ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
08 листопада 2016 року Справа № 813/6457/15
16 год. 18 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя КравцівО.Р.,
секретар судового засідання Приймак С.І.,
від позивача ОСОБА_1,
від відповідача ОСОБА_2,
від третьої особи не прибув,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1В.) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить визнати протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2015 року № Ф-402-23 та скасувати таку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює збір та ведення обліку є Закон № 2464. Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об'єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 236 від 21.05.2015 року «Про державну фіскальну службу України», така здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку здійсненому законом.
Так, в ст. 9,10 Податкового кодексу україни встановлений повний перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів, та в такому не визначено єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. Отже, сфера дії ПК Українине поширюється на єдиний внесок, а лише зазначений закон.
Зокрема, оскаржувана містить недоліки щодо неможливості встановити за який період нарахована сума боргу та чи така є вірною. З врахуванням викладеного, така є протиправною та таку слід скасувати.
В судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях від 20.05.2016 року за вх. № 12700 /а.с.74/, просила позов задовольнити.
В попередньому судовому засіданні в порядку ст. 55 КАС України допущено правонаступництво відповідача Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на його процесуального правонаступника - Залізничну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Залізнична ОДПІ).
Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у запереченні /а.с.37/. Зазначив, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2012-2015 років перебувала на спрощеній системі оподаткування, та відповідно до п. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. Згідно зі зворотнім боком облікової картки платника податків позивач впродовж перебування на спрощеній системі оподаткуванння не сплачувала єдиного внеску, внаслідок чого станом на 04.11.2015 року (час виставлення вимоги) виник борг в сумі 8678,53 грн. Зазначив, що виставлення вказаної вимоги відповідає вимогам податкового законодавства, є обгрунтованою та таку слід залишити в силі, а у задоволенні позову слід відмовити.
Упраління Пенсійного фонду України явки уповноваженого представника у судов засідання не забезпечила, про дату, час і місце судового засідання повідомлене належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавало.
В судових засіданнях представник третьої особи підтримав позицію контролюючого органу, просив у задоволенні позову відмовити.
Суд заслухав пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
ФОП ОСОБА_1 впродовж 2012 - 2015 років перебувала на спрощеній системі оподаткування та була платником єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.
04.11.2015 року контролюючим органом виставлено вимогу № Ф-4042-23 від 04.11.2015 року на суму 8678,53 грн.
Позивач вважаючи вказане рішення контролюючого органу протиправними та такими, що слід скасувати, звернувся з позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим Кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі - ПК України).
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюється Законом України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464) та «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція), в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 2464 розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 7 та 8 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
ФОП ОСОБА_1 обрала спрощену систему оподаткування і сплачувала єдиний податок, а тому підпадає під дію п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, і сплата ним єдиного внеску має відбуватися, відповідно до вимог Закону № 2464.
Крім того, відповідача наділено правом обчислення єдиного внеску не лише на підставі відповідних актів перевірок, а й інших документів, зокрема даних інформаційної системи фіскального органу. За наведених обставин, суд вважає, що для здійснення відповідачем розрахунку штрафних санкцій та винесення відповідного рішення, наявність попередньо складеного акту перевірки не є обов'язковим.
Пунктом 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 визначено, що днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464).
Суд зважає на покликання позивача, що в період 2012-2015 років позивачем не здійснювалась жодна підприємницька діяльність у зв'язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні в онкологічній лікарні, однак, про це не було належним чином повідомлено контролюючий орган, доказів зворотного до матеріалів справи не надано.
Крім того, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_1 не перебуває в процесі припинення., доказів переходу на загальну систему оподаткування станом на момент звернення до суду із позовом не надано.
Частиною 11 ст. 9 Закону № 2464 встановлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону № 2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Нарахування пені, передбаченої цим законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону № 2464).
Згідно із п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Згідно із ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Інструкцією «Про порядок формування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 20.04.2015 року № 449, визначено процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій органами доходів і зборів, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів.
Відповідно до п. 3 Розділу VІ Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Відповідно до 4 п. 4 Розділу VІ Інструкції, після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається у органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному чи уповноваженому представникові чи надіслано рекомендованим листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення.
Слід зазначити, що факт одержання податкової вимоги позивачем не заперечується.
Щодо покликань позивача на норми Податкового кодексу України, то такі до вказаних правовідносин не застосовуються, оскільки норми Закону № 2464 є спеціальними по відношенню до загальних норм Податкового кодексу України.
Позивач пояснила, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року у справі № 813/5192/13-а з позивача стягнуто на користь управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова заборгованість по єдиному внеску в сумі 1194,03 грн. /а.с.78/ та видано виконавчий лист №813/5192/13-а.
22.04.2016 року начальник Управління Пенсійного фонду у Залізничному районі м. Львова звернувся із заявою до державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з добровільним виконанням рішення суду /а.с.82/.
Суд бере до уваги покликання позивача про зменшення суми боргу на суму 1194,03 грн. відповідно до квитанції № НОМЕР_1 від 14.12.2016 року /а.с.76/. Крім цього, такі відображено у зворотному боці облікової картки платника податків /а.с.81/ та з врахуванням чого сума боргу позивача становить 7484,50 грн.
В той же час, суд залишає поза увагою те, що вказане є підставою для визнання вказаної вимоги протиправною та скасування такої з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 6, 7, 8 розділу VI Інстукції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки) самостійно погашається платником; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження; вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується чи змінюється судом (господарським судом); борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу; є рішення суду про стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі.
Якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, то після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, то орган доходів і зборів подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.
За рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
З огляду на викладене, вказаними правовими нормами не передбачено виставлення нової податкової вимоги чи скасування попередньо виставленої, у випадку часткового погашення суми заборгованості.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до підп. 21.1.1 п. 21.1ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції Українита діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вище викладене, з врахуванням доказів у справі, суд погоджується з висновком відповідача про правомірність вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки), а отже таку слід залишити в силі.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати поверненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 14.11.2016 року.
Суддя Кравців О.Р.