номер провадження справи 32/94/16
03.11.2016 Справа № 908/1923/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХЕНЕРГОХІМ” (69034, м. Запоріжжя, вул. Ульянова, 54)
до відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, буд. 12)
про стягнення 1205,77 грн.
Суддя Н.А. Колодій
Представники сторін:
позивача: не з'явився.
відповідача: ОСОБА_2, на підставі довіреності б/н від 16.05.2016р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.07.2016р. відмовлено у прийнятті та повернуто позовну заяву і додані до неї документи Товариству з обмеженою відповідальністю “ТЕХЕНЕРГОХІМ”.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2016р. ухвалу господарського суду Запорізької області від 25.07.2016р. у справі № 908/1923/16 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Запорізької області.
Ухвалою суду від 06.09.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 21.09.2016р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 03.11.2016р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГК України, ст.ст. 1174 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 1205грн. 77коп. матеріальної шкоди.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК (1798-12 ).
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК) (1798-12), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Відповідач надав суду письмовий відзив, в якому проти позову заперечив, в обґрунтування посилається на той факт, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Судовий процес ведеться без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу.
Згідно зі ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
03.11.2016р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами матеріали та фактичні обставини справи, суд
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності всіх передбачених законом умов, їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько - правової відповідальності.
В ст.218 ГК України вказано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
01.10.2013року підприємство ТОВ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» заявило митну декларацію 112050000/2013/025785 для митного оформлення товару щілині труби за кодом УКТЗЕД НОМЕР_1.
ОСОБА_1 митниця винесла рішення про визначення коду товару № КТ-112000003-0048-2013, яким змінила зазначений код на код УКТЗЕД НОМЕР_2 та винесла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 112050000/2013/01025.
Позивачем було самостійно оформлено митну декларацію за новим кодом, товар було випущено у вільний обіг за МД № 112050000/2013/025951 від 02.10.2013р. з урахуванням рішення про визначення коду товару від 01.10.2013р. КТ -11200003-0048-2013р.
Законом України «Про митний тариф України» від 19.03.2013р. №584, який вступив в силу 01.01.2014 код товару НОМЕР_2 був вилучений з УКТЗЕД.
Листом від 27.03.2014р. №2099/24/0870-52-03-02 митниця повідомила підприємство про відкликання рішення про визначення коду товару (копія листа долучена до матеріалів справи).
Відповідно до статті 2 Митного кодексу України митна декларація - заява, встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку із відкликом рішення про визначення коду товару, відповідач повинен відшкодувати позивачу завдано матеріальну шкоду у розмірі 1205грн. 77коп. зокрема, митні платежі, які були сплачені ним після митного оформлення.
Відповідач заперечив проти доводів позивача, вказуючи на те, що позивач отримавши рішення про визначення коду товарів самостійно оформив митну декларацію за новим кодом. ОСОБА_1 митниця ДФС вважає, що митний орган не порушив в даному випадку жодного нормативно - правового акту і правомірно оформив митну декларацію, заявлену позивачем.
Крім того, відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України та ст. 301 Митного кодексу України, позивач мав право в установлені строки та порядку повернути митні платежі сплачені за попередньою декларацією.
Оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, судом встановлено, що для настання деліктної відповідальності необхідною умовою є наявність складу правопорушення, яке передбачено ст. 1166 ЦК України, а саме: протиправної поведінки (неправомірними діями), шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.
Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд встановив, підприємство отримавши рішення про визначення коду товару самостійно заявило до митного оформлення митну декларацію, сплатило необхідні платежі, а митний орган у зв'язку із відсутністю законних підстав для відмови в митному оформлені, оформив товар в митному відношенні.
Окрім того, відповідно до норм чинного законодавства, на сторони покладено обов'язок вживати необхідних заходів щодо запобігання збиткам.
Повернення переплати при митному оформленні передбачено статтею 43 Податкового кодексу України, статтею 301 Митного кодексу України, Наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618 «Про затвердження Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (далі - Наказ № 618).
Відповідно до статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Відповідно до статті 301 Митного кодексу України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
Відповідно до п. 1 наказу № 618 затверджено порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами.
З урахуванням вищевикладеного, що сам факт скасування рішення про визначення коду товарів не дає підстави вважати, що сума сплачених митних платежів при митному оформленні митної декларації є шкодою спричиненою незаконними діями митного органу.
На момент звернення позивача з декларацією 112050000/2013/025785 для митного оформлення товару щілині труби за кодом УКТЗЕД НОМЕР_1 (01.10.2013р.) рішення про визначення коду товару від 01.10.2013р. № КТ-112000003-0048-2013 було чинним і було обов'язковим для виконання.
З 01.01.2014р. у зв'язку із змінами в законодавстві, рішення було відкликано митними органами з посилання на зміни в законодавство (лист № 1099/24/08-70-52-03-02 від 27.02.2014).
Позивач мав право у встановленому законом порядку звернутись за поверненням суми сплачених митних платежів в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин суд не вбачає в діях відповідача протиправної поведінки, причинно-наслідкового зв'язку між шкодою (збитками) і протиправною поведінкою особи, що її спричинила, відсутня вина відповідача.
Позивач не скористався правом наданим йому статтею 43 Податкового кодексу України, статтею 301 Митного кодексу України, Наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618 «Про затвердження Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (далі - Наказ № 618).
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХЕНЕРГОХІМ” (69034, м. Запоріжжя, вул. Ульянова, 54) до ОСОБА_1 митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул.Кремлівська, буд. 12) про стягнення 1205,77 грн. матеріальної шкоди відмовити у повному обсязі.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 84, 85 ГПК України “14” листопада 2016 р.
Суддя Н.А. Колодій
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.