ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
08 листопада 2016 року справа № 813/217/16
17 год.15 хв. зал судових засідань №6
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Гулика А.Г.,
секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій №45/2100/НОМЕР_1 від 21.09.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 15 та абз. 11 ч.2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» обов'язок реєстрації місця зберігання алкогольної продукції може покладатись виключно на суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані у встановленому порядку як особи, що здійснюють реалізацію алкогольної продукції відповідно до виданих ліцензій. Зважаючи на те, що позивач немає ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, то відповідно у нього відсутня довідка з Єдиного реєстру місць зберігання, а тому не має підстав для притягнення його до відповідальності. Також позивач зазначає, що виявлені при здійсненні перевірки алкогольні напої не можуть вважатися товаром, оскільки такі ним не реалізовувались. Крім цього, позивач посилається на процедурні порушення при прийнятті оскарженого рішення, оскільки у відповідача відсутні повноваження щодо прийняття інших рішень, крім податкових повідомлень-рішень, якими можуть визначатись грошові зобов'язання.
Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що перевіркою встановлено факт зберігання в кафе-барі алкогольних напоїв, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевська,7/1. Вважає, що Головним управлінням ДФС у Львівській області правомірно застосовано до ОСОБА_3 штрафні санкції за зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру. Відповідач зазначив, що він діяв в межах своїх повноважень, тому доводи позивача про протиправність рішення не відповідають дійсності. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Суд встановив, що згідно з свідоцтвом №554544 серії ВОО про державну реєстрацію позивач зареєстрований 26.12.2008 як фізична особа-підприємець (а.с.12) та перебуває на обліку в Дрогобицькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (а.с.13).
10.09.2015 відповідач провів фактичну перевірку кафе-бару, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевська,7/1 та належить суб'єкту господарської діяльності ОСОБА_3
Перевірку проведено на підставі Законів України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР, «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями» від 30.07.1996 №854, «Про Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 31.03.1999 № 500, «Про впорядкування видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на право оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним, плодовим і виноградним, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 13.05.1996 № 493, «Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 27.12.2010 № 1251, «Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та справляння акцизного збору» від 07.08.2001 № 940, «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва» від 30.10.2008 №957, Положення про Департамент контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, затвердженого наказом Міндоходів від 01.07.2013 № 224, наказу Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України «Про затвердження правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами» від 24.07.2002 № 218.
За результатами перевірки складено акт про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами від 10.09.2015 №13/140/2100/НОМЕР_1 (надалі- Акт перевірки). В ОСОБА_1 перевірки вказано, що позивачем порушено вимоги ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Акт перевірки позивач отримав 10.09.2015.
На підставі вказаного ОСОБА_1 перевірки Головне управління ДФС у Львівській області прийняло оскаржене рішення від 21.09.2015 №45/2100/НОМЕР_1, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 17000,00грн за зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання не внесених до Єдиного реєстру.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій.
Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19.12.1995 (надалі - Закон України №481/95-ВР).
Положеннями ст. 15 Закону України №481/95-ВР передбачено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання внесене до Єдиного реєстру.
Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по - батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.
До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.
Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 28.05. 2002 № 251.
Пунктом 2.2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання та форми довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру передбачено, що заява про внесення місця зберігання спирту до Єдиного реєстру подається за формою згідно з додатком 1, а заява про внесення місця зберігання алкогольних напоїв або тютюнових виробів до Єдиного реєстру подається за формою згідно з додатком 2.
До заяви додаються:
- документ, що підтверджує право користування цим приміщенням, та довідка про відповідність місця зберігання спирту установленим вимогам, видана Департаментом або його регіональними управліннями, - у разі реєстрації місця зберігання спирту;
- нотаріально посвідчена копія ліцензії на відповідний вид діяльності,
- копія документа, що підтверджує право користування приміщенням (договір оренди, свідоцтво на право власності та інше).
Відповідно до ст.15 Закону України №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Як вбачається з системного аналізу наведених норм, обов'язок реєстрації місця зберігання алкогольної продукції може покладатись виключно на суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані у встановленому порядку як особи, що здійснюють реалізацію алкогольної продукції, відповідно до виданих ліцензій.
Суд встановив, що позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб'єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, ліцензія на проведення такої діяльності у позивача відсутня.
Відповідно до абз.5 ч.2 ст. 17 Закону України №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій, - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000,00грн.
Таким чином, позивач міг притягуватись до відповідальності відповідно до абз.5 ч.2 ст. 17 Закону України №481/95-ВР лише у випадку реалізації ним алкогольної продукції.
Суд також звертає увагу на те, що під час проведення перевірки не встановлено факту реалізації позивачем алкогольної продукції.
З огляду на викладене, суд вважає висновки відповідача про наявність правових підстав для застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених абз .11 ч.2 ст. 17 Закону України №481/95-ВР, безпідставними та необґрунтованими.
Щодо доводів позивача про прийняття відповідачем оскарженого рішення у неналежній формі, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених вказаним Кодексом або іншим законодавством, зокрема якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Наведена норма в імперативному порядку зобов'язує контролюючий орган визначити суму грошових зобов'язань за штрафними санкціями платникові податку в тому разі, якщо таким платником порушено норми законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідний орган.
Статтею 113 ПК України передбачено, що штрафні (фінансові) санкції застосовуються також і за порушення вимог іншого, крім податкового, законодавства, якщо контроль за дотриманням відповідних норм покладено на контролюючі органи.
Зазначене поширюється також і на санкції за порушення норм законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, оскільки контроль за дотриманням відповідних норм покладено на відповідача.
Відповідно до п.п.14.1.39 п. 14.1 ст.14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Тому, поняття грошового зобов'язання охоплює всі суми коштів, які підлягають сплаті як штрафні санкції за порушення вимог законодавства, дотримання якого контролюють контролюючі органи, зокрема, і штрафні санкції за порушення законодавства, яке регулює обіг спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПК України у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 вказаного Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V вказаного Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення - рішення.
При цьому в п.58.1 ст. 58 ПК України зазначено, що податкове повідомлення-рішення приймається в разі визначення суми грошового зобов'язання, у тому числі за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідні органи.
Аналіз наведених норм, дає суду підстави для висновку, що відповідач у разі виявлення порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо таке порушення тягне за собою визначення грошових зобов'язань у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення.
Тому, прийняття будь-яких інших рішень відповідачем у розумінні ПК України в разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суперечить ПК України.
Приписи ст.17 Закону України №481/95-ВР в контексті спору можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам ПК України. Тому форма та порядок направлення відповідних рішень визначаються нормами ПК України.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з 01.01.2011 (від часу набрання чинності ПК України) у відповідача в розумінні ПК України відсутні повноваження щодо прийняття інших рішень, крім податкових повідомлень-рішень, якими можуть визначатись грошові зобов'язання.
Вказана позиція суду відповідає позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 28.03.2014 № 375/11/14-14.
З огляду на вказане, суд вважає протиправним рішення Головного управління ДФС у Львівській області про застосування фінансових санкцій №45/2100/НОМЕР_1 від 21.09.2015, а тому таке необхідно скасувати.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 551,20грн.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області про застосування фінансових санкцій №45/2100/НОМЕР_1 від 21.09.2015.
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судовий збір у сумі 551 грн. 20коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний 14 листопада 2016 року.
Суддя А.Г. Гулик