10 листопада 2016 р. Справа № 902/898/16
Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд", код ЄДРПОУ 35438742 (23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Полковника Ганжі, 16)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод", код ЄДРПОУ 34465052 (23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Полковника Ганжі, 16)
про стягнення 808892,47 грн.
за участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.
представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 17 від 15.02.2016;
відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 27/10-16 від 27.10.2016р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" заборгованості у розмірі 808892,47 грн, з яких: 712280,00 грн - основний борг, 24529,75 грн - 3% річних, 72082,72 грн - сума інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 24.10.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/898/16 та призначено її до розгляду на 10.11.2016р.
Представник позивача в судовому засіданні 10.11.2016р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Довідкою № 09/11-16 від 09.11.2016р. позивач повідомив, що стан заборгованості на день розгляду справи в суді Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" становить 712280,00 грн, проплати відповідачем після звернення позивача з позовом до суду не здійснювались.
Відповідач у відзиві № 27 від 09.11.2016р. та його представник в судовому засіданні 10.11.2016р. позовні вимоги визнали в повному обсязі та не заперечили проти задоволення позову.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
30.04.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ФУД» (яке згідно протоколу загальних зборів учасників № 5 від 30.01.2014р. було перейменовано у товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА ФУД») (позивач, за договором продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод" (відповідач, за договором покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1 (надалі договір).
Відповідно до п. 1.1. даного договору (зі змінами внесеними додатковою угодою № 1 від 01.08.2013р.) у порядку та умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати окремими партіями у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти цей товар та оплатити наступний товар: молоко, масло, сир, спреди, суха сироватка та інша молочна продукція.
Згідно п. 2.1. договору ціна товару, що поставляється за цим договором узгоджується сторонами та зазначається в накладних продавця.
Оплата товару - 100% передплати. Підставою для оплати є рахунок продавця (п. 2.4. договору).
Зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку (п. 2.6. договору).
Кожна партія товару оформляється видатковою накладною, де вказується перелік товару, його кількість, ціна, ПДВ та загальна вартість товару (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 11.1. даного договору (зі змінами внесеними додатковою угодою №2 від 11.02.2014р.) даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015р. Дія даного договору автоматично продовжується на наступний календарний рік, за умови, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про його розірвання не пізніше ніж за 10 календарних днів до збігання строку його дії.
На виконання умов договору купівлі-продажу позивач згідно видаткових накладних № ТF51Ф-338 від 10.03.2015р. на суму 636726,00 грн, № ТF51Ф-339 від 10.03.2015р. на суму 632982,00 грн, № ТF51Ф-1264 від 30.04.2015р. на суму 569520,00 грн, № ТF51Ф-1344 від 30.04.2015р. на суму 543600,00 грн, № ТF51Ф-584 від 14.07.2015р. на суму 582372,00 грн, № ТF51Ф-117 від 03.08.2015р. на суму 562368,00 грн, № ТF51Ф-813 від 19.08.2015р. на суму 620712,00 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 4148280,00 грн. Наведене також стверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.
Як свідчать матеріали справи, відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, провівши оплату за отриманий товар згідно зазначених вище накладних на загальну суму 3436000,00 грн, що стверджується платіжними дорученнями № 1717 від 11.03.2015р. на суму 1000000,00 грн, №1770 від 15.05.2015р., №1809 від 02.07.2015р, №1810 від 06.07.2015р., №1842 від 16.07.2015р., №1845 від 05.08.2015р., №1868 від 27.08.2015р.
Наведене також стверджується обопільно підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 13.10.2016р.
Таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем за отриманий товар відповідно до договору купівлі-продажу № 1 від 30.04.2013р. склала 712280,00 грн.
Не проведення відповідачем розрахунків за отриманий товар стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З моменту укладення сторонами договору купівлі-продажу № 1 від 30.04.2013р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 712280,00 грн правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її у вказаному розмірі.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 24529,75 грн 3% річних, які нараховані на заборгованість в сумі 712280,00 грн за період з 27.08.2015р. по 10.10.2016р. та 72082,72 грн втрат від інфляції, які нараховані на заборгованість в сумі 712280,00 грн за період з вересня 2015р. по вересень 2016р. включно, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В п. 6.1 договору, сторони погодили, що сторона, яка не виконує свої зобов'язання, взяті на себе відповідно до умов цього договору, несе відповідальність у порядку та в розмірах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач не виконав належним чином свої грошові зобов'язання в строки передбачені договором купівлі-продажу № 1 від 30.04.2013р., а тому є боржником який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства України.
Перевіркою правильності періодів нарахування та розрахунку 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних втрат, згідно визначених в розрахунку періодів, судом встановлено, що позивачем не вірно здійснено розрахунок.
При здійсненні судом перерахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" згідно визначених позивачем періодів, загальна сума інфляційних втрат складає 73784,98 грн.
Однак враховуючи, що позивачем в позовній заяві заявлено до стягнення меншу суму інфляційних втрат, а саме: 72082,72 грн, позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі заявленому позивачем.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За викладених вище обставин, та враховуючи визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача.
10.11.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод", код ЄДРПОУ 34465052 (23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Полковника Ганжі, 16) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд", код ЄДРПОУ 35438742 (23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Полковника Ганжі, 16) 712280,00 грн основного боргу, 24529,75 грн 3% річних, 72082,72 грн інфляційних втрат та 12133,39 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 15 листопада 2016 р.
Суддя Колбасов Ф.Ф.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи