, за висновком суду звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунків-фактури № Р8200005989 від 05.08.15р., № Р8200006948 від 04.09.15р та платіжних доручень № 15965 від 21.08.15р., №16937 від 10.09.2015 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 21.08.15р. у справі № 521/3709/15-П встановлено, що водій ОСОБА_4, 04.08.15р. о 10 год. 15 хв. у м. Іллічівську, рухаючись по вулиці Парковій, керуючи автомобілем НОМЕР_5 в порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху, при русі заднім ходом не впевнився, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_6 під управлінням ОСОБА_5 Гр. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «IVECO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, станом на дату вчинення ДТП 04.08.15р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "IVECO", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником ОСОБА_1 у ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ № 8139441 (далі - Поліс), копія якого наявна в матерілах та відповідно до якого страхова сума (ліміт відповідальності) за заподіяну життю і здоров'ю становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений транспортний засіб - "IVECO", державний реєстраційний номер НОМЕР_3; термін дії з 01.08.2015 по 31.07.2016, що станом на дату скоєння ДТП, а саме 04.08.15р., поліс був діючим.
З огляду на вищевикладене, на думку позивача, у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному вказаним Полісом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «Українська страхова група» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12р. у справі №23/279).
Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявою № 3317/2264УСГ від 17.02.16р. на виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 33312,67 грн., яка, за твердженням позивача, була отримана відповідачем.
Разом з тим, доказів задоволення вимоги позивача про відшкодування шкоди на відповідну суму матеріали справи не містять, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, зазначено позивачем в позовній заяві, та стверджувалось представником останнього в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група" в порядку регресу суми в розмірі 33312,67 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого за твердженнями позивача у ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» утворилась заборгованість перед позивачем, яку останній просив стягнути в поданій позовній заяві.
При цьому позивачем з урахуванням наявності полісу АІ № 8139441, копія якого міститься в матеріалах справи, зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою визначено саме у ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», до якого заявлено позов.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №28-1509-00065 від 22.04.15 р. або його окремих положень суду не надано.
Враховуючи наявні в матеріалах справи документи, а також пояснення сторін суд зазначає, що згідно ст. 11 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Відповідно до п. 2.1.2 та 3.4.4. Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 566 від 09.07.2010 року, інформацію про укладені поліси вносить сам страховик, яким цей поліс укладено.
На запит суду, що здійснено ухвалою господарського суду від 28.07.16 р листом Моторного (транспортного) страхового бюро України вих. №7/2-28/21272 від 09.08.16 р.. у справі №910/12074/16 зазначено інформацію з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до якої поліс серії №АІ 8139441, виданий ПАТ «УТСК», яким застраховано цивільно-правову відповідальності власника транспортного засобу легкового автомобіля Mercedes-Benz, д.з. СВ4171ВА, ліміт по життю та здоров'ю 100 000,00 грн., ліміт по майну 50000,00 грн., дата початку та дата закінчення полісу - 25.09.2015 та 24.06.2016 р. відповідно, статус бланку полісу: поліс був укладений, але не діє на 08.08.16 р.
Також з наданого на запит суду листа Моторного (транспортного) страхового бюро України вих. №7/2-28/23803 від 12.09.16 р. у справі №910/12074/16 значиться інформація про відсутність в єдиній централізованій базі даних (ЦБД) МТСБУ на дату ДТП - 04.08.2015 договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного по відношенню до транспортного засобу, д.н. НОМЕР_3.
Поряд із цим суд зазначає, що п. 1.6 Порядку замовлення, виготовлення, дистрибуції, обліку бланків страхових документів з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 07.07.2010 року за № 238/2010 (далі - Порядок) зазначено, що цей порядок є обов'язковим для виконання страховиками-членами та Дирекцією МТСБУ.
Так, згідно п. 2.5 Порядку видача бланків страхових документів здійснюється дирекцією МТСБУ за умови попередньої оплати страховиком їх вартості в повному обсязі. Видача бланків страхових документів здійснюється дирекцією МТСБУ з оформленням відповідного акту прийому - передачі.
У відповідності до п. 3.1 вказаного Порядку отримані страховиком бланки полісів обліковуються як дирекцією МТСБУ, так і страховиком. За приписами п. 3.2 Порядку такий облік здійснюється шляхом внесення відомостей про бланки до ЦБД МТСБУ.
Крім того, відповідно до п. 3.4 Порядку забороняється передача бланків полісів одним страховиком іншому страховику без наявності письмових згоди дирекції МТСБУ та внесення нею відповідних коригувань про перерозподіл бланків на користь страховика - отримувача бланків до ЦБД МТСБУ.
Як вбачається з листа відповідача № 1178-ю від 29.09.2016 від 21.07.16р., який наданий суду у справі № 910/12074/16, бланк полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 81394411 був переданий ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» через ПАТ «СК «Залізничні шляхи». Довідкою щодо полісу серії №АІ 8139441, виданою ПАТ «СК «Залізничні шляхи» за №105 від 29.09.2016, підтверджено оплату за придбання вказаного полісу СТОВ «Дружба-Нова».
Приписами п. 3.5 вказаного вище Порядку зазначено, що у разі втрати Бланку страховик несе повну фінансову відповідальність за страховими випадками які матимуть місце за втраченими бланками страхових документів та виконує наступні дії: проводить службове розслідування причин втрати, отримує письмове пояснення від особи, яка втратила Бланк страхового документа, складає акт про втрату із зазначенням причин такої втрати, самостійно приймає рішення щодо способу оприлюднення інформації про втрачені бланки, вносить до ЄЦРБ МТСБУ відомості про кожний втрачений бланк.
Окрім того, згідно п. 12 «Концепції створення єдиної централізованої бази даних МТСБУ» затверджених протоколом № 190 Президії МТСБУ від 05.08.2008 року Страховик повинен вносити інформацію до ЄЦРБ МТСБУ про укладання договорів обов'язкового страхування. Відомості про укладання договору обов'язкового страхування повинні бути внесені до ЄЦБД МТСБУ - протягом 12 робочих днів з моменту підписання страхувальником Полісу, а у разі його анулювання - протягом 5 робочих днів.
Відповідно до п. 13 даної Концепції Страховик несе всю відповідальність за недостовірність та повноту внесеної інформації.
Як встановлено судом інформація про анулювання або втрату даного Полісу АІ № 8139441 в ЄЦРБ МТСБУ також відсутня.
Таким чином, враховуючи те, що за наявності в матеріалах справи копії бланку полісу серії АІ № 8139441 та інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, в яких містяться суперечливі відомості щодо даного полісу, з урахуванням листа МТСБУ, в якому останній зазначає про відсутність в ЦБД на дату ДТП 04.08.2015 договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного по відношенню до транспортного засобу д.н. НОМЕР_3, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт страхування, саме відповідачем цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу "IVECO", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, водій якого винний у скоєнні ДТП та, відповідно, у пошкоджені застрахованого позивачем транспортного засобу, отже підстави для відшкодування позивачеві саме ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» як відповідачем у даній справі 33312,67 грн. в порядку регресу відсутні.
Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до абз. 1 п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з підпунктами 39.2.1 та 39.2.2 пункту 39.2 ст. 39 Закону основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій.
Підпунктом «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З наведених норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що МТСБУ відшкодовує шкоду у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.
При цьому суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутись за захистом свої порушених прав відповідно до приписів чинного законодавства до іншого відповідача - Моторного (транспортного) страхового бюро України шляхом звернення до суду з іншим позовом, який буде вирішено судом в окремому проваджені.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 33 ГПК України на підтвердження факту страхування відповідачем цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу "Iveco", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, яким спричинено механічні пошкодження транспортному засобу «Citroen», державний реєстраційний номер НОМЕР_4, тобто матеріалами справи не підтверджено наявність правових підстав для покладення обов'язку із виплати позивачеві суми страхового відшкодування в порядку регресу на ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», позовні вимоги про стягнення саме з відповідача страхового відшкодування в сумі 33312,67 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Повний текст рішення складено та підписано 14 листопада 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон