Справа № 629/5359/15-ц
Номер провадження 2/629/303/16
Р I Ш Е Н Н Я
08.11.2016 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Попова Олексія Григоровича,
за участі секретаря судового засідання - Казмерчук М.Т.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лозова Харківської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, про визнання договору дарування 1/2 частини квартири недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання договору дарування 1/2 частини квартири недійсним, просить визнати договір дарування 1/2 частини квартири від 21 жовтня 2011 року, розташованої за адресою: Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 2АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, який був укладений між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, недійсним з підстав вчинення правочину під впливом тяжких обставин та внаслідок помилки у природі правочину.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлений позов та пояснили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 листопада 2007 року, посвідченого Приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, позивач по справі ОСОБА_1, набув право власності на житлову квартиру загальною площею 68,2 м 2, житловою 38,4 м 2, розташованою за адресою: місто Лозова Харківської області, мікрорайон 2АДРЕСА_2. Позивач вказує, що він мав борги, проте грошей щоб їх віддати не мав та внаслідок тиску кредиторів, який посилився, за загрози втрати житла та при фінансовій неспроможності, під впливом тяжких обставин, помиляючись щодо обставин, які мають істотне значення, він, станом на кінець жовтня 2011 року, для зменшення ризику, вимушений був подарувати частину житлової квартири, на той час жінці, відповідачці у справі ОСОБА_4 Іншою обставиною, яка спонукала позивача до укладення оспорюваного правочину дарування 1/2 частини квартири була його тяжка хвороба, пов'язана з генетичним захворюванням, що впливає на спроможність до зачаття. Хвороба його психічно гнітила ще до шлюбу, як і в даний час. Зазначає, що його волевиявлення як учасника правочину не було вільним та не відповідало внутрішній волі, оскільки, з одного боку, він хотів зберегти хоч частину житла, за умови, що не мав і не має іншого, з другого, зберегти сім 'ю і шлюб та спільними зусиллями покрити борг.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, вказувала на його необґрунтованість та на недоведеність, просила в позові відмовити.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, надала заяву, в якій зазначає, що зміст позову їй відомий, повідомляє, що договір дарування був посвідчений нею, згідно чинного законодавства та без порушень. Просить розглядати справу без її присутності (а.с.60).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що дійсно вона займала гроші у ОСОБА_7 в розмірі - 2000 доларів США для придбання квартири для сина ОСОБА_8, який на той час навчався. ОСОБА_9 він повинен був віддавати самостійно, після того, як влаштується на роботу. Про дарування 1/2 частини квартири дізналася тільки в період розірвання шлюбу між сином та невісткою.
Свідок ОСОБА_10, пояснив, що він разом з мамою вирішили придбати квартиру для ОСОБА_9, який на той час навчався у місті Харкові. В 2007 році він позичив гроші у ОСОБА_11 у розмірі 1000 доларів США. ОСОБА_9 повинен був віддавати самостійно, після того, як влаштується на роботу, але до сих пір борг в повному обсязі не повернуто, лише 1000 грн..
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що в 2007 році ОСОБА_6 позичила в неї грошові кошти у розмірі - 1000 доларів США, на придбання квартири для сина ОСОБА_8. Але зі згаданої суми повернуто лише 300 доларів США.
ОСОБА_12 Степанович, пояснив, що він був присутнім при передачі грошових коштів у розмірі 2000 доларів США ОСОБА_11 для ОСОБА_6. Зі слів ОСОБА_6 знає, що гроші були потрібні для придбання квартири для сина ОСОБА_8.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, 23 листопада 2007 року, набув право власності на житлову квартиру загальною площею 68,2 м 2, житловою 38,4 м 2, розташованою за адресою: місто Лозова Харківської області, мікрорайон 2АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 23 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 12), Витягом з Державного реєстру правочинів за №5008924 від 23.11.2007 року (а.с. 13), Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №17507630 від 25.01.2008 року (а.с. 14).
17 жовтня 2009 року, позивач уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_13, шлюбне прізвище ОСОБА_1.
21 жовтня 2011 року ОСОБА_1 подарував 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 2АДРЕСА_1, ОСОБА_4, що підтверджується договором дарування 1/2 частини квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5 (а.с. 11).
02.06.2015 року рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, шлюб було розірвано, що підтверджується відповідним рішенням (а.с. 33).
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 717, ч. 2 ст. 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
В п. 23 вищезгаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України встановлено, що Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Отже, доказуванню підлягає наявність невідповідності внутрішньої волі учасника правочину його волевиявленню, тяжкої обставини, вкрай невигідних умов при укладанні договору дарування 1/2 частини квартири від 21 жовтня 2011 року.
Свої посилання з приводу того, що договір дарування було укладено всупереч його волі позивач обґрунтовує тим, що за загрози втрати житла та при фінансовій неспроможності повернути борг, під впливом тяжких обставин, для зменшення ризиків, вирішив подарувати 1/2 частину квартири своїй дружині.
Проте, суд зазначає, що лише одна розписка від 16 жовтня 2010 року на суму 2000 доларів США, складена від імені ОСОБА_1. Відповідно до цієї розписки, позивач зобов'язувався вказані гроші повернути ОСОБА_11 в 2 етапи: 01.10.2011 року, 01.10.2012 року - тоді як спірний договір було укладено 21.10.2011 року, тобто строк для повернення боргу за розпискою складеною позивачем від 16.10.2010 року на момент укладання спірного договору ще не сплив й останній мав майже рік для повернення суми боргу ОСОБА_11. Інші розписки складені матір'ю та братом позивача, які були допитані в судовому засіданні в якості свідків, проте підтвердити факт тиску з боку кредиторів не змогли.
Крім того, позивачем не підтверджено іншими належними та допустимими доказами тиск кредиторів, не надано підтвердження звернення кредиторів до суду, підтвердження погроз з їх боку (відсутність звернень позивача до правоохоронних органів), а отже посилання на тиск кредиторів, як на тяжку обставину є необґрунтованими.
Також, позивач посилається на те, що під час укладання договору дарування мав пригнічений стан внаслідок тяжкої генетичної хвороби.
Проте суд зазначає, що згідно відповіді Комунального закладу охорони здоров'я «Харківський спеціалізований медико-генетичний центр» від 01.12.2015 року за №413/15, ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ХСМГЦ з 2013 року (а.с. 39), та відповідно до виписки з генетичної карти 2013 року №9 ОСОБА_1, яка надана Комунальним закладом охорони здоров'я «Харківський спеціалізований медико-генетичний центр», йому був поставлений діагноз та призначено лікування (а.с. 40).
Таким чином, судом встановлено, що тяжка генетична хвороба не може бути визнана тяжкою обставиною, адже укладення договору дарування передувало в часі захворюванню позивача.
Зі змісту пункту 4 зазначеного договору вбачається, що вимоги законодавства щодо змісту цього договору нотаріусом роз'яснено у повному обсязі та що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних осіб. Крім того, дарувальник свідчить, що договір не укладається під впливом тяжкої для дарувальника обставини.
Таким чином, перед посвідченням договору дарування, приватним нотаріусом ОСОБА_5 роз'яснювалась природа та зміст правочину, після чого вона, усвідомлюючи безоплатний перехід до ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартиру, просила посвідчити договір дарування.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що договір дарування 1/2 частини квартири було укладено ОСОБА_1 під впливом тяжких обставин та внаслідок помилки у природі правочину. Не підтвердили це й допитані в судовому засіданні свідки, так як вони не були присутніми під час укладення договору дарування, а відомості про намір позивача їм відомо лише з його слів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів у суді, що договір дарування 1/2 частини квартири вчинено під впливом тяжких обставин та внаслідок помилки у природі правочину, тому в задоволенні позову про визнання договору дарування 1/2 частини квартири недійсним слід відмовити.
Керуючись ст..ст. 203, 215, 233, 717, 719 ЦК України, ст..ст. 214-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, про визнання договору дарування 1/2 частини квартири недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 14 листопада 2016 року.
Суддя: Олексій Григорович Попов