Справа № 815/536/16
14 листопада 2016 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Марина П.П.
суддів Тарасишиної О.М.
Андрухіва В.В.,
секретар судового засідання Бобровська О.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та стягнення вихідної допомоги у сумі 227766,00 грн.,-
ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Одеської області, Державної сужової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (а.с.73-74) просить суд визнати протиправною відмову Апеляційного суду Одеської області у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги та стягнути з апеляційного суду Одеської області на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у сумі 227766,00 грн. шляхом списання коштів Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області з відповідного рахунку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VIIІ ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.2, 3, 6, 9 ч. 5 ст.126 Конституції України та згідно з наказом голови Апеляційного суду Одеської області від 10.08.2015 року за №136-ос. При звільненні позивачу не було нараховано та виплачено вихідну допомогу, у зв'язку з чим 09 грудня 2015 року позивач звернулась до голови Апеляційного суду Одеської області і голови ДСА України з заявою про виплату вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, однак вказані звернення залишились без задоволення листами від 22 грудня 2015 року та 15 січня 2016 року. Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» станом на 07.07.2010 року передбачалсь виплата вихідної допомоги при виході судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат, а тому ОСОБА_2 має право на вихідну допомогу, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Позивачем подано заяву про розгляд справи за її відсутності.
Від відповідача - Апеляційного суду Одеської області надійшли заперечення на адміністративний позов, згідно яких відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с.45-48), посилаючись на відсутність правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, оскільки на момент набуття ОСОБА_2 статусу судді у відставці діяв Закон Украхни «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, ч.1 ст.28 розділу ІІ якого виключено ст.136 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги судді у разі його відставки у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а в Законі України „Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI" в редакції Закону „Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року виплата вихідної допомоги судді у разі виходу у відставку не передбачена, у зв'язку з чим, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні, а тому позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У зв'язку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справу вирішено розглянути в порядку ч.6 ст.128 КАС України.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба, це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 21.06.1982 року обрана суддею Київського районного суду м. Одеси.
10.10.1985 року обрана на посаду судді Одеського обласного суду (в подальшому Апеляційного суду Одеської області).
В подальшому, 30.03.2015 року, позивач, маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом № 2453-VІ, звернулась до Вищої ради юстиції із заявою про його звільнення з посади судді Апеляційного суду Одеської області у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України.
16 липня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову № 636-VІІІ "Про звільнення суддів", якою відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Одеської області (а.с.11-12).
Відповідно до вищенаведеної постанови Верховної Ради України, наказом голови апеляційного суду Одеської області від 10 серпня 2015 року №136-ос, у зв'язку із поданням заяви про відставку, звільнено суддю Апеляційного суду Одеської області Троіцьку Л.Л. із займаної посади судді 10 серпня 2015 року (а.с.13).
Так, у зв'язку з відсутністю у вищевказаному наказі посилання на здійснення позивачу нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, як це передбачає стаття 136 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів", 09 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до голови Апеляційного суду Одеської області та голови Державної судової адміністрації України із заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до п.9 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України №2453-VI „Про судоустрій та статус суддів" (а.с.16).
Листом від 22 грудня 2015 року за вих. №29201/15 ОСОБА_2 повідомлено, що в Законі України „Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI" в редакції Закону „Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року виплата вихідної допомоги судді у разі виходу у відставку не передбачена, у зв'язку з чим, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні (а.с.19).
В подальшому, Аапеляційний суд Одеської області звернувся до Державної судової адміністрації з листом від 22 грудня 2015 року за вих. №01-22/12-2015 в якому просив надати відповідь щодо можливості фінансування Апеляційного суду Одеської області з питань нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат (а.с.17-18).
15 січня 2016 року Державна судова адміністрація України згідно відповіді № 11-223/16 повідомила, що правові підстави для нарахування та виплати будь яких додаткових виплат при звільненні суддям на підставі Постанов Верховної Ради України від 16.07.2015 року №636-VIII та від 12.11.2015 року №788-VIII відсутні (а.с.20-21).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Положенням п. 14 ст. 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.
Статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній станом на 05.03.2014) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Разом з тим, в ч.1 ст.100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на 05.03.2014) зазначено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5 ст.126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Зокрема, п.9 ч.5 ст.126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
В той же час, ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на 05.03.2014) визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Отже, право на отримання вихідної допомоги відповідно до ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя набував з моменту прийняття рішення про його звільнення у звязку з виходом у відставку.
Однак вказану норму було виключено згідно п.п. 1 п. 28 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014.
Крім того, Законом України від 12.02.2015 №192-VIIІ «Про забезпечення права на справедливий суд» було викладено у новій редакції Закон «Про судоустрій і статус суддів», нормами якого виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку не передбачено.
Отже, положення пп. 1 п. 28 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII на неправомірність застосування якого до спірних правовідносин вказує позивач, втратили чинність з прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIIІ та які були чинними станом на час звільнення позивача.
Враховуючи, що станом на час звільнення позивача, виплата вихідної допомоги судді при виході у відставку нормами чинного законодавства не передбачено, отже відмова відповідача виплатити позивачу відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вихідну допомогу, оформлена листом від 22.12.2015, відповідає згадуваним нормам законодавства, отже позов про зобов'язання нарахувати та виплатити Апеляційним судом Одеської області кошти для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Згідно частин першої, третьої, четвертої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, яка діяла на час прийняття Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 16 липня 2015 року №636-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Частиною шостою статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
На час звільнення позивача з посади судді та відрахування її зі штату Апеляційного суду Одеської області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та ніші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (16.07. 2015 року).
Крім того, питання щодо вихідної допомоги судді було предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «кінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Конституційний Суд України встановив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до основних конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, зв'язку з цим парламент повноважний установлювати вихідну визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини ті 67 Основного Закону України (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення).
Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відповідач при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та стягнення вихідної допомоги у сумі 227766,00 грн. - відмовити повністю.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя /підпис/ П.П.Марин
Судді О.М.Тарасишина
В.В.Андрухів