Справа №22ц/796/13209/16 Головуючий у 1 інстанції -Ключник А.С.
Доповідач - Панченко М.М.
9 листопада 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:
Головуючого - Панченка М.М.
Суддів - Волошиної В.М., Котули Л.Г.
При секретарі - Куркіної І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» про визнання договору частково недійсним,-
У травні 2016 року позивачОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта-Банк», ТОВ«АТЛ» і просив винести рішення, яким визнати недійсним п.7.1. договору про відкриття кредитної лінії договору за №ВКЛ-2005191 від 30.11.2010 року, укладений між ТОВ«АТЛ», як позичальником, та відповідачем ПАТ «Дельта-Банк», як кредитором, з посиланням на те, що спірним пунктом договору встановлене третейське застереження, яке на думку позивача, як поручителя позичальника, обмежує права боржника та поручителя на вирішення спорів у судах загальної юрисдикції.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року у позові відмовлено /а.с.45-47/.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року, як постановлене з порушенням вимог матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову /а.с.51-53/.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як слідує із матеріалів справи, 30.11.2010 року за №ВКЛ-2005191 між ПАТ «Дельта-Банк» та ТОВ«АТЛ» укладено договір про відкриття кредитної лінії з лімітом кредитування окремими траншами на загальну суму 125.000.000 грн. з кінцевим терміном погашення до 25.12.2015 року.
Поручителем позичальника ТОВ«АТЛ» виступив позивач ОСОБА_2, з яким Банк уклав договір поруки за №П-2005191 від 07.12.2010 року.
Пунктом 7.1. кредитного договору сторонами передбачене третейське застереження, згідно якого, у разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів , всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв»язку з ним або випливають з нього (включаючи але не обмежуючись - визнання цього Договору недійсним або дійсним, укладеним або неукладеним) вирішуються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.
Посилаючись на ст.16 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, позивач вважав, що вище зазначене третейське застереження обмежує його право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, визначених ст.3 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові обґрунтовано дійшов висновку, що домовленість сторін у кредитному договорі про звернення за вирішенням спорів до третейського суду ніяким чином не порушує права позичальника чи поручителя, а спірний пункт7.1. цього договору не протирічить чинному законодавству.
Так, відповідно до ст.17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
А згідно ст.12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження у договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди
При укладанні кредитного договорусторонами використане указане право, що виразилось у третейському застереженні, закріпленому у п.4 кредитної угоди.
Згідно ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Указауючи на недійсність п.7.1. кредитного договору, позивач посилається на те, що указаний пункт пртотирічить вимогам законодавства, а тому, в силу ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України його належить визнати недійсним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьлою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України.
А, ч.1ст. 203 ЦК України встановлено, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що спірний пункт кредитної угоди не протирічить чинному законодавству.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року (справа про досудове врегулювання спорів), положення ч.2 ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб»єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці 7 ст.2, ст.3 Закону України «Про третейські суди», є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 Конституції України.
Тому, передбачаючи у договорах третейський порядок врегулювання спорів, сторони реалізують свої права, передбачені ст.55 Конституції України, що є не угодою про відмову у зверненні до суду, а процесуальним правом, передбаченим Конституцією України та процесуальним законодавством.
Указаний висновок суду першої інстанції підтверджується також роз»ясненнями, викладеними у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», згідно якого договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст.17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
На підставі викладеного, доводи позивача щодо обмеження його прав на судовий захист своїх інтересів, в результаті передбаченого в кредитній угоді третейського застереження, є безпідставними, а тому рішення суду першої інстанції, як ухвалене на повно з»ясованих обставинах, з дотриманням вимог чинного законодавства належить залишити без змін, а апеляційну скаргу, як таку, що не спростовує висновків суду - відхилити.
Керуючись ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, відхилити, а рішення Святошинського районного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді